Передплатити Підтримати

«Мертвонароджене перемир’я»

Незважаючи на оголошене припинення вогню на Донбасі, окупанти зірвуть домовленості, вважає політолог Дмитро Снєгирьов

Фото ілюстративне з відкритих джерел

З минулого понеділка на сході України було проголошено «режим повного та всеосяжного припинення вогню». Про нього домовилися на засіданні Тристоронньої контактної групи у Мінську. «Завізували» цей мир у своїй телефонній розмові російський та український президенти. Виглядало, що напередодні своїх іменин вони хотіли зробити Донбасу подарунок у вигляді припинення стрілянини. Але вкотре така угода виявилася фікцією. «Та сторона», як називає російських окупантів та їх маріонеток Володимир Зеленський, через пів години після обумовленого старту «всеосяжної тиші» відкрила вогонь по українських позиціях. За перші неповні дві доби «припинення вогню», як повідомила спеціальна моніторингова місія ОБСЄ, було зафіксовано 111 порушень цього режиму, до їх числа віднесли 21 вибух.

Патріотичні сили провели по кра­їні акції протесту проти таких угод, які нагадують капітуляцію перед во­рогом. А от керівництво держави від­реагувало на зрив домовленостей так, ніби нічого особливого не сталося. Віце-прем'єр, міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков заявив, що обстріли з боку ро­сійських найманців після оголошення ре­жиму перемир’я «є випадками порушення режиму тиші, але не означають порушен­ня перемир’я як такого». Проаналізува­ти «мирні» домовленості двох Володими­рів, точніше — їх імітацію, кореспондент «Високого Замку» попросив військового експерта, керівника громадської орга­нізації «Права справа» Дмитра Снєги­рьова.

Дмитро Снєгирьов
— У вас була надія на те, що після того, як Зеленський переговорив з Пу­тіним, стріляти на фронті перестануть?

— Не було. Відразу після підписання цих угод я заявив, що йдеться про «мертвона­роджене перемир’я». Бо як тільки Україна продемонструє Росії власну суб’єктність, власне бачення розвитку ситуації на схо­ді, покаже свою дорожню карту вирішен­ня проблеми, так звані плани «В» і «С», про який не раз казав Зеленський, Росія від­разу піде на ескалацію конфлікту. Тобто за­стосує звичну тактику — військово-дипло­матичний тиск на наше керівництво, аби змусити його виконати першою чергою по­літичну частину Мінських домовленостей. Тому всі ці розповіді про «повне і всеосяж­не припинення вогню» — порожні декла­рації. А з реаліями доведеться стикнутися українським військовим. Порушення зга­даного «перемир'я» — обстріл українських позицій — відбулося через 25 хвилин після початку його дії.

Ще один показовий момент. Обстрі­ли, зокрема позицій нашої 36-ї брига­ди морської піхоти, сталися після теле­фонної розмови Зеленського з Путіним. З одного боку, правильний крок нашого керівництва — шукати миру. Ми намагали­ся змусити російську сторону нести пря­му відповідальність у разі нової військової напруги, відповідальність за зрив цих до­мовленостей. Але у Кремлі добре прора­хували цей сценарій. Прес-секретар Путі­на Пєсков заявив, що Росія не є стороною конфлікту і не може гарантувати режиму дотримання тиші…

Замість того, щоб привернути увагу світової спільноти до порушень режиму тиші з боку незаконних збройних форму­вань, Київ заявив, що йдеться про пооди­нокі обстріли, ледь не «ексцес виконавця». У Росії це пояснили «певною автономніс­тю» загонів терористів, які діють на Донба­сі. Це відверто дурнувата заява, бо Росій­ська Федерація повністю (і на низовому, і на вищому рівнях) контролює діяльність незаконних збройних формувань на Дон­басі. Більше того, вони фактично інтегро­вані у збройні сили РФ. Жоден постріл, навіть зі снайперської зброї, не може від­бутися без згоди російських кураторів.

Ми чули також дивні заяви щодо пору­шення режиму тиші і від міністра Рєзнико­ва, які понижують суб’єктність Української держави і можливість для політичних ма­неврів Києва. Незрозумілою є позиція цього високопосадовця щодо повернення російських спостерігачів (більшість з них, як відомо, — кадрові офіцери Головно­го управління розвідки або ФСБ) у Спіль­ний центр контролю і координації (СЦКК). Це відверто дурнувата ідея! Українська сторона має наполягати на тому, щоб не СЦКК, а саме місія ОБСЄ слідкувала за ре­жимом дотримання тиші.

— Які військово-політичні наслідки для нашої країни матиме домовленість про «всеосяжне і повне припинення вогню»? Чи не є це поступкою ворого­ві, чи не призведе до деморалізації на­шого війська?

