Яцек Куронь: «Кохати й творити — інакше не можна жити»

У Львові відкрили інформаційну таблицю, присвячену видатному польському політикові та громадському діячеві

На 14-ті роковини своєї смерті Яцек Куронь знову по- єднав українців і поляків: на відкриття меморіальної таблиці прибула польська делегація.

Львівська площа імені Яцека Куроня, видатного польського громадського діяча, учасника польської антикомуністичної опозиції, щирого прихильника України та польсько-українського порозуміння, оновилася і отримала ознакування. У неділю, 17 червня, на 14-ту річницю смерті цього видатного поляка, на площі перед Генконсульством Р П у Львові відбулося урочисте відкриття інформаційної таблиці. Спеціально до цієї події до Львова приїхала польська делегація: дружина Яцека Куроня — Данута Куронь, віце-маршалок Сенату Польщі Богдан Борусевич. Земляків супроводжував Генконсул Р П у Львові Рафал Вольський. Гостей зустрічали міський голова Львова Андрій Садовий, віце-ректор УКУ Мирослав Маринович, народні депутати, представники громадськості, наукових інституцій, міської та обласної влади.

«Це гарне місце передає ідею, яку ціле життя ніс Яцек, — люди мають зустрічатися і говорити між собою. Треба дивитись на світ так, ніби він наш спільний дім. Інакше цей світ не виживе», — сказала під час урочистостей Данута Куронь.

Мер Андрій Садовий також пригадав свої зустрічі із паном Куронем: «Ще до того, як я почав працювати міським головою, ми з друзями вручали Яцекові Куроню нагороду «Галицький лицар». Перше враження запам’яталося на все

життя — усміхнений, відкритий, щирий чоловік, який любить людей. Саме так він виглядає і тут — на таблиці. Він умів бачити дуже далеко. У сьогоднішньому світі нам дуже бракує мудрості Яцека Куроня".

1999 року журналіст «ВЗ» мав приємність зустрітися із Яцеком Куронем. Розмова зайшла на особисті теми, але це невеличке інтерв’ю додає нові штрихи до образу цього видатного чоловіка.

Уже тоді він почав хворіти і мало з’являвся на публіці. «Маю у житті зробити ще дві справи: довести до схвалення добрий закон про національні меншини, а також розповісти всім про свій досвід, свої перемоги і поразки, — сказав пан Яцек. — Поразок є більше. Тому спробую відповісти на запитання: звідки ж беруться ті проблеми, які люди постійно мають? Мені здається, що я знайшов відповідь, і тому пишу книжку про те, як жити змістовно».

— І як же?

— Кохати і творити. Інакше не можна. Причому не можна кохати, нічого не створюючи, і не можна творити, не кохаючи. Це поєднання і створює єдність.

Слово «творити» означає набагато більше, ніж ми звикли розуміти. Творить справжній митець, наприклад, великий скульптор творить пам’ятник. Але ж і дитина творить, ліплячи з пластиліну свою фігуру. Чи існує тут велика різниця?

— Але ж різницю між цими «твореннями» добре видно?

— Процес творчості зостається таким же. Якщо дитина, яка ліпить з пластиліну, вкладає в це частину свого життя, то має шанси стати творцем. Зрештою, дитина постійно щось творить, складає кубики, малює… Творити — це робити світ для себе і своїх близьких.

— І вам видається, що творчість нерозривно пов’язана з коханням?

— Що ж може бути простіше: він і вона… Якщо двоє молодих осіб вирішують жити спільно — вони ж творять спільне життя. Вдається їм ця справа добре або гірше, або й цілком не вдається. Створюють сім’ю, будинок. Роблять це разом, охоплені коханням. І таким є усе життя люблячої людини.

— А як було у вас?

— Я… ніколи не пробував спорудити будинок. Мешкаю у домі батьків. Ми не мали часу на свою (як я її розумію) творчість. З моєю першою жінкою Гайкою ми хотіли виховати вільних людей. Виховати власне творців, бо вільним є той, хто може творити свій світ. Тобто наша любов реалізовувалася у громадських вчинках.

