«Кандидатські чесноти на хліб не намастиш»

Моральні якості претендентів на «верховний» мандат для українських виборців навіть не у трійці найважливіших.

Нинішня виборча кампанія аж зашкалює від повального підкупу. Претенденти на серце і руку виборців задобрюють електорат і хлібом, і видовищами. Народові ж подавай і того, й іншого — та побільше. Дехто навіть обурюється, не дочекавшись виборчих дарів: що то, мовляв, за кандидат, який до виборців — з порожніми руками? Щедрим дарувальникам, як показують рейтинги, навіть гріхи з минулого пробачають, віддячуючи за гречку і консерви, партійну парасольку чи шматок залатаної дороги народним кредитом довіри. Передвиборчі напади кандидатської щедрості діють на виборців, як гіпноз: дайте нам щось вже і зараз, а потім — хай хоч потоп. Чи справді шкурницьке спонсорство важливіше для українців за ідейність, професіоналізм і навіть моральні якості кандидата? Як свідчить соціологія, відповідь на це запитання невтішна.

Намагаючись з’ясувати, чим керуються виборці, оцінюючи кандидатів, Центр Разумкова провів соціологічне дослідження. Окремо опитали експертів, поставивши запитання «Яка інформація про кандидатів є для виборців найважливішою?». А це — перша п’ятірка експертного рейтингу: виконання/невиконання кандидатом попередніх зобов’язань — 63,2%, моральні якості — 62,3%, інформація про наявність чи відсутність зв’язків з кримінальними структурами — 56,6%, звинувачення кандидата у корупції — 55,7%, діяльність у вирішенні політичних та економічних проблем — 53,8%. Далі за важливістю для виборців, вважають експерти, — професіоналізм кандидата його предвиборча програма, розмір витрат на виборчу кампанію і походження цих грошей, біографія висуванця, інформація про його бізнес, і нарешті — досвід роботи. Найменше, судячи з експертного опитування, виборці переймаються статтю кандидата (5,7%), його захопленнями і звичками (9,4%), місцем народження (12,3%), інформацією про кандидата, яку оприлюднюють громадські організації (15,1%).

Та, як з’ясувалося, у своєму уявленні про запити до кандидатів експерти не помилилися хіба що з варіантами щодо передвиборчих обіцянок, статі та місця народження кандидатів. Це єдине, що збіглося з відповідями, які дали виборці. Виконання чи невиконання кандидатом обіцянок — у народному рейтингу теж на першій сходинці (57,8%). А далі за важливістю — зовсім не моральні якості висуванця, як гадали експерти, а діяльність кандидата у вирішенні політичних й економічних проблем (52,2%). Який досвід роботи у претендента на парламентський мандат, цікавить 48 відсотків виборців. Передвиборча програма «ходоків» у Верховну Раду важлива майже для 39 відсотків опитаних. А ось моральні якості кандидата цікавлять навіть не кожного третього виборця (38,3%).

З інтересом електорату до відсутності у біографії висуванця кримінальних плям — ще сумніша картина. Лише 32 відсотки опитаних відзначили важливість для себе інформації про причетність чи непричетність кандидата до криміналітету. Тих же, кому не байдуже, чи були на адресу кандидата звинувачення у корупції, — всього 23 відсотки. Не переймається більшість виборців і вмістом виборчих гаманців кандидатів та походженням грошей, за які «добродії» купують народну любов.

Коментарі для «ВЗ»

Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»

— Портрет ідеального кандидата — така ж абстракція, як і портрет ідеального виборця. Це — нібито порада кандидатам у депутати, як треба виглядати, щоб тебе сприймали і ти переміг. Насправді у реальному житті все інакше. Працюють не ідеальні ознаки, а навпаки — те, що розділяє. Простий приклад: коли наші політики виступають у Шустера, там заміряють рівень підтримки. Більшість політиків мріє вийти на стовідсотковий рівень чи хоча б близько до цього. Але на виборах перемагають не ті, які отримують сто відсотків, а ті, які поділяють аудиторію. Головне — поділити аудиторію і завоювати прихильність частини виборців, а не всіх. Всіх — неможливо. Загальна симпатія чи підтримка чогось означає, що це не буде працювати на виборах. Працюють відмінності, а не спільне.

— Як показали результати дослідження, моральні якості кандидата для виборців аж на п’ятому місці за важливістю. Люди змирилися з тим, що політика — брудна справа, не сумісна з мораллю?

— Свідомість виборців дуже суперечлива. Іноді люди бажають прямо протилежних речей. Доходить до парадоксів. Значна частина виборців, наприклад, виходить з того, що вибори можуть бути сфальшовані, але відносна більшість людей при цьому очікує від виборів змін на краще. Те саме бачимо й у ставленні до кандидатів. Людей цікавить виконання чи невиконання кандидатом передвиборчих обіцянок. Але про які обіцянки конкретних кандидатів може йтися, якщо у нас десять років не було парламентських виборів по мажоритарних округах? Ніхто з нинішніх кандидатів по мажоритарці не міг нічого обіцяти раніше — обіцяли лише партії. Тому відповідь на запитання про обіцянки — це те, чого виборцям хочеться, а не те, що є насправді. Щодо моральності, то, мені здається, планка занижена. Але це пов’язано з розчаруванням, недовірою до політиків. Звідси поширилися такі цинічні, споживацькі настрої виборців.

Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології НАН України

Коли наприкінці 90-х ми запитували в українців, якими вони бачать своїх майбутніх обранців, більшість наголошувала на моральних чеснотах. А вже далі — на програмних завданнях, ідеологічній основі. Лише поодинокі бачили своїх депутатів багатими людьми. Зараз, як показують дослідження Центру Разумкова, виборці в основному орієнтуються на здатність потенційного народного обранця «щось зробити особисто для мене». Маємо суто прагматичне ставлення виборця до кандидатів. Це наслідок зневіри в ідеології, у чесності, порядності законотворців. Тобто у тих рисах, з якими виборці хотіли би бачити свого депутата. Люди вже не вірять, що парламентарії можуть бути такими, тому хочуть від них хоча би одного: аби їм «щось дали»…

Євген КОПАТЬКО, експерт-соціолог R&B Group

— Є запит на історію успіху особистості чи політичного проекту. Людей приваблюють не порожні обіцянки, а їх виконання, конкретні дії. Щодо моральних якостей кандидатів, то не можна сказати, що це для виборців не важливо. Інша річ, що, може, не настільки важливо, як хотілося б. Попри настільки конфліктне ставлення серед політичних еліт, люди все-таки більше реагують не на скандальність, а на тих політиків, які вміють не лише чітко і зрозуміло доносити свою позицію, а й роблять це без образ інших, без поливання брудом опонентів.

— Інформація про причетність чи непричетність кандидата до криміналітету хвилює лише кожного третього. А звинувачення кандидата у корупції цікавлять ще меншу кількість виборців. Чим це пояснити?

— Це не означає, що люди змирилися з беззаконням, корупцією, і не вважають це проблемою. Тут швидше дається взнаки непроста 20-літня історія країни, суспільства. Надто багато компромату було вилито за цей час. За таких умов різні кандидати, політики потрапляли у різні ситуації. Головне, наскільки достойно вони з них виходили.