Передплатити Підтримати

Андрій МАГЕРА: «На місцевих виборах партії не дадуть людям вибору...»

Нові законодавчі ініціативи – очима фахівця.

Народні депутати “однією ногою” активно відпочивають, а іншою — готуються до нових політичних баталій, які розпочнуться у кінці серпня — на початку вересня. На порядку денному — ухвалення “революційних” змін до Конституції, які передбачають децентралізацію, а також вибори місцевих рад за новими правилами. І те, й інше у суспільстві сприймають неоднозначно, більшою мірою, критично. Висловитися з цього та іншого важливого приводів кореспондент “Високого Замку” попросив заступника голови Центральної виборчої комісії Андрія Магеру, який все, що стосується місцевого самоврядування, прочитує, як мовиться, між рядками, “під мікроскопом”...

- Минулої п’ятниці Конституційний Суд (попри кілька “окремих думок”) дав позитивну оцінку президентському законопроектові щодо реформування місцевого самоврядування, зокрема щодо його особливостей в окремих районах Донбасу. Незважаючи на цей вердикт, багато політиків і експертів мають протилежну думку. Кажуть: запропоновані зміни в Основний Закон — “мишоловка Москви”, яка може спричинити розвал нашої держави. Відставний суддя КС Вік­тор Шишкін заявив, що не можна вносити зміни в Конституцію, коли в Україні фактично іде війна. Деякі “майданівські” фракції пообіцяли не голосувати за децентралізацію. Чи є підстави для озвучених тривог?

- Великою мірою, дещо тут перебільшено. Конституційний Суд уважно досліджував текст на його відповідність Основному Закону. Зокрема, чи не вводили у нас воєнний, надзвичайний стан, чи не обмежували прав і свобод громадян, чи пропоновані зміни не порушують територіальної цілісності держави, інші моменти. Висновок зробив позитивний. Тож зайве говорити про якісь небезпеки... 

- Менш як за три місяці в Україні відбудуться місцеві вибори. На Банковій кажуть про революційний закон. Але так само багато аналітиків, зокрема екс-голова Комітету виборців Олександр Черненко, мають до цього закону серйозні застереження. Ви задоволені новими “правилами гри”?

- Прийнятий закон не поліпшує правового врегулювання процесу місцевих виборів. Як на мене, він гірший навіть від того, який приймали в часи Януковича, повторив усі його вади. Йдеться, зокрема, про “непредставлення” окремих громад у районних і обласних радах. А це суперечить Конституції. Новий закон різко — від 3% до 5% — підняв виборчий бар’єр для місцевих парт­організацій. Невідомо, для чого це було зроблено в той час, коли ми говоримо про оновлення еліт. На відміну від закону Януковича, новий закон монополізував право місцевих організацій і політичних партій на висування кандидатів у всі без винятку місцеві ради, за винятком сільських і селищних. 

Ще один момент. Всі кажуть, що ми будемо мати відкриті партійні списки. Але вони не є такими! Насправді, та чи інша партія пропонуватиме громадянам голосувати за неї і одночасно за кандидата, якого нав’язує та ж партія. Тож виборець не матиме вибору серед кандидатів цієї партії. Все як у радянському магазині з його непривабливою віт­риною: або бери, або розвертайся і йди геть! 

- Ви не пробували на робочій стадії звернути увагу на такі “бздури”?

- І я, й інші говорили про це не раз. Але на верхах експертів слухають тільки у тому разі, коли на це звертають увагу поважні міжнародні організації — ОБСЄ, Венеціанська комісія. Але чи треба до цього доводити?

Ще один нонсенс. До проекту, який приймали у другому читанні, включили положення про відкликання депутатів — так званий імперативний мандат. Це кричущий факт! Нонсенс! Йдеться про партійний диктат. Не можна було включати цю норму, бо її жорстко критикують віт­чизняні й міжнародні аналітики. Це дикунство в умовах сучасного конституціоналізму! 

- Щодо самої ЦВК. Повноваження майже всього її теперішнього складу закінчилися ще у червні минулого року. Чому немає ротації Центрвиборчкому? Можна почути розмови про те, що партії, які програють на виборах, спробують оскаржити невтішні результати, оскільки їх, мовляв, “благословила” нелегітимна ЦВК...

- Погоджуюся з вами — не можна назвати нормальною ситуацію, коли своєчасно не прийнято кадрових рішень щодо тих членів ЦВК, семирічний термін повноважень яких сплив. Водночас треба не забувати, що йдеться про прерогативу двох вищих інститутів влади — президента, який за результатами консультацій з парламентськими фракціями має внести відповідне подання до Верховної Ради, і самого законодавчого органу, який приймає рішення про звільнення і призначення членів ЦВК. 

А будь-які розмови про нелегітимність ЦВК надумані, не витримують критики. Хоча б тому, що у законі прямо зазначено: член ЦВК, семирічний строк повноважень якого сплив, продовжує виконувати свої обов’язки, доки Верховна Рада не прийме по ньому рішення за поданням глави держави. 

- Чому ж все-таки зволікають з призначенням нових членів ЦВК? Заважають війна, політичні розбірки між гілками влади чи “руки не доходять”?

- Важко сказати. Найпростіше ротацію у ЦВК було зробити відразу після або завершення виборів президента, або після парламентської кампанії. А зараз уже відбулися проміжні вибори у 205-му окрузі, треба затверджувати їх результат, на носі — місцеві вибори. Теоретично 12 осіб у ЦВК можуть замінити. Але виникає запитання, чи нові люди, які прийдуть працювати, справляться з абсолютно новим виборчим законодавством, в якому є багато “нюансів”? Не хотів би комусь щось радити, але, думаю, президент і парламент приймуть найбільш ефективне рішення. 

- Доводилося чути критичні зауваження і у ваш бік: мовляв, ви підписали клопотання до президента про нагородження одіозного, на думку багатьох громадян, голови ЦВК Михайла Охендовського орденом Ярослава Мудрого. Що відповісте своїм опонентам?

- Вибори президента України у 2014 році відбулися ідеально. Їх провела Центральна виборча комісія, яку очолював і досі очолює Михайло Охендовський. До цієї людини можна по-різному ставитися. Але навіть її недруги в один голос заявляють, що у Михайла Охендовського високий професійний рівень. Треба об’єктивно дивитися на речі і не керуватися симпатіями чи антипатіями. Подання було внесено, власне, ще у червні 2014 року. Чому указ про нагородження голови ЦВК з’явився аж через рік — питання не до мене.