Вадим Карандій: «ЗНО має плюси і мінуси. Та наразі ніхто нічого кращого не придумав»

Міністерство освіти і науки України оприлюднило наказ щодо проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2017-2018 навчальному році. Особливих змін порівняно з минулим навчальним роком не передбачається.  Не буде ЗНО з російської мови. Надто мала кількість випускників реєструється на цей предмет. Ускладнюється життя випускників коледжів і ПТУ. Вони проходитимуть державну підсумкову атестацію з української мови та літератури за процедурою ЗНО.  На порозі великих змін у зв’язку зі щойно прийнятим Законом «Про освіту» наша школа.  Але наразі єдина освітня реформа, яка прижилася, це зовнішнє незалежне оцінювання під час конкурсного відбору при вступі до ВНЗ. Про плюси, мінуси та перспективи ЗНО говоримо з директором Українського центру оцінювання знань Вадимом Карандієм (на фото).

- Колись Український центр оцінювання якості освіти проводив опитування щодо рівня довіри у суспільстві до ЗНО. Чи проводите  зараз такі дослідження?

-  2016 року  таке опитування проводив Фонд «Демократичні ініціативи». Рівень довіри порівняно з 2015 роком зріс і становив 67 відсотків.

- Є неоднозначні думки щодо рівня складності тестових завдань. Особливо нарікали на тестові завдання з математики, навіть викладачі математики у школах і ВНЗ...

- Наше завдання — відбір для вступу у ВНЗ за рейтингом. Ми не визначаємо абсолютного рівня знань, а лише вказуємо на місце того чи іншого вступника у рейтингу тих, хто складав ЗНО. Якщо «придумаємо» занадто складний тест, то  його ніхто не зможе розв’язати. Кілька років тому, коли Леонід Товажнянський був ректором Харківської політехніки, він з колегами проаналізував зміст тестів з математики і дійшов висновку, що для вступу у ХПІ достатньо мати знання з математики на рівні... учня 7 класу. Сьогодні тестові завдання — не лише інструмент вимірювання знань, вони відіграють роль стандарту освіти. Якщо будемо спрощувати тести, то таким чином знижуватимемо вимоги до рівня викладання математики. Тестові завдання мають бути співмірними  з реальним рівнем знань випускників школи. Нагадаю, 2008 року  було зареєстровано на ЗНО понад 500 тисяч випускників шкіл. Цього року через демографічне провалля — 240 тисяч. Значить, буде менше студентів. Відтак вища школа готова приймати на навчання усіх...

- Ви за освітою — викладач фізики і математики. Самі пробували за 180 хвилин виконати усі тестові завдання з математики?

- Пробував. Не скажу, що набирав 200 балів, але понад 190...  

- Розпитував багатьох вчителів, батьків, учнів щодо мети ЗНО.  Говорили, що це засіб боротьби з корупцією. А хтось з очільників вашого центру сказав, що ЗНО не бореться з корупцією...

 - Можливо, це ви могли чути від мене. Наше покликання — не боротися з корупцією в освіті, а створювати умови для запобігання і подолання її. Боротьба з корупцією — справа правоохоронних органів.

- Років 5-6 тому обговорювали проблему запровадження так званих тестів здібностей. Посилалися на досвід повоєнної Америки. Мовляв, учасники бойових дій призабули шкільні знання, і треба перевіряти не стільки «залишкові знання», скільки здібності до навчання. Пригадую, чому відмовилися від слова «здібності». Мовляв, батьки тоді скажуть: «Виходить, моя дитина не здібна...» Тоді придумали  формулювання «тести компетентностей».