— Припинення вогню — це виконання першого пункту Мінських домовленостей 2014 року. Відповідно, якщо ми виконує­мо його, то тим продемонструємо свою добру волю. Росія і країни Заходу можуть заявити, що Мінські угоди діють, й вико­нується їх основний, безпековий пункт. На порушення цього пункту з боку Ро­сії завжди звертала увагу Україна, вима­гаючи продовження економічних санкцій і заявляючи про неможливість проведен­ня виборів на окупованих територіях. Те­пер Росія може заявити, що уже встанов­лено режим тиші, відповідно вимагатиме від України виконання політичної частини Мінських угод…

Розрахунок української сторони поля­гає у тому, що Росія не виконуватиме взя­тих на себе зобов’язань, відтак ми змо­жемо апелювати до країн Заходу щодо порушень Москвою своїх зобов’язань. Невипадково Україна намагається під­тягнути Росію як учасника конфлікту, хоча та дистанціюється від цього. Києву варто на дипломатичному полі створити умо­ви, які, образно кажучи, змусили б росій­ську сторону порушити взяті нею на себе зобов’язання. Ми маємо наполягати на неможливості виборів на окупованій час­тині Донбасу, неможливості проведен­ня виборів у Донецьку і Луганську облра­ди на контрольованій Україною частині Донбасі. Така позиція викликає невдово­лення Путіна. Відповідно Росія першою порушить угоду про припинення вогню. Власне, вона уже робить це.

Напередодні підписання угоди про всеосяжне припинення вогню, 22 лип­ня, відбулася чергова ротація регулярних підрозділів Збройних сил Російської Фе­дерації на окупованому Донбасі. Звідти на територію Росії вийшла частина росій­ської армії, відповідно інша її частина на окуповану нашу територію зайшла. У Лу­ганську окупанти зосередилися за адре­сою вул. Щорса, 2-а, у колишньому гур­тожитку. Така ротація свідчить про те, що Росія навряд чи дотримуватиметься ре­жиму припинення вогню.

На окупованих територіях нині відбу­ваються батальйонно-тактичні навчання, йде накопичення важкої бронетехніки по­близу селищ Мирне і Кругле (так звані Лу­тугінські табори). Це також є порушенням Мінських домовленостей та інших угод про припинення вогню, й свідчить про справжні наміри Москви.

Про інші загрози, які несе Україні фік­тивне припинення вогню з боку окупан­тів. Встановлені заборони на використан­ня безпілотних літальних апаратів і роботи розвідувальних груп позбавляють ЗСУ можливості контролювати переміщення, накопичення і, головне, — передислока­цію підрозділів 1-го і 2-го армійських кор­пусів регулярних підрозділів Російської Федерації, які сконцентровані на окупо­ваній території. Ми фактично залишилися без очей і вух…

Інша небезпека у тому, що місія ОБСЄ не може у повному обсязі контролю­вати окуповані території. Там зараз не більше 10% особового складу цієї місії — всього 20 представників. Бойовики не до­пускають їх для контролю, мотивуючи це спалахом коронавірусу. Фактично бло­кується робота місії ОБСЄ. Українська сторона повинна наполягати на віднов­ленні її функціональності. Адже відсутність моніторингу переміщень військ на окупо­ваній території унеможливлює контроль за припиненням вогню. Тобто ми не може­мо мати об’єктивної картини того, що від­бувається.

— Із «припиненням вогню» збіглась відставка Леоніда Кучми з посади ке­рівника української делегації у Тристо­ронній контактній групі. Чим би ви це пояснили?

— Йдеться про зміну перемовників. Не­випадково з’явилася реакція російсько­го представника Гризлова, який каже, що саме постать Кучми «врівноважува­ла» позицію української сторони, зокре­ма «партії війни», з точки зору Росії, не да­вала можливості для ескалації військової напруги. Певними своїми заявами і діями Кучма мінімізував можливі ризики для Ро­сійської Федерації…

Швидше, йдеться про те, що Україна зміною перемовників і формату перего­ворів намагається відпрацювати власний сценарій розвитку подій. Якщо вдасть­ся показати, що «та сторона» не виконує основний пункт Мінських домовленостей — всеосяжне припинення вогню, тоді ле­гітимність Мінських угод, які, до речі, під­писав саме Кучма, буде поставлено під сумнів. Тепер його підпис там буде лише підписом приватної особи, який не на­кладає на Україну жодних юридичних зобов’язань. Це прекрасно розуміють у Кремлі. Тому й так занервували через від­ставку Кучми.

P. S. Українську делегацію на Мінських переговорах може очолити перший пре­зидент України Леонід Кравчук. Про це за­явив президент Володимир Зеленський. На думку експертів, залучення Кравчу­ка підтверджує руйнування олігархічного консенсусу навколо Зеленського — роз­починається нова ера олігархічних воєн…

А тим часом…

Відомий політолог Тарас Березо­вець заявив: «Вихід Леоніда Кучми із ТКГ по Донбасу збігся з новими до­мовленостями Зеленського з Путі­ним. І якщо такий досвідчений лис покинув переговорну групу, він ну­тром передчуває великі проблеми. І зовсім не хоче нести тягар відпові­дальності за них. Поганий сигнал. Не­гативні прогнози починають збувати­ся».