Передплатити Підтримати

Путін купив Зе-владу за три мільярди доларів?

Що насправді криється за попередніми домовленостями щодо газового контракту

«Газової війни не буде». «Україна та Росія змогли досягти компромісу щодо продовження транзиту газу». Чимало експертів та політиків уже назвали попередні до­мовленості мало не пере­могою. І справді, виглядає, що вдалося досягти золо­тої середини. Росія хотіла контракту на рік, Україна — на десять. Домовились про п’ять років. «Газпром» виплачує гроші за рішеннями арбітражу (близько трьох млрд доларів), а НАК відмовляється від нових позовів. «Нафтогаз» вимагав обсягів транзиту мінімум 60 млрд кубометрів на рік. Домо­вились про 65 у 2020-му і далі — по 40 млрд… Утім, зважаю­чи на історію газових відно­син України та Росії, можна припустити, що за кожною поступкою з російського боку ховається пастка.

Науковець-біолог, учас­ник війни на Донбасі Євген Дикий пов’язує результа­ти газових переговорів та ве­личезну діру в бюджеті України. На його думку, нашому уряду вкрай потрібні гроші уже до кін­ця року, тому й відмовилися від майбутніх міжнародних позо­вів на величезні суми (приблиз­но 12 млрд дол.), щоб отрима­ти близько трьох млрд негайно. Фактично, влада пішла шляхом Януковича, вважає Дикий.

Про те, що у цих домовле­ностях ключову роль зіграла саме влада, а не НАК «Нафто­газ», свідчить і те, як по-різному оцінюють домовленості міністр енергетики Олексій Оржель та виконавчий директор «Нафтога­зу» Юрій Вітренко.

«Дуже добрі новини. Хочу під­твердити, що і президент Укра­їни Володимир Зеленський, і уряд, і Верховна Рада зробили неможливе. Ми здійснили дуже великі та серйозні кроки в части­ні забезпечення європейського законодавства та забезпечення й гарантування транзиту терито­рією України», — заявив Оржель.

А ось Вітренко говорить про домовленості як про серйозний ризик. «Якщо ми відмовимось від нових позовів (а ми маємо це зро­бити, якщо транзит залишиться), а потім транзиту не буде, то вихо­дить, що ми відмовилися від по­зовів без жодного сенсу. Це дуже великий ризик», — визнав Вітрен­ко. Тому наразі у «Нафтогазі» пра­цюють над самим контрактом, аби максимально захистити себе від того, що «Газпром» у якийсь момент перестане виконувати домовленості.

«Ризик № 1, що уся історія з бажанням росіян домовитися, — це ширма для порятунку «Північ­ного потоку-2», — сказано у по­відомленні прес-служби НАК на офіційній сторінці «Нафтогазу» у Facebook. — Ми раніше ніколи не бачили такої жвавості у дипло­матичних, лобістських і бізнесо­вих колах щодо цього проєкту у Вашингтоні. А бачили ми багато. Немає кращої гарантії, що росія­ни дотримуватимуться умов до­говорів щодо продовження тран­зиту, ніж відсутність «Північного потоку-2». Ми хочемо домовити­ся, і хочемо, щоб ці домовленості були чесними і надійно захище­ними. Тому зараз — ще не «зра­да», не «перемога», а «боротьба триває».

Президент Центру глобалісти­ки Михайло Гончар переконаний: якби у переговори між «Нафто­газом» та «Газпромом» не втру­тилася наша влада, то резуль­тат був би інший, вигідніший для української сторони. «Ці домов­леності не є компромісом. Вони мають маніпулятивний характер і, очевидно, є наслідком паризь­кої зустрічі тет-а-тет Путіна і Зе­ленського. Путіну фактично вда­лося реконструювати політичну надбудову над переговорами ко­мерційних суб’єктів. Коли „На­фтогаз“ працював самостійно, то переговорний процес розви­вався успішно, на користь україн­ської сторони. Не „Нафтогаз“ був винен „Газпрому“, а навпаки. І зо­внішні чинники сприятливі саме для „Нафтогазу“: і запаси газу у сховищах, і тепла зима, і амери­канські санкції щодо „Північного потоку-2“, — каже Михайло Гон­чар. — Маніпулятивна подача ін­формації через офіційний лист з боку німецького уряду у Ва­шингтон, напередодні підписан­ня Трампом закону про оборон­ний бюджет (саме туди входять пункти про санкції щодо „Пото­ку-2“), була спробою з німецько­го боку зупинити американські санкції. І це індикатор того, що „Газпром“ потужно програвав. На жаль, для української політич­ної верхівки війни не існує. Для них є якийсь конфлікт на Донба­сі. Російська сторона вдалася до хитрощів і обману, бо побачили, що уся ця Зе-команда намага­ється побудувати своє політич­не довголіття на зниженні цін та тарифів. Звідси наживка у вигля­ді дешевого газу, який пропону­ється українській стороні. Зараз ідуть спростування, що у прото­колі ніде не міститься пункт про поновлення імпорту газу. Але в останньому пункті протоколу це вказано. У майбутньому часі, але вказано. І ми чітко розуміємо, що така налаштованість є. Фактично, чистий виграш у нас лише в од­ному — „Газпром“ погодився ви­платити компенсацію за рішен­ням Стокгольмського арбітражу. Але він і так це мав зробити. Ко­шти на це у нього були у бюдже­ті зарезервовані. За рештою пи­тань йде абсолютний неадекват. Наприклад, відмова від судових позовів. Гарантій того, що тран­зит буде збережений через те­риторію України, у домовленос­тях нема. Кажуть, за перший рік транзит буде 65 млрд кубоме­трів. Так, у 2020 році це буде. Бо „Газпром“ не має можливості в інший спосіб постачати газ у Єв­ропу. Але вони вважають, що за рік вирішать питання з німцями, і їм вдасться запустити „Північ­ний потік-2“. Далі за домовле­ностями буде по 40 млрд кубів за умови, якщо в українського маршруту буде конкурентний та­риф. Це прямий натяк на те, що вони скажуть, ніби тариф по „Ту­рецькому потоку“ в Баумгардтен вигідніший, ніж через Україну. Не виключаю і такого варіанта, який вони колись відпрацювали з Туркменистаном. Раптом щось трапляється на якійсь із газо­компресорних станцій „Газпро­му“ поблизу території України, і вони кажуть: система стара, зму­шені припинити роботу цього на­прямку… Реально це транзитний контракт на рік».