Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«По зоні АТО їдемо 160 кілометрів на годину. Надіємося, кулі нас не наздоженуть»

Киянин Олександр Махно возить на схід допомогу українським військовим

29 липня волонтери Іван Кривенко та Геннадій Крочій повезли допомогу у зону АТО. 2 серпня чоловіки востаннє вийшли на зв’язок, коли були поблизу Донецька. «Ми звернулися до правоохоронних органів, сконтактувалися з представниками ДНР, можливо, хлопці в «обміннику», але поки безрезультатно», — розповів кореспонденту «ВЗ» один із координаторів Благодійного фонду «Свої» Андрій Семидідько.

Волонтер, 34-річний киянин Олександр Махно (на фото вгорі) каже, що випадки зникнення його колег почастішали. Чоловік із товаришем возять допомогу солдатам на схід України. «Останнім часом почали працювати диверсійні групи, терористи на дорогах влаштовують засідки, обстрілюють автівки волонтерів, — каже Олександр. — Але намагаємося менше про це думати, інакше нікому буде возити допомогу нашим військовим».

…Волонтерською діяльністю столичний бізнесмен почав займатися під час Майдану. «Возили дрова, а коли почалися бурхливі події, підвозили медикаменти, амуніцію, вивозили поранених». Навесні Олександр «переключився» на переселенців, яким допомагав розселятися, підвозив продукти та речі.

… Уже місяць Олександр з товаришем, який працює в «Енергоатомі», возять допомогу нашим військам у зону АТО.

Роботу чоловіки виконують «від а до я»: самі збирають кошти, роблять закупи і доставляють до місця призначення. «Через Фейсбук та знайомих збираємо гроші, — веде далі співрозмовник. — Телефонуємо в армію SOS (одна із дислокацій в Ізю­мі Харківської області. — Авт.), де кажуть, що і кому потрібно. Замовляють військову амуніцію, оптику, ліхтарі. Завжди веземо українські прапори».

Крім того, волонтери розвозять допомогу по блокпостах. «На блокпосту під Сіверськом, що у Донецькій області, не було прапора. Військові дуже прискіпливо перевіряли наші документи. А коли я помітив солдата з АКСУ (автомат Калашникова складний укорочений), підкрався сумнів, чи це наші хлопці. У таких випадках будь-який зайвий рух — можуть стріляти. Богу дякувати, все обійшлося і нас відпустили. Під Слов’янськом довелося обминати міни, які стирчали з асфальту. Якось товаришу довелося біля блокпоста перечікувати мінометний обстріл».

Відразу за Ізюмом починається зона АТО. Звідси волонтерів супроводжують представники армії SOS. «По зоні АТО їздимо зі швидкістю 140-160 км/год. Надіємося, кулі нас не наздоженуть. На блокпостах стоять солдати, трапляються колишні «беркутівці», які досі носять старі шеврони. Якось даю «беркутівцеві» прапор, бо у них не було українського. А той каже: «У нас є свій прапор» і показує беркутівський. Хто б мені сказав, що возитиму продукти «беркутівцям», не повірив би. Три години спілкувався з «беркутівцем». Він переконував, що їх розформували несправедливо, мовляв, на Майдані виконували наказ. Та зараз усім треба триматися купи, ми всі в одному окопі. До речі, воюють вони непогано. Хлопці з Нац­гвардії розповідали, коли був бій під Слов’янськом, «беркутівці» виносили їхніх поранених».

За одну поїздку волонтери намотують у зоні АТО 200-400 кілометрів. Спецзасобами захисту Олександр не користується. «У машині маємо бронежилети, але за весь час тільки один раз на годину одягнув, — каже. — Дуже гаряче і незручно у ньому керувати автівкою».

Люди активно відгукуються на заклики підтримати українських військових. Несуть гроші, продукти, речі. «Одна жіночка дала три тисячі гривень, — пригадує Олександр. — Було видно, що цю суму довго збирала, але вирішила передати на потреби армії. Я їй телефонував, звітував, що на гроші придбав біноклі. У людей порив душі, хочуть допомогти, і дуже важливо, аби вони були впевнені, що їхня допомога потрапить за призначенням. Збираємо всі чеки. Раніше чув про випадки, коли речі зникали зі складів, куди їх звозили волонтери. Аби такого не було, веземо допомогу виключно за призначенням. Там командири на очах у солдатів все розподіляють».

В Артемівську біля міської ради Олександр був свідком, коли допитували спійманого сепаратиста. Від того, що почув, волосся на голові дибки стало. «Це був місцевий. Розповів, як вони вбивали мирних людей, дітей, ґвалтували жінок. Коли ж зрозумів, що його не мають наміру вбивати, запропонував співпрацю. Це страшні люди».

Схожі новини