Чорні карти «народовців» в історії Польщі

Книга Інституту національної пам’яті підтвердила, що члени Національної партії у 40-х роках минулого століття вбивали євреїв і українців

Назагал «народовці» замордували кількасот українців. Фото Адріана Боченек, Agencja Gazeta

У монографії Мирослава Сурдея про про національне підпілля на теренах Ряшівщини (Okręg Rzeszowski Narodowej Organizacji Wojskowej — Narodowego Zjednoczenia Wojskowego w latach 1944−1947 ) майже кожна сторінка відображає справжню повагу автора до своїх героїв. Але він чесно не ігнорує незручні факти. Завдяки цьому читач отримує повну картину подій. Про це пише у Gazeta Wyborcza Гжегож Мотика, історик, політолог, працівник Інституту політичних студій Польської академії наук

Восени 1944 року «народовці» (Obóz Narodowy — Національна партія) вирішили остаточно відійти від Армії Крайової і створити власну організацію — Національний Військовий Союз (NZW). На початку 1945 року на Ряшівщині він мав вже розбудовані структури, серед них підрозділи Йозефа Задзєрського («Волиняка»), найвідомішу формацію NZW. Керівництво вимагало, щоб учасники підпілля поводилися згідно з католицькою та національною етикою, щоб Національна партія була не тільки школою політичною, але й школою характерів. NZW мали складатися з людей, які служать ідеї, і цю ідею втілювати у приватному та публічному житті.

Міф про народовців, відданих справі, часто протиставляють у Польщі так званим «коньюнктуралістам» з АК-WiN (Армія Крайова — Рух опору «Wolność i Niezawisłość»). Цей міф досі живий серед осіб, причетних до повоєнного підпілля. Але, як підтверджує книга Інституту національної пам'яті, це лише міф.

26 червня 1945 року члени NZW реквізували з відділення національного банку в Перемишлі 11 мільйонів злотих. Це могло б бути похвально, — акцію проведено у стилі гангстерських фільмів, — якби не той факт, що на потреби організації пішло лише 2,5 мільйона. Як підсумовує Сурдей: з певністю дійшло (…) до викрадення значної суми (с. 289). Часто NZW та WiN поводилися неприпустимо. До прикладу, виконавши вирок смерті над агентом радянського UB, підпільники розрізали шнур, на якому повісили перекинчика, і ці частини взяли собі за… амулет, що боронить від нещастя (с.304).

Однак найважчий злочин NZW на Ряшівщині полягав у вбивствах польських громадян української та єврейської національностей.

Вже у перші місяці 1945 року біля Лежайська, Оджанни і Бріскей Волі було вбито близько 50 українців. А 18 квітня 1945 року відділ «Волиняка» замордував у Піскуровичах майже 100 осіб, які готувалися до виїзду в Україну. Розстрілявши беззбройних цивільних у школі, «народовці» після певних вагань дозволили відступити групі НКВД, яка мала охороняти цих переселенців.

24 квітня члени NZW замордували греко-католицького священика зі Сурочова Миколу Плахту разом з дружиною і 10-річним сином. Спочатку дитину поранили, однак через годину, зауваживши, як хлопчина плаче над родичами, член NZW Мар’ян Осінський застрелив його з пістолета. Пізніше пояснював, що не хотів, щоб «дитина мучилася» (с. 310). Відтак 19 січня люди «Волиняки» розстріляли греко-католицьку релігійну процесію з нагоди Йордану у Добрій. Убили 33 особи, переважно жінок, дітей та стариків (с. 355). Назагал «народовці» замордували кількасот українців. Убивств було так багато, що у рапортах наголошували, що виокремлено тільки епізоди найважливіші, бо про пересічних українців, «висланих до Сяну» (втоплених у ріці) направду важко було б писати (с.312).

Якщо вбивства українських цивільних виправдовуються антипольськими чистками УПА, то вбивства євреїв тлумачать як помсту їхнього заангажування до користь комуністів. 1 березня 1945 року члени NZW в Кісільові вбили родину Шлайфів з п’яти осіб — наймолодшій жертві було сім років. Відтак кільканадцять євреїв вбито 31 березня в Каньчузі. Однак до найбільшого винищення дійшло у Лежайську. Уночі з 18 на 19 лютого, після подолання невеликого опору трьох солдатів, там вбили кільканадцять євреїв. Переживши Шоа, вони оселилися разом в одному з будинків, і це тільки полегшило завдання нападникам. Сурдей доводить, що висновок авторитета правої історіографії Марка Яна Ходакевича про те, що євреї загинули у «відділку НКВД», не спирається на факти. Більше того, з рапортів (с. 337), складених після 1989 року до прокуратури, «Волиняка», перед тим, як напасти на євреїв, забезпечив собі невтручання розташованих у містечку совєтів (схоже, як місяць пізніше у Пісковичах). Читаємо: «треба наголосити, що це вбивство мало характер репресивний, воно було скероване проти єврейської спільноти, однак не було засуджене з боку мешканців Лежайська» (с. 339).

Наприкінці 1945 року керівництво «народовців» наказало перервати «акцію проти євреїв, українців і совєтів» (с.184). Попри це, структури підпілля мусили і надалі інформувати про національний склад мешканців краю та уважно пильнувати за його змінами. В одному з донесень 1946 року, наприклад, були відомості про три транспорти виселенців зі сходу, яким у Перемишлі нібито «відросли бороди і пейси, і вони почали говорити на жаргоні єврейському» (с. 274). З тривогою констатовано, що це збільшує кількість євреїв у Польщі. Чи ці тривоги мали зв’язок з поодинокими вбивствами євреїв — щонайменше двома — у 1946 році? На це питання не знаємо відповіді.

Описані злочини були справою тільки частини NZW. З книги, виданої IPN, формується образ, дуже схожий до того, який знаємо з розвідки «Далі є ніч», яку опублікував Центр досліджень знищення євреїв.

Gazeta Wyborcza

Переклад з польської