Передплатити Підтримати

Україною із заходу на схід – на велосипеді

20-річний студент Святослав Лазор став наймолодшим велосипедистом, який перетнув Україну з крайньої західної у крайню східну точку. Поїздка тривала 16 днів. Загалом Святослав подолав 2100 км.

18 червня я із похідним баулом вагою 15 кг та велосипедом сів у поїзд до Мукачевого, зробив перше фото з Мукачівського замку, а тоді поїхав на Ужгород, — розповідає Святослав. — І уже перед Чопом звернув у село Соломонове — крайню західну точку України. Усі наступні дні їхав лише на схід.

— Чому подорожував сам? Не знайшлося охочих підтримати твою ідею?

— Існує психологічна сумісність — ми могли просто не зійтись. Поїздка обіцяла бути довгою і виснажливою, а постійний стрес і фізичне навантаження не кожен витримає. Крім того, це була моя мрія, тому здійснити її потрібно було самому. А ще хотілось довести собі, що немає нічого неможливого.

— Як складався маршрут? Хотілось відвідати визначні місця чи ти вибирав якомога коротший шлях?

— Найкоротшим був шлях через київську трасу. Суцільний асфальт і ніякого задоволення від поїздки. У мене ж була конкретна мета — пізнати Україну ближче, подивитись, як люди живуть, зруйнувати стереотип «розколеної» країни. Цей міф зруйновано повністю — Україна у нас одна. Натомість я проклав інший маршрут — через колоритне Закарпаття, Франківщину та мальовничу Чернівеччину. Далі — Вінницька та Кіровоградська області. Побував у колишньому географічному центрі України — селі Добровеличківці. Тоді поїхав на Дніпропетровськ, донбаські терикони та Луганщину.

— Де ночував?

— Планував, що лише дві ночі проведу у родичів — у Бершаді та Дніпропетровську, решту — у наметі. Але сталося так, що перші чотири дні я ночував у знайомих. Далі просився до людей. Спочатку насторожувались, але потім йшли на контакт і приймали у себе. У селі Лядовій зупинився в монастирі, де мене прийняв отець Пантелеймон — у житті не бачив розумнішої людини. А в селі Піщаний Брід після 190 км дороги попросився у першу ж хату до дуже бідних людей. Вони мене прийняли. Спав на старому ліжку, на подвір’ї біля собаки. А коли проїхав Чернівці, біля мене зупинилась машина, з неї вийшов чоловік. Він побачив напис на листку паперу: «Ужгород — Луганськ: експрес», який я прикріпив ззаду на велосипед. Розговорились ми з цим чоловіком. Він виявився жителем Луганська і запропонував мені переночувати у його друзів, коли я буду там. Тому раджу всім мандрівникам вказувати маршрут подорожі — це неодмінно допоможе. А 5 липня, коли підкорив Червону Зірку — крайню східну точку, мене у себе прийняла сім’я дагестанців. Села як такого там уже, на жаль, немає, залишились чотири хати, які ледве виживають. 6 липня я уже знову був у Луганську, сів на потяг до Києва, а з Києва уже до Стрия. Моя поїздка завершилась 8 липня.

— Чи зафіксували твій рекорд у Книзі рекордів України?

— Я подав заявку, написав їм, але відповіді наразі не отримав.

— Де ти рекомендуєш побувати іншим туристам?

— Рекомендую побувати у Лядові, в монастирі. Місце пронизане духовністю, спокоєм, краса неймовірна. А ще Дніпропетровськ — колоритне місто, в якому поєднана сучасність із радянськими часами. Поїздка була більше психологічною, ніж спортивною. Переосмислив своє життя. Тут страждав через дрібні проблеми, а там зрозумів, що в житті це не головне. Голов­ним стало відчуття свободи, з’явилась якась безмежна душевна доброта...