• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • Світлана САЇДОВА: «Перемагаємо всупереч обставинам. Для наших дівчат чим важче – тим краще виступають»

Світлана САЇДОВА: «Перемагаємо всупереч обставинам. Для наших дівчат чим важче – тим краще виступають»

Про успіхи своїх підопічних розповіла головний тренер збірної України зі синхронного плавання

З іменем Світлани Саїдової пов’язані одні з найбільш стильних програм зі синхронного плавання у світі. А також неймовірні успіхи української збірної, які ще десять років тому здавалися нереальними. У 2013-му підопічні Світлани Борисівни уперше зійшли на п’єдестал пошани чемпіонату світу. А цей сезон розпочали як ніколи феєрично: на Відкритому чемпіонаті Франції, де взяли участь світові лідери, українки чотири рази слухали гімн своєї країни. Про те, як вдень з вогнем шукала чоловіка у свою команду, про інтелектуалок-патріоток у синьо-жовтій збірній та про те, що однаково необхідно академікам і рекордсменам — головний тренер національної збірної України зі синхронного плавання Світлана Саїдова (на фото у центрі) розповіла в інтерв’ю “ВЗ”.

— Минулого року ваші експерименти з музикою і образами зривали овації глядачів. Та у новому сезоні ви повернулися до класики. Чому?

— Тому що класика подобається понад усе. Розумію цю музику. Вона годує душу. У часи духовного голоду потрібно звідкись черпати сили, енергію, позитив. Саундтреки не надихають: тепер здебільшого усі фільми агресивні і негативні. Мені хочеться ставити програми про кохання, про щось світле і добре.

— Рік тому ви сказали, що найкращу свою задумку ще не втілили, однак уже готові до такого звершення...

— Я знову відклала здійснення цієї мрії на потім. Для постановки програми моєї мрії необхідно замовити музику. Проблема не в тому, що в Украї­ні немає композиторів, здатних створити музичний супровід, від якого би всі затамували подих. У наших талантах не сумніваюся. Інша річ — оплатити таке замовлення. Найслабші варіанти коштуватимуть від 10 тисяч доларів. А де знайти такі гроші, коли в країні війна і криза?

Ми перемагаємо всупереч обставинам. Для наших дівчат чим важче — тим краще виступають. Пишаю­ся, що українська нація така згуртована і цілеспрямована. Не в останню чергу завдяки характеру наша команда входить до п’ятірки світових лідерів. Поки що не можемо боротися з визнаними фаворитами — Росією і Китаєм. На наступні півроку у нас інше завдання — на чемпіонаті світу з водних видів спорту, який пройде у серпні у Казані, здобути бронзові медалі. На ці нагороди претендуватимуть іспанки, японки та канадійки. Найбільшим нашим головним болем, гадаю, будуть представниці Країни сонця, що сходить. Недавно японці повернули у свою збірну найкращого спеціаліста світу Масайо Імуру, яка підняла команду Китаю до рівня другої команди світу.

— Завдяки чому Масайо Імурі вдається досягати видатних результатів за такий короткий термін?

— У всіх видах спорту у провідних тренерів світу є одна “фішка” — авторитаризм. Це головна умова, аби зробити своїх учнів найкращими у світі. Без суворої дисципліни і важкої праці вершин не досягнеш. Також важливий психологічний складник. Необхідно точно знати, чи здатна команда спочатку витримати навантаження, а потім і змагальну боротьбу. Страх перемогти непросто.

Тренеру важливо знайти підхід до кожної учениці. У мене є такі, яким варто прошепотіти щось на вушко, і вони вже побігли виконувати. Інших потрібно вмовляти і переконувати. Ще іншим конче необхідно показати батога — без цього і з місця не зрушать. Доводиться бути жорсткою, переступати через себе, аби змусити їх працювати так, як належить. Але деколи і цього буває недостатньо. Ось набрала спортсменка зайву вагу і не може привести себе до ладу. Здалося би вигнати таку, а не можеш — ніким замінити. У нас обмаль шкіл, де розвивають синхронне плавання. Донецька школа канула у небуття. З усіх сил намагаються утриматися на плаву миколаївська, одеська та київська. Головний центр працює у Харкові. Колись і у Львівській та Івано-Франківській областях були свої осередки.

