Гуцульські ліжники — барвисті та самобутні

«Навички цього ремесла передаються з покоління в по­коління. Мене навчила мама, її - моя бабуся. У нас підростає донечка, котра теж уміє ткати», — розповідає пані Богдана.

Вона закінчила університет, здобувши вищу освіту. Але за спеціальністю не працювала, бо більше цікавило ткацтво.

У цій справі є свої секрети. На виготовлення одного виробу розміром 2×2,2 м затрачається у середньому 2−3 дні. Насправді ж процес триває значно довше, адже включає також стрижку вовни овець, яку миють, су­шать, розчісують, після чого отримують пряжу. Безпосеред­нє виготовлення ліжника роз­починається з вибору ниток для основи.

За роки молода жінка виро­била власний стиль. Візерунки придумує сама. Її вироби само­бутні, вирізняються яскравими життєстверджуючими кольора­ми та оптимістичними орнамен­тами.

В активі яворівчанки — бага­то килимів, що користуються великим попитом споживачів. Купують їх як місцеві жителі, так і туристи.

А з початком війни умілиця разом з іншими тутешніми гос­подинями взялася ткати вироби на фронт. Робить це з особли­вою любов’ю. Згадані «гуцуль­ські ковдри» у бліндажах захи­щають наших воїнів від холоду.