- Такі тести поширені у світі у тих країнах, де немає національних освітніх стандартів або наявні інші специфічні фактори, коли, для прикладу, треба оцінювати людей, які є різними за своїм походженням,  навчалися у різних освітніх системах. Ви згадали про США. У них немає національного стандарту загальної середньої освіти. Кожен штат організовує загальноосвітню підготовку за своїми навчальними  програмами.  Щоб потім можна було привести це все до одного знаменника в університетах різних штатів, орієнтуються не на предметні знання, а на компетентності.  В Ізраїлі багато репатріантів, які закінчували школу у різних національних системах. Там теж замінені тести предметні на тести компетентностей. Є приклад Швеції, де випускники шкіл  відразу не вступають до ВНЗ. Спочатку здобувають певний життєвий досвід, а у ВНЗ вступають у 24 і більше років.  В Україні  загальна середня освіта формалізована стандартами. Коли у 2007-2008 роках ми запропонували систему ЗНО ректорам   ВНЗ країни, деякі з них  почали шукати способів, як його уникнути. Мовляв, ніде в Законі про вищу освіту не сказано, що прийом на навчання у ВНЗ здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання. Давайте спробуємо варіант оцінювання здібностей вступників у форматі ЗНО. З’явилася група фахівців, яка почала працювати над такими тестовими завданнями. У 2010 році такі тести були створені, але замовлення з боку ВНЗ на них не було, і їх довелося покласти на полицю. Сьогодні ситуація дещо змінилася. 2016 року було проведено експеримент щодо конкурсного відбору на магістерську програму спеціальності 081 («право») за процедурою ЗНО. 3 серпня цього року ми провели такий відбір. Серед трьох компонентів, за якими оцінювалися здобутки бакалаврів, був тест загальних навчальних правничих компетентностей. Це фактично тест здібностей.  Досить жорсткий тест. Він контролює не лише обсяг засвоєного матеріалу, а й здатність мислити логічно, критично, аналітично, швидкість реагування, вирішення тих чи інших питань. Не виключено, що у майбутньому буде впроваджено подібні іспити і за іншими магістерськими програмами. Плануємо до березня 2019 року розробити завдання мовних іспитів у формі ЗНО для студентів після першого курсу, які вивчають іноземні мови. Одне з наших завдань — розширити складники тестування, впровадити до березня 2019 року мовні іспити у формі ЗНО для студентів-іноземців.  У 2018 році  планується впровадити дворівневі тести для  для випускників загальноосвітніх навчальних закладів, передбачити в них оцінювання важливого виду мовленнєвої діяльності — сприйняття мови на слух.

- Чи припинилися спроби деяких ректорів запровадити додатково до ЗНО  свої  інструменти відбору абітурієнтів, скажімо, співбесіди, додаткові іспити? Як на мене, реалізація таких намірів розмиває саму ідею ЗНО — вимірювати знання випускників «однією лінійкою».  

- У нас дев’ять регіональних центрів. Кожен має свій логотип. У Вінницькому регіональному центрі таким логотипом є лінійка, про яку ви кажете. Тепер ВНЗ мають більший простір для маневру. Маю на увазі встановлення мінімального прохідного бала за сертифікатами ЗНО для профільних предметів, запровадження спеціальних умов конкурсного відбору — різних квот, регіональних, галузевих, сільських коефіцієнтів... ЗНО прижилося тому, що громадськість переконалася у тому, що вступ не залежить від «телефонного права». Лише від знань.

- Цього року у пресі критикували жорстку процедуру ЗНО —  металошукачі для пошуку ґаджетів, у туалет — під «конвоєм» чергового... Мовляв, діти — не потенційні терористи...  Скільки до вашого центру надійшло скарг щодо застосування металошукачів?

- Жодної! Використовуємо металошукачі з 2012 року. Скарги можуть бути лише від тих вступників, у яких було виявлено технічні засоби або письмові шпаргалки...  По Україні ми попросили вийти з аудиторій 380 учасників тестування.

- Я був свідком розмови пані Лариси Середяк з приводу долі однієї дівчинки. У туалеті у неї знайшли конспект (йшлося про історію України). Дівчина запевняла, що це не її конспект. На її захист стали вчителі, мовляв, дівчина чудово знає цей предмет, призер олімпіад... Її скарги не задовольнили...

- Подібна історія була в одному з провідних київських ліцеїв. У хлопця, переможця олімпіад різного рівня, теж на тестуванні з профільного предмета виявили у кишені навушник...

- Навушник без нічого?

- Так, заборона стосується не лише цілісного технічного засобу, а й його окремих частин... На захист цього хлопця піднялася широка учительська спільнота. У суспільстві рішуче виступають проти вибіркового правосуддя. І в справі дотримання процедури ЗНО не може бути вибірковості. Ми повинні бути  справедливими до всіх учасників змагання за кращий результат.  Колись у наших правилах було записано «заборонено користуватися». Юристи запропонували більш чітке визначення — «не мати при собі». Таке визначення не потребує доведення «користувався — не користувався», а дозволяє оперувати фактом «мав — не мав»...

- Це правда, що абітурієнтам встановлюють ліміт часу перебування у туалеті?

