На фестивалі «ЗАХІД» вибухали не лише емоції...

Найграндіозніша музична подія року очима відвідувача.

На три дні - з 14 по 16 серпня - село Родатичі на Львівщині шостий рік поспіль стає Меккою українських меломанів. Тут відбувається наймасштабніший український рок-фестиваль “ЗАХІД”. Виступити на одній з чотирьох фестивальних сцен — честь для кожного українського рок-гурту. А за останні роки — і для іноземного. Ощасливити десятки тисяч молоді приїжджають імениті європейські та американські колективи.

Субота. На годиннику — дев'ята ранку. З громіздкою сумкою за плечима шукаю на приміському вокзалі “електричку” “Львів-Мостиська”. Нею можна доїхати до Родатич. По такому ж “екіпіруванню” впізнаю інших фестивальників. Їх небагато — більшість вирушила на “ЗАХІД” ще у четвер. Напівпорожній потяг замість обіцяних 50 хвилин курсує до Родатич чотири години (!), три з яких стоїмо на станції “Затока”. Десь попереду порвало дроти — лагодять.

Родатичі зустрічають палючим обіднім сонцем. З полегшенням звертаю на лісову дорогу, що веде до фестивального містечка. У лісовому затінку розкинулись різнокольорові намети. Мешкати на території фестивалю поспішають не всі. Аби потрапити в офіційне наметове містечко, треба пройти через контрольно-пропускний пункт. Напої у скляній тарі пронести не вдасться. Через небажання розкладати намет на сонці, теж перебираюсь до лісу.

Замість душу за 15 гривень молодь обирала озеро
 

Іду шукати квитки у касах. Вони недешеві. Ціна триденного квитка — 870 грн, одноденного — 450 грн. Купую одноденний, позаяк з усього фестивального лайн-апу (список учасників) цікавлять виступи легендарного німецького гурту Oomph! та швейцарського колективу Kadebostany. Обидва виступають у суботу. Торік відвідувачів на фестивалі було значно більше. Продавчиня у касі каже, що продано майже 15 тисяч квитків.

Охорона на вході цьогоріч більш ввічлива, ніж минулого року. Із форм спілкування обирають діалог. Поруч з дебелими хлопцями стоять тендітні дівчата. Пригадую, як минулого року нахабні “сек'юриті” ретельно “обмацували” кишені прекрасної половини відвідувачів. Цьогоріч цю функцію безпристрасно виконують їхні колеги-дівчата. Розігріта обіднім сонцем, п'ятничними концертами і міцними напоями публіка не може не викликати усмішки. Ось ідуть хлопці, на голові у яких — мирні шоломи (напіврозрізані кавунові шкірки). Не менш ефектно виглядають дівчата у костюмах зайчиків, білочок і ще якихось тваринок. При вході на головну сцену помічаю двох дівчат з плакатом “Вільні обійми”. Кожен може підійти і обнятись — послуга безкоштовна.

За обід на фестивалі доведеться викласти від 60 гривень. Більшість відвідувачів послугами підприємців нехтують — везуть на фестиваль картоплю, сосиски і овочі самостійно. Конкуренцію фестивальній кухні становлять місцеві жінки, котрі ходять між наметами, пропонуючи домашні вареники, борщ і деруни зі сметаною. Стиха натякають, що мають у сумці і пляшку самогону. “На територію фестивалю не впустили, бо мав у рюкзаку три пляшки пива, однак під сценами вільно можна придбати не тільки пиво, а й міцніші напої...”, - розводить руками Северин Усачов. Хлопець приїхав на фестиваль з Полтави. Розкладає намет у лісі, аби не проходити фейс-контроль.

Музична ейфорія починається близько п'ятої вечора. Київські хлопці з гурту Bahroma традиційно збирають під сценою чималу армію (ну, добре, роту) прихильниць, яка тане від голосу фронтмена Романа Бахарєва. Романтику киян затьмарюють адепти білоруського панку і рок-н-ролу “Дай дарогу!”. Дали! До слова, серед іноземних відвідувачів на фестивалі традиційно найбільше білорусів. Їхні прапори і колоритну мову видно і чутно скрізь. Колись приїжджали слухати своїх співвітчизників з гурту “Ляпис Трубецкой”. Після розпаду колективу, приїхали підтримати “Brutto” - нову команду Сергія Міхалка. На фестивалі є поляки, німці, грузини і литовці. Їх манять низькі ціни (у порівнянні з фестивалями у їхніх країнах) та імениті артисти. Цьогоріч організатори “Заходу” пішли ва-банк — запросили відомі закордонні колективи і встановили високі (як на українські реалії) ціни.

Найспекотніше біля рок-сцени. Слем (шалений танець, у якому люди хаотично штовхаються і врізаються одне в одного) не вщухає. Найжорсткіший вид слему - “Стіна смерті”. Лідер дніпропетровського гурту “Skinhate” ділить публіку на дві групи, звільняючи простір перед сценою. Під рев гітар чергової пісні дві сторони (а-ля “стінка на стінку”) з розбігу врізаються одна в одну. Комусь не до жартів — мусить звертатись до медиків, однак ейфорія у вигляді усмішки на обличчі не зникає. У слемі немає “лежачих”. Хто впав — того одразу піднімають, аби не затоптали...

Перед виступом хедлайнера (головного виконавця) фестивального дня набираюсь сил на інді-сцені. Вона найменша, майже камерна. Найбільше меломанів зібралось на виступи російського пост-рок-гурту “I Am Waiting for You Last Summer” та української “Крихітки”. Перед сценою помічаю жовто-блакитний прапор з написом: “Я из Крыма, і я — українець” (на фото — внизу).

Найочікуваніша подія вечора — виступ німецького індастріал-гурту “Oomph!”, на який свого часу рівнявся Rammstein. Фронтмен гурту — Деро Гої — підготувався до приїзду, вивчивши кілька фраз українською. “Стрибайте!” - у виконанні соліста було зайвим — публіка і без того шаленіла від виступу кумирів.

Почути швейцарський гурт Kadebostany, виступ якого було заплановано на нічній сцені, не вдалось... Через хворобу вокалістки концерт перенесли на неділю. 

Дещо пригнічений повертаюсь у наметове містечко. Тут життя триває до світанку. Навколо вогнищ компанії співають під гітару, ведуть розмови за вином, яке на фестивалі прийнято пити лише зі спільного “келиха миру”. 

Вибухали на фестивалі не лише емоції. За 50 метрів від мого намету вибухнув газовий балон. На щастя, нікого не поранило. Постраждав лише намет. Навіщо привозити на фестиваль газовий балон — так і залишилось питанням. Ошелешені власники тихо накивали п'ятами. Спати мені так і не судилось…

P. S. Редакція газети “Високий замок” не отримала акредитації на фестиваль “Захід”, хоч дотрималась усіх умов. У номері нашої газети за 11 серпня 2015 р. було опубліковано анонс події. Усі спроби сконтактуватись з прес-службою фестивалю виявились марними. Знаємо, що випадок такого ставлення до представників ЗМІ — непоодинокий. Тож радимо організаторам врахувати недоліки і в майбутньому більш відповідально ставитись до спів­праці з журналістами.