«Найважливіше — саму атмосферу змінити, щоб ліцеїсти пишалися бути крутянцями»

Військовий ліцей імені Героїв Крут відновлюється з руїн

Насамперед капітальний ремонт зробили у спортивному залі.

Стаття під промовистим заголовком «Спортзал з гнилою підлогою, допотопні тренажери і смердючі туалети без дверей», що вийшла у нашій газеті на початку вересня минулого року, наробила багато галасу. Нагадаю, з початку навчального року на посаду начальника ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Крут було призначено полковника Юрія Гусара. Коли новий керівник побачив, який занедбаний ліцей, жахнувся. Запросив мене у ліцей, щоб я подивилася «зі сторони» на це все. Це був шок. Не вірилося, що військовий навчальний заклад у Львові може бути доведений до такого трагічного стану. Складалося враження, що він багато років був нікому не потрібен, і, по суті, перетворився на руїну. «Тут усе дико запущено. У деяких правилах і традиціях ліцею час ніби застиг у 90-х роках минулого століття. Але відступати вже нікуди. Будемо будувати справді український сучасний військовий заклад», — цими словами нового керівника ліцею закінчувалась моя стаття.

Минуло півроку. Я знову завіта­ла до ліцею. І мені, і, думаю, на­шим читачам цікаво, що за цей час змінилося.

На прохідній — свіжа побілка і нові ін­формаційні стенди. «Їх багато років не оновлювали, інформація була застарі­лою, — каже начальник ліцею. — Тепер тут інформація про наш ліцей, умови на­вчання і вступу». Звертаю увагу на вели­чезне дзеркало на стіні при вході. «Так, — каже керівник, перехоплюючи мій зди­вований погляд. — Повісили дзерка­ло, щоб ліцеїст, коли виходить у місто, міг ще раз на себе подивитися на по­вний зріст, перевірити, чи охайно вигля­дає. Таким чином привчаємо вихован­ців пильнувати за собою, адже, людина у військовому однострої повинна вигля­дати належним чином».

Йдемо у спортивний корпус. Ми­нулого разу і спортзал, і тренажери на вулиці, справили на мене «незабутнє» враження. Підлога у спортзалі прогни­ла настільки, що провалилася, і у деяких місцях зяяли чорні діри. Займатися у та­кому залі та на поіржавілих від старості тренажерах було просто небезпечно. А ліцей, між іншим, з «посиленою військо­во-фізичною підготовкою». Тобто тре­нування тут мають особливе значення, відтак і умови повинні бути відповідні. «Насамперед зробили капітальний ре­монт у спортивному залі. Повністю пе­реклали підлогу, замінили вікна, зроби­ли витяжку, поставили сучасну систему опалення, протипожежну систему. Від­ремонтували усі суміжні приміщення: роздягальні, туалети, душові, тренажер­ний та борцівський зали, кімнати для ви­кладачів. Усе це коштувало понад сім мільйонів гривень. Гроші виділила об­ласна рада, — каже полковник Гусар. — Восени, поки дозволяла тепла погода, відремонтували спортивний майданчик на вулиці. Ліцеїсти і викладачі зробили це самотужки».

Минулого разу, коли зайшла у при­міщення спортивного комплексу, у ніс вдарив їдкий неприємний запах туале­ту, який розташований при вході ліво­руч. Запаху зараз немає. Нарешті ту­алет виглядає пристойно. Заходимо у спортивний зал. Якраз йде тренуван­ня з баскетболу: ліцеїсти по черзі ки­дають м’яча у кошик. Піднімаємося на другий поверх. Там розташований бор­цівський та тренажерний зали. В оби­двох займаються хлопці. «Ми зробили декілька тренажерних залів. Інші роз­міщені в іншому корпусі, у підвальному приміщенні, яке було захаращене сміт­тям. Своїми силами підвал розчистили, відремонтували і зробили там сучасний зал, де хлопці тренуються у вільний час. Деяке спортивне обладнання було захо­ване у підсобках, не використовувало­ся. Тепер вони задіяні у тренувальному процесі. Частину тренажерів подарува­ли колишні випускники. У тому ж підва­лі відремонтували та облаштували ла­зерний тир. Нещодавно телефонували з департаменту освіти, запитували, чи можна, щоб учні з інших шкіл приходи­ли у наш тир на заняття», — розповідає Юрій Гусар.

Переходимо у навчальний корпус, по дорозі заходимо в їдальню. Минулого разу про їдальню я не згадувала, бо на тлі інших жахів вона візуально виглядала більш-менш пристойно.