- Неправда! Можна там просидіти хоч усі 180 хвилин... Можна просто вийти у коридор, зібратися з думками. Але інструктор в аудиторії фіксує час — номер такий-то вийшов у такий-то час, повернувся у такий-то... З аудиторії не може вийти одночасно більш ніж одна людина...

- А про що свідчать процедури таких випробувань в інших країнах, скажімо, Європейського Союзу?  Там також такі «драконівські» методи контролю?

- Все залежить від культури,  традицій, від менталітету людей у тій чи іншій країні. 2007 року, коли ми відпрацьовували технічні аспекти масового застосування ЗНО, зокрема штрих-кодів тестових зошитів, я вивчав досвід однієї з європейських країн. Прізвище, ім’я вступник писав у куточку сторінки і заклеював  маленькою краплинкою клею. Я їм казав, що так завжди можна побачити, чия це робота... На мене зі здивуванням подивилися: їм таке навіть на думку не спадає... Ми тоді обідали у кафе навпроти їхнього центру. Одного разу побачили молоду жінку, яка сиділа зі стосом зошитів. Придивилися —  це екзаменаційні зошити! Вона це робила за кавою... Не до порівняння наші вимушені заходи надсекретності, зокрема в утаємниченості змісту тестів, особи абітурієнта  і перевірки виконаних робіт...

- Наскільки я обізнаний з процедурою проведення ЗНО, вона не змінюється протягом останніх дев’яти років.

- Освіта взагалі у розумних межах має бути консервативною. У тій же Франції основні принципи оцінювання знань було прийнято ще за часів Бонапарта Наполеона. У Китаї нормативна база Гаокао (аналог нашого ЗНО) була запроваджена 1952 року. Призупинена на період культурної революції і відновлена 1977 року. Був такий рік, коли у Китаї до ВНЗ вступило близько п’яти відсотків випускників шкіл.

  Уявіть, якщо будемо ту лінійку, про яку ви згадували, щороку міняти  залежно від потреби. Один рік нам потрібен стовп на три метри, а наступного —  півтора. Шкода різати — давайте лінійку поміняємо...

-  Яке ваше ставлення до репетиторства?

-  Спокійне. Ми живемо у ринкових умовах. Якщо батьки мають фінансову можливість оплатити послуги репетитора, то це означає, що дитина отримає додаткові знання. А знань  забагато не буває. Репетитор для учня — як тренер для спортсмена. Інша річ — як здійснюється це репетиторство, чи не йде воно на шкоду викладанню предмета у школі.  Репетитори різні бувають. Одні поглиблюють знання з того чи іншого предмета, інші  «натаскують» на тести...

- В одному зі своїх інтерв’ю міністр освіти і науки України Лілія Гриневич відзначила відчутне погіршення цьогорічних результатів тестування з української мови та літератури. Ви могли б назвати результати цьогорічного тестування — відсотки учасників тестування, які не набрали мінімальної кількості  балів, зокрема з української мови та літератури, математики, фізики, історії України, англійської мови? Простіше  сказати  — знання на тверду двієчку...

- Результати тестування подаємо у  звіті Українського центру оцінювання якості освіти, який розміщено на нашому сайті. Ситуація невтішна. Мінімальний поріг з української мови і літератури не подолали 7,56 відсотка учасників, з математики -16,47, з історії України — 14,3, з англійської мови — 15,14, з фізики — аж 22,61 відсотка.

-  Але певний відсоток правильних відповідей можна просто відгадати...

- Так, можна. Тут згадуються слова Вінстона Черчілля: «Демократія  — не краща форма державного правління. Але ніхто нічого кращого не придумав...» Бачимо плюси і мінуси ЗНО. Та наразі ніхто нічого кращого не придумав. Альтернативи немає... Усі намагання вгадувати стають марними після встановлення адекватних порогових балів на межі «склав — не склав».

Із досьє «ВЗ»

Вадим Карандій народився 1971 року у селищі Поліському Київської області (селища як такого вже не існує, бо це Чорнобильська зона).  Закінчив Чернігівський державний педагогічний інститут, фізико-математичний факультет. За спеціальністю — вчитель фізики і математики. Має магістерську освіту — «менеджмент державного управління». Обіймав  відповідальні посади у сфері освіти. Від 2015 року — директор Українського центру оцінювання якості освіти.

Фото з архіву «ВЗ»