Людмила ОЛЯНОВСЬКА: «У Пекіні по всій дистанції чула китайську підтримку»

«Бронза» у ходьбі на 20 км – преша медаль українських скороходів на чемпіонатах світу.

На чемпіонаті світу з легкої атлетики у Пекіні після низки безмедальних буднів першу нагороду, “бронзу”, принесла українській команді київська легкоатлетка Людмила Оляновська. У спортивній ходьбі на 20 км підопічна Анатолія Соломіна поступилася лише двом господиням чемпіонату - рекордсменці світу Хун Лю та Сючжи Лу. До цього часу українські скороходи ще жодного разу не піднімалися на п’єдестал пошани планетарних першостей.

-  Я насолоджувалася своїм третім місцем вже тоді, коли тільки увійшла на стадіон — мої найближчі конкурентки були далеко позаду, - розповіла Людмила Оляновська. - Нова хвиля радості — церемонія нагородження і наш прапор під синім небом Пекіна. А ще — така красива, дещо незвичної форми медаль у руках.

 - Не сниться ночами, що ви й досі долаєте той найважчий 14-й кілометр?

 - Спортивні сни бачу тільки до початку старту (сміється). Але цього разу, готуючись до чемпіонату світу, узагалі снів не бачила. Принаймні, нічого такого, що могло би розхвилювати. Той 14-й км справді став для мене переломним моментом. Поруч зі мною змагалися дві італійки. Вони просто світилися енергією і здоров’ям, йшли легко, наче позаду і не було тих кілометрів. Одна з них, Елеонора Джоргі, у наших суперечках зазвичай виходить переможницею. Такий кусень дистанції, коли йдеш з останніх сил, борешся, “страждаєш”, може тривати і кілометр, і цілих три... Але цього разу усе промайнуло швидко. Моїм натхненням стала наша невеличка група підтримки з величезним прапором. Також за мене вболівали господарі чемпіонату. Китайську підтримку чула по всій дистанції.

 - Спекотний Пекін з хмарою смогу і величезною різницею в часі - не найкраща арена змагань для європейських атлетів...

 - Спека, труднощі адаптації — це все є. Але ж боротися все одно треба! Я намагалася не зациклюватися на труднощах і хотіла показати свій найкращий результат. Можливо, саме тому організм швидко й легко переніс адаптацію. Загалом же я люблю холод. Отримую задоволення, змагаючись у короткій формі за температури навіть +7 0С. Це кращий варіант, ніж спека.

 - Судді по дистанції робили вам зауваження. Що стало причиною зміни техніки ходьби — втома чи бажання йти швидше?

 - Як на мене, моя техніка з пройденими кілометрами не зазнала змін. Різниця лише в тому, сподобається конкретному судді твій малюнок техніки чи ні. Тренер також не погоджується з тим арбітром. Тож не вважаю щасливим збігом обставин, що моїх конкуренток-італійок дискваліфікували, а мене ні. Їм показали червону картку вже після того, як вони відстали від мене на 70 м. Коли суддя зробив мені усне зауваження, тренер Анатолій Соломін підкоригував мою техніку: “Притисни руки ближче до тулуба”. Це допомогло уникнути подальших непорозумінь.

 - Ви уже знайшли свою ідеальну техніку?

 - Ідеалу досягти неможливо, хоча працювати і постійно шліфувати техніку необхідно. У ходьбі немає шаблонів. Техніка, на яку впливає природна пластичність тіла й багато інших показників, у кожного спортсмена відрізняється. Саме через це ніколи не намагалася когось наслідувати. Можливо, хотілося, аби крок був довшим. Але тренер завжди підкреслює, що з моїм зростом не варто тягнути крок. І дріботіти також не слід. Тож моя техніка — це золота середина (сміється).

 -  Ще до початку старту ви були переконані у перемозі китаянок. Чому?

 -  Тому що вони виступали у себе вдома. З рекордсменкою світу Хун Лю я уже неодноразово змагалася. Вона свого не віддасть за жодних обставин. Китаянки пластичні, у русі у них на повну працює коліно — можливо, тому їхня ходьба дещо нагадує біг. До того ж, на чемпіонаті не було їхніх головних конкуренток - росіянок. Російських атлеток поставили перед фактом: вони не повинні брати участь у цьому чемпіонаті. У них просто не було вибору - у разі нового допінгового скандалу постраждати могла вся команда. Тим паче, що, за останньою інформацією, дискваліфікували ще вісьмох російських атлетів. 

 -  Як відреагував тренер, дізнавшись, що свою “бронзу” ви присвятили йому?

 -  Не здивувався. Разом ми працюємо уже шість років. І після кожної церемонії нагородження йду на трибуну, де він чекає на мене, і своєю медаллю нагороджую його. Спробувати себе у спортивній ходьбі мене переконав мій перший тренер Євген Тараканов. Мені подобалося бігати довгі дистанції. А одного дня він показав мені, як можна ходити. У мене все вийшло буквально відразу.