— Зате тепер у синхронне плавання прийшли хлопці...

— Так, нарешті ми дочекалися, що чоловіки можуть брати участь в офіційних змаганнях. На відкритому чемпіонаті Франції Україну уперше у змаганні дуе­тів презентував Антон Тимофеєв. Він пробився не лише до фіналу, а став улюбленцем глядачів. Проштовхатися до нього, аби разом сфотографуватися, було непросто. Антон прийшов до мене у секцію, коли йому було сім років. А у 15 закинув, знайшов собі інше захоплення: нецікаво було зі самими дівчатами... Та коли стало відомо, що на чемпіонаті світу-2015 зможуть змагатися і чоловіки, я згадала про того хлопчину, який так імпонував мені своєю працелюбністю. Я його місяць зі собаками розшукувала. Антон працює директором харківського спортивного клубу “Сафарі”. У збірній він не отримує зарплати, тренується безкоштовно.

— Сезон у вас розпочався як ніколи — з чотирьох перемог Відкритого чемпіонату Франції...

— У Франції організатори поставили свій варіант гімну Украї­ни, виконання якого нам не сподобалося. І ми принесли їм диск Олександра Пономарьова. Після того, як потужний голос Сашка полився на весь басейн, французи стоя­чи плакали. За кордоном порожніх місць на трибунах не буває, при тому, що квитки там недешеві. Відвідувачам печатки на руках ставлять, як у нас у нічних клубах. Бізнес французи влаштували навіть на атрибутиці і сувенірах. Ось би нам навчитися так спорт розкручувати! Любов до спорту потрібно закладати з народження. Не для того, щоб потім стати чемпіоном. Для здоров’я. А здорові діти, коли підростуть, стають академіками і винахідниками. Для цього потрібне таке ж міцне здоров’я, як і для рекордів. Спорт — це ще й патріотичне виховання. За кордоном діти слова і мотив гімну вивчають якраз на спортивних змаганнях. А в нас, якщо ми продовжуватимемо ту бездарну політику закриття спортивних шкіл і скасування уроків фізвиховання в школах, буде нація хворих та інвалідів.

— Українські синхроністки — визнані розумниці й інтелектуалки. Тренери набирають розумних дівчаток чи вони стають такими після десятигодинних тренувань?

— А ще вони чудові майстрині й рукодільниці. Хочеться, щоб дівчатка, які займаються синхронним плаванням у нашій школі, навчилися бути розкутими і креативними у позаспортивному житті. Тому вигадуємо для них різноманітні конкурси. Ось готуємося до свята віршів. У розмові з президентом федерації я обмовилася, яка у нас малеча талановита. І що ми вірші читатимемо. Він зняв для нас зал, запросив професійне журі, виділив гроші на приз переможцеві і ще безліч маленьких подаруночків усім учасникам. У мене у списку уже 38 юних читачів віршів, від п’ятирічок і старші. Дорослі дівчата подивилися і також захотіли. Темою обраних дітьми віршів, окрім спорту, була відданість краї­ні. Перед святом влаштували невеличку репетицію. І от виходить семирічна дівчинка, тонюсінька, з величезними очима, і читає поему про війну. Я ридала цілий день. В устах дитини дорослі слова стають надзвичайно проникливими...

