«Працюю від натхнення. Наприклад, ввечері, коли вже вся родина спить…»

У Львівському палаці мистецтв відкрилася виставка «дуже дружніх шаржів» відомого художника і громадського діяча Ігоря Данилихи. «Дуже дружні шаржі» — це не просто дотепний вираз, покликаний привернути ще більше уваги до афіші виставки. Ігор Данилиха дійсно приятелює і дружить з більшістю героїв своїх шаржів. А це відомі у Львові та Україні політики, художники, музиканти, науковці, театральні діячі… І тих дотепних малюнків у колекції художника — більше тисячі! Лише частина цього багатства експонується зараз на виставці, назва якої сама запрошує до інтерактиву: «Впізнай себе!».

А не пізнати себе у цих шаржах було неможливо. І в цьому переконалися багато друзів-художників, науковців, громадських діячів і політиків, які прийшли на відкриття. Як живі з усіма їхніми характерними рисами постають перед глядачем Віктор Морозов, Юрій Винничук, Петро Сипняк, Любомир Медвідь, Ігор Калинець та багато інші представників мистецької і культурної еліти.

Рідкісний дар шаржиста Ігор Данилиха має ще й попри те, що є просто хорошим живописцем — малює натюрморти, пейзажі, портрети. Відкриття виставки стало теплою, камерною зустріччю декількох десятків друзів і шанувальників таланту художника. Особливого настрою імпрезі надав виступ етногурту «Жива».

Ігор Данилиха, народившись у Львові 1957 року, навчався в Українській академії друкарства і Заочному університеті мистецтв. Одружений, має двох доньок і двох онуків. Відомий своєю професійною і громадською діяльністю: у 1991 — 2004 роках працював у міському управлінні культури, у 1990 — 1998 рр. був депутатом Львівської міськради, був членом Художньої ради Львова у 1994−2004 рр.

Багато часу пан Ігор віддає громадсько-культурній діяльності. Був співорганізатором спорудження низки львівських пам’ятників: Королю Данилу, Степанові Бандері, Меморіалу жертв політичних репресій на Янівському цвинтарі та інших. Член Конгресу українських націоналістів. Працює заступником директора Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Пан Ігор — дуже дотепна, проста у спілкуванні людина, великий гуморист.

«На цій виставці - більше дев’яноста моїх робіт, — розповів «ВЗ» Ігор Данилиха. — Переважно це графіт. У жанрі шаржу зараз мало хто працює. Я працюю в ньому давно. Довший час не виставлявся. Але мене колеги-художники — Орест Скоп, Олег Микита, Валерій Нестеренко — примусили зробити виставку. Вони мене фактично «витягли з шухляди». Загалом шаржів у мене більше тисячі, точно я їх не рахував. Постійно їх оновлюю.

Буває, позбуваюся деяких, бо є кращі. Постійно вдосконалююсь. Зробив декілька віртуальних виставок. Нещодавно закінчив виставку 155 шаржів до 155-річчя створення Товариства «Просвіта». Зобразив людей, які колись працювали у «Просвіті», які присвятили себе їй. Не можна сказати, що вони забуті, але вони не є публіковані. А я публікував в Інтернеті кожної доби по одному шаржу з цих 155-ти. Також була віртуальна виставка «Сто львів'ян», мені її допомагав робити Роман Метельський. Працюю від натхнення. Наприклад, ввечері, коли вже вся родина спить…"

«Я спішив на цю виставку, тому що жанр карикатури, шаржу для мене дуже дорогий, цінний, займаюся майже чотири десятиліття професійно його вивченням, — наголосив у своєму виступі професор Львівської національної академії мистецтв, доктор історичних наук Роман Яців. — Спостерігаю за появами нових імен. Для того, щоб взятися за такий жанр, треба бути сміливцем, мати відповідні навики і сильну мотивацію, щоб захотіти знайти такий спосіб репрезентації того чи іншого імені. Пан Ігор надзвичайно органічно увійшов у цей жанр, це частина стилю його життя. Цей жанр набув же певного статусу життєвого кредо і ціннісних координат автора. Пан Ігор має свою графічну „мову“, з іншого боку він входить у культурне, інтелектуальне середовище і цей спосіб комунікації з різними середовищами, здебільшого творчої спеціалізації, дає дуже ефективний результат. Пан Ігор конструює образ дуже швидко, оперативно. Це важко, бо треба одразу схопити образ. І на цій виставці ми можемо пізнавати героїв, персонажів, наших сучасників. На жаль, багато з них уже відійшли в інший світ… Але пан Ігор задокументував час, епоху, відродження Української державності, імена, явища, персоналії. Йому треба вже думати про свою книгу шаржів…».