— Але ж усі, хто відвідував вас колись і тепер, стверджують, що ваш дім завжди був добрим домом, який давав відчуття тепла і безпеки.

— Бо ми кохали і творили. І ще мені було потрібне бачення суспільних відносин. Але це не шкодило кохати і творити. Кохання для мене — це насамперед кохання його і її. Завдяки їй з’являється любов до дітей, а завдяки їм обом — любов до людей. А якщо хтось не любить людей — то справжній каліка. Я завжди стверджував, що не можна любити людей, коли не кохаєш ту одну-єдину жінку.

— Любов створює людину. А що її знищує?

— Ненависть. Вона виростає з нещастя — відсутності кохання. Я бачив ненависть у тюрмі для рецидивістів. Як правило, ці в’язні страшенно не любили своїх матерів. Дитина вчиться любові від матері. І якщо цього немає, то подальше життя такої людини розбите. Народжується ненависть, потім агресія. Відсутність материнської любові — це велика кривда, на яку відповідають ненавистю.

Існує ще одна кривда, що народжує ненависть. Погляньмо на польсько-українські відносини. На Волині під час війни УПА хотіло позбутися поляків і зробити регіон українським. Тож почали знищувати поляків — і вийшла справжня обопільна різня. А треба пам’ятати, що перед війною польські улани вривалися в українські села, палили церкви і книжки, знущалися з селян.

Але так можна щораз глибше занурюватися в історію і знаходити наступні дії. І тоді ніколи не дійдемо до того, хто ж розпочав. Це страшно, коли кривда породжує кривду, ненависть породжує ненависть. Естафета такої ненависті крокує світом — знаємо, що було в Югославії, що є на Близькому Сході, в країнах Африки. Можна і треба її затримати.

— А ви когось ненавиділи? Чи це відчуття знане вами теоретично?

— Я був поруч з ненавистю. Багато виникало в моєму житті ситуацій, яких тепер соромлюся. Гостро пам’ятаю таку одну: коли ходив до третього класу під час німецької окупації Львова. Учителька оголосила, що темою уроку буде ставлення до євреїв. Очевидно, таким було завдання німецької влади. Одразу зірвалися кілька антисемітів і почали «гавкати». Я знав, що євреїв можуть убивати на кожному кроці, але боявся щось заперечити тим «гавкунам». Мені соромно дотепер, коли про це згадую.

— Ви зненавиділи тих хлопців?

— Ні, бо знав, що ненавидіти не можна. Ненависть до когось може зашкодити тільки мені. Гадаю, ненависть можна лікувати. Знаю це з власного досвіду, коли вів багатогодинні розмови у тюремній камері з колегами. Розмовляв з українцями, які ненавиділи поляків, і з поляками, які ненавиділи українців. З часом доходили спільної думки, що ненависть можна подолати.

— Чим для вас є Львів?

— Мої відчуття складно передати словами. Коли я кілька років тому був у рідному місті, де народився, то ніби бачив фільм мого дитинства. А то були важкі часи окупації. Але місто чудове, неповторне! Гарніше, ніж я очікував… Я знаю про міф польського Львова, це — елемент національного міфу. Але одночасно існує український Львів, і ми з цим погодилися… Треба вміти жити поруч і бути відкритими.

Довідка «ВЗ»

Яцек Куронь народився у Львові 3 березня 1934 року. Був співавтором стратегії незалежної профспілки «Солідарність» і учасником «круглого столу» 1989 року, що призвів до виборів і зміни влади у Польщі. Є почесним громадянином Львова.

Куронь працював міністром праці та соціальної політики у 1989−1993 роках і обирався депутатом Сейму в 1989—2001 роках.

Помер видатний львів’янин 17 червня 2004 року, похований у Варшаві на військовому цвинтарі Повонзкі.

Фото прес-служби ЛМР