«Якість харчування з того часу поліп­шилась, підвищили вимоги до поста­чальників, суворо контролюємо якість продуктів і приготування. Але обладнан­ня, на якому готують, допотопне. Навіть посудомийної машини немає. Шість жі­ночок вручну миють посуд», — полковник Гусар показує металеву тарілку, яка на­гадує собачу миску. Каже, голова облас­ної ради Олександр Ганущин, який не­щодавно відвідував ліцей, пообіцяв, що рада віднайде додаткові кошти, щоб за­купити пристойний посуд та оновити ку­хонне обладнання. Йду на кухню. Після сніданку домивають посуд. Руки у жі­нок аж почервоніли і розпухли, бо ми­ють содою і без ґумових рукавиць. Ка­жуть, у рукавицях не відчувають, чи ще жирний посуд, чи вже чистий. І так чоти­ри рази на день — перемивають до тися­чі тарілок. А ще мріють про підлогомий­ну машину, бо підлогу миють дідівським, точніше, бабусиним, методом: старою дерев’яною шваброю, на якій намотана сіра шмата… Звернула увагу, що на сто­лах в їдальні стоять сільнички. «Раніше не було ні сільничок, ні серветок», — каже начальник. Дрібнички, однак…

Щодня жінки вручну миють до тисячі металевих тарілок

У навчальному корпусі спускаємо­ся у підвальне приміщення. У коридо­рі стоять два новенькі столи для малого тенісу. «Також спонсорська допомога. Хлопці можуть грати у вільний час», — розповідає один із заступників началь­ника ліцею. Також показує новий тре­нажерний зал. Каже, ліцеїсти, особливо старшокурсники, тут «пропадають», у вихідні — черга.

Піднімаємося на поверх, де розташо­вані навчальні класи.

За рахунок доброчинних коштів вда­лося відремонтувати і облаштува­ти інтерактивною дошкою один клас. Посприяв у цьому Центр військового ка­пеланства і особисто отець Степан Сус. Крім того, департамент освіти виділив кошти на закупівлю комп’ютерного об­ладнання для ще одного класу. «Маємо сильних викладачів, діти також хочуть вчитися, бо усі планують вступати у вищі навчальні заклади, а належних умов для цього не було створено. Як наслідок, рі­вень здачі ЗНО у попередніх випускників ліцею був одним із найгірших у Львові, — пояснює Юрій Гусар. — Запроваджуємо рейтинг оцінювання, за результатами якого преміюємо викладачів. Це стало для вчителів непоганим стимулом. Але для якісного навчання потрібна сучасна навчальна база, щоб кожен клас мав но­вітнє інтерактивне обладнання».

Крутянці зустрічаються з випускника­ми попередніх років, з учасниками боїв на сході. «Прагнемо, щоб кожен ліце­їст був переконаний у виборі своєї про­фесії, щоб розвивав лідерські якості, як майбутній офіцер та командир. Адже першочергове завдання ліцею — під­готовка до вступу у військові та силові ВНЗ», — пояснює керівник закладу.

За останні півроку крутянці та педа­гоги побували у ліцеях подібного типу — Волинському, Острозькому, Лугансько­му і Київському військовому ім. Богуна. «Тепер уже вони мене підштовхують до змін, хочуть, щоб наш ліцей не відста­вав, не виглядав „бідним родичем“, по­рівняно з іншими. Розумію, чому раніше не було такого обміну: ліцеїсти і викла­дачі нікуди не їздили, бо Львівський лі­цей програвав іншим за всіма статтями. Шукаємо можливості повезти ліцеїс­тів за кордон, скажімо, у Польщу, у поді­бний заклад. Треба розширювати гори­зонти», — каже полковник Гусар.

«Найближчим часом плануємо про­вести капітальний ремонт у спальних приміщеннях. Зараз у „кубриках“ сплять 25−30 учнів. Будемо переобладнувати кімнати, робити їх за західними зразка­ми. У спальній кімнаті має бути достат­ньо місця для навчання, тобто самостій­ної підготовки. У „кубрику“ мають жити максимум 8−10 хлопців», — вважає керів­ник ліцею.

Взявся він і за найболючіше — кадро­ву політику. «У мене нові заступники — молоді хлопці, — каже. — Зараз беру на роботу молодого офіцера-виховате­ля, який протягом трьох років воював на сході. Буде командиром взводу. Най­важливіше — саму атмосферу змінити, щоб ліцеїсти пишалися бути крутянця­ми».

Попри зроблене, роботи тут ще не­початий край. Та головне, що процес пі­шов. Шкода, що з таким катастрофічним запізненням.

P. S. 19 лютого у ліцеї відкриють пам’ятну дошку Герою України, Герою Небесної сотні Устиму Голоднюку, який навчався у ліцеї імені Героїв Крут.

Фото авторки