«Перш ніж виготовити вуса або бороду з натурального волосся, його… відварюю»

Лариса Петракова, яка 39 років працює гримером-постижером у Театрі імені Марії Заньковецької, розповіла про таємниці фаху

Лариса Петракова створює образ Проні Прокопівни актрисі Юлії Михайлюк-Коржук. Фото авторки

Якось спостерігала, як заньківчанину Степанові Глові перед виставою «Мазепа» пані Лариса наклала старечий грим. «У гримерно-постижерний цех прийшов молодим — вийшов звідти чоловіком у літах», — пожартував актор. Іншим разом вродливу актрису Юлію Михайлюк-Коржук перетворила на паскудну Проню Прокопівну з вистави «За двома зайцями». За роки роботи у театрі пані Лариса створила акторам близько двохсот художніх образів. Каже: аби підібрати вдалий портретний образ, підкреслити риси характеру, освіченість персонажів, їй необхідно знати не лише сюжет вистави, а й уміти відтворити зачіски різних історичних епох та народів. Над образами, які бачимо на сцені, працюють не лише артисти, режисери, художники-постановники, а й освітлювачі, костюмери, гримери-постижери.

Пані Лариса знайомить мене з гри­мерно-постижерним цехом. Він радше схожий на музей постижер­ських виробів. У величезних скляних ша­фах — безліч перук, кіс, шиньйонів, ло­конів різної довжини та відтінків (від золотистого, яскраво-рудого до смоля­нисто-чорного). Одні з натурального во­лосся, інші — зі штучного.

Звертаю увагу на світловолосу перуку з діадемою, що акуратно розкладена на підставці. Моя співрозмовниця каже: на­родна артистка України Таїсія Литвинен­ко одягає її лише для ролі Катерини І І у виставі «Різдвяна ніч». Виготовляли пе­руку спеціально для пані Таїсії.

Лариса Петракова висуває величез­ну шухляду. У ній — кілька невеличких ко­мірок. У кожній — вуса, бороди, брови, на паперовій стрічці — напис з назвою вистав, для яких призначені постижер­ські вироби. В цеху працюють три гри­мери-постижери: окрім Лариси Петра­кової, Софія Франчук (начальник цеху) і Тетяна Маланчук. На роботу жінки прихо­дять задовго до початку вистави чи репе­тиції. Насамперед необхідно підготувати наклейки: вуса, бороди, брови почисти­ти від клею, причесати. А ще — випрати перуки з натурального волосся, зробити нові пастижерські вироби.

— Перш ніж виготовити вуса або боро­ду з натурального волосся для вистави, хвилин зо двадцять його відварюю, про­сушую, розпушую і розчісую, — каже жін­ка. — Професійною мовою — готую крепе.

Аби я мала уявлення, як робляться постижерські вироби, Лариса Петрако­ва вирізає з паперу форму під вуса, на­клеює на дерев’яну болванку, що має ви­гляд людської голови, зверху накладає тонку тканину-сіточку. З допомогою гри­мерного гачечка набиває на неї по одній або кілька волосин. Збоку спостерігаєш: наче вишиває. Потім пригладжує, надає виробу форму. Півгодини — і вуса готові. Робота тонка і копітка, вимагає посидю­чості та терпіння.

Постижери часто працюють за ескіза­ми художників-постановників, які визна­чають зовнішність актора.

— Роль Проні у виставі «За двома зай­цями», наприклад, грають дві актриси: Інна Калинюк та Юлія Михайлюк-Кор­жук, — продовжує пані Лариса. — Це два різні образи. Софія Франчук робить ак­торкам зачіски, я допомагаю гримува­ти. Пам’ятаю, перед дитячою виставою «Івасик-Телесик» акторам Ігорю Гаврилі­ву та Олегові Сікиринському ми створю­вали … жіночий образ. Адже в цій казці у двох складах вони грали роль Оленки- зміючки. Тільки-но актор загримується, одягне костюм, перуку — вже почуваєть­ся в ролі. Від вдалого зовнішнього обра­зу — до внутрішнього перевтілення. Бува­ло, перед прем’єрою продумуєш усе до деталей. Зіграє актор прем’єру, дивиш­ся: не така перука йому потрібна. На дру­гу виставу її змінюємо.

Жінка пригадує: в Одеському теа­трально-художньому училищі, в якому вона вчилася на гримера, попереджа­ли: «У театрі, Ларисо, будеш перенавча­тися». Каже: теорія справді відрізняється від практики. В училищі, наприклад, не вчили у волосся вплітати коси. Здається, дрібниця — насправді ж не так легко. Цьо­го мистецтва навчилася у театрі.

Бували й курйози. В однієї актриси було коротке волосся, а за роллю їй тре­ба було мати косу. Уявіть: вистава, в залі — аншлаг. Раптом вплетена в її волосся коса на сцені почала сповзати. Актриса, на щастя, не розгубилася: косу, що спо­взала, притиснула величезною хусткою, яку мала на плечах. Тож, щоб уникнути курйозів, під час вистав гримери-пости­жери частенько підстраховують акторів за лаштунками сцени.

Коли я вже виходила з гримерно-по­стижерного цеху, на стіні помітила ста­ренькі-престаренькі перуки. Що це? Ви­являється, їх одягали ще корифеї театру, відомі актори Борис Романицький, Ва­силь Яременко, Богдан Кох, Олександр Гринько, Богдан Антків. Їхні перуки ста­ли мистецькими експонатами. Ще ко­лишній художник-гример театру Всево­лод Карлін залишив у спадок величезний альбом з фотографіями відомих акто­рів-заньківчан 1950−80 років у різних об­разах, з різних вистав української та сві­тової драматургії. Фотоальбом і давні перуки працівники гримерно-постижер­ного цеху бережуть як реліквії та пам’ять про корифеїв заньківчанського театру.