У приміщенні басейну популярністю користується виставка виробів, які діти змайстрували власноруч. Картини, браслетики з гумок, кошички, квіти з бісеру, в’язані речі — все, що завгодно. А почалося це минулого року. Батьки хотіли віддати дітей у табір. Але я не дозволила: коли поруч війна, кожна така ініціатива може завершитися сумно. Ми влаштували свій табір, принесли розкладачки, організували дітям дозвілля. Дівчата двічі на день тренувалися, обідали в їдальні, відпочивали. А щоб відпочинок проводити з користю, я попросила дітей принести з дому спиці та нитки для в’язання, олівці, клей, ножиці та кольоровий папір — кому що до душі. “Після табору ми влаштуємо виставку”, — кинула я, а вони загорілися цим всерйоз. Та коли я побачила ці направду шедевральні речі, у мене аж мову відняло. Ми вже втомилися відвідувачам басейну пояснювати, що експонати виставки не продаються.

Це дорослих ми тримаємо міцною хваткою, а дітки у нас ростуть щасливими. Святкуємо разом Новий рік, а до кожних змагань хореограф ставить з дітьми танці — були індійські, хіп-хоп і рок-н-рол. А також вистави. Недавно малеча потішила нас “Червоною Шапочкою”, у постановці якої було задіяно близько сорока дітей. Мені це сподобалося більше, ніж самі змагання (сміється).

— Цього року чемпіонат світу з водних видів спорту прий­матиме Росія. Ви проводите інструктаж, як слід поводитися у напружених умовах?

— Знаю, судді тиснутимуть на нас страшенно. І дай Боже нам вистояти, бути на три голови вищими. Щоб у Феміди рука не піднялася занизити нам бали. Цікаво, як глядачі на нас реагуватимуть. Та ми не боїмося, дівчата у нас свідомі. Ось Сашу Сабаду запросили до американського університету: мовляв, у вас така складна ситуація... На що вона відповіла: “А нас і тут непогано годують”. Вони — патріотки. Сьогодні молодь інша, краща, ніж колись були ми.

Кажу дівчатам: “У будь-якій ситуації не відповідайте на провокації. Голову вище і мовчати — і ти уже переможець”. Нехай бачать, що українки — інтелігентні і високоосвічені люди. Про нас не раз писали: жебрачки й тому подібне. А на одному прийомі на міжнародних змаганнях росіянка кинула англійською, щоб усі присутні зрозуміли: “Ну що там, фашисти вбивають дітей?” — “О, так! — відповіла я. — У мене самої уже звичка виробилась — щоранку на сніданок немовлятка з’їдати. Дуже смачно”. Усі розсміялися. Цей сміх закрив рота тій дамі.

На жаль, зі всіма своїми добрими-старими, ще університетськими друзями з Росії через ці події я остаточно втратила контакт. А ось з тренерами російської збірної ми підтримуємо теплі стосунки. Жодного неприємного слова чи навіть натяку ми від них не почули. Коли говорять про українсько-російський конфлікт, вони лише зітхають. І підтримують нас: тільки побачать когось у формі української збірної, поспішають привітатися, поспілкуватися. Навпаки, наші російські колеги радше від нас потерпають. Тільки-но починаємо війну обговорювати, ми відразу своє: “А ось ваш Путін...”. Я весь час нарікаю: “Ваша країна — гігант з величезними можливостями. Ну як не соромно менших зачіпати!”. Я переконана, що правда в будь-якому випадку вийде назовні. Я вірила у це, навіть коли нас відсували на задній план, несправедливо занижуючи бали. Ми продовжували працювати. Тепер на нас озираються, на нас зважають. Коли йде така м’ясорубка, коли здається, виходу немає, звідкись з’являються, пробиваються назовні нові сили, нове бачення, новий потенціал. Випроставшись, наша країна стане кращою. Дайте лише час.

Довідка «ВЗ»

Світлана Саїдова народилася 7 листопада 1954 року. Головний тренер національної збірної команди України зі синхронного плавання. У синхронне плавання прийшла з художньої гімнастики. Працювала у рідному Харкові, її вихованки входили до складу збірної країни. Після скорочення тренерського штату залишилася без роботи. Згодом їй запропонували набрати дівчат у секцію синхронного плавання. Понад 40 років тренує синхроністок. Саме з її іменем

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • Світлана САЇДОВА: «Перемагаємо всупереч обставинам. Для наших дівчат чим важче – тим краще виступають»