«Ракет і „шахедів“ путіну вже замало. Тому звертається до ідеологічної „убойної“ сили — російської церкви…»

Йдеться про позачергове зібрання «всесвітнього руського народного собору». Цей «форум» ухвалив програмний доку­мент «Настоящее и будущее русско­го мира». Його названо «наказом» і як установку адресовано органам за­конодавчої і виконавчої влади росії. По суті, це благословення їй, дозвіл на війну проти України…

Марять «священною війною»

Ось лише кілька тез зі згадуваного опусу. «Спеціальну військову операцію» (СВО) названо «новим етапом націо­нально-визвольної боротьби російсько­го народу проти злочинного київського режиму й колективного Заходу, який за ним стоїть». Підкреслено, що ця бороть­ба ведеться «на землях Південно-Захід­ної Русі з 2014 року». У «наказі» зазначе­но, що СВО, з духовно-моральної точки зору, є «священною війною, в якій росія і її народ, захищаючи єдиний духовний простір Святої Русі, виконують місію Стримувача, що захищає світ від натиску глобалізму й перемоги Заходу, який впав у сатанізм».

А далі - ще більше войовничої жов­чі. московські ієрархи вважають, що піс­ля завершення СВО «вся територія су­часної України повинна увійти у зону виняткового впливу росії». Наголоше­но, що «можливість існування на цій те­риторії русофобського, ворожого росії і її народу політичного режиму, повинно бути повністю виключено». Згадуваний «собор» вважає, що кордони «русского міра», який названо «духовним і культур­но-цивілізаційним феноменом», є «істот­но ширшими від державних кордонів як нинішньої російської федерації, так і ве­ликої історичної росії».

Очолюваний кірілом собор не при­ховує і політичних цілей. «Возз'єднання російського народу має стати одним із пріоритетних завдань зовнішньої політи­ки рф. росії слід повернутися до існуючої понад три століття доктрини триєд­ності російського народу, згідно з якою російський народ складається з вели­коросів, малоросів і білорусів, які є гіл­ками (субетносами) одного народу, а по­няття „російський“ охоплює усіх східних слов’ян — нащадків історичної Русі».

І ще одна цікаве положення соборного «наказу», демографічне. Перед владою рф поставлено завдання зробити все, щоб за сто років населення росії, про­сякнуте ідеями «русского міра», зросло до 600 мільйонів…

В Українській православній церкві, яку пов’язують із московським патріарха­том, від заяви цього «собору» відмежува­лися. Послалися на слова свого ієрарха, митрополита Онуфрія, який сказав: «Ми ніякий російський світ не будуємо — ми будуємо Божий світ». Утім, у ПЦУ, в екс­пертних колах, вважають позицію УПЦ непереконливою…

І ще кілька реакцій, із закордону та з Києва. Аналітики американського Інсти­туту вивчення війни (ISW) дійшли висно­вку, що заклик «всесвітнього руського народного собору» до «священної війни» має на меті «повномасштабне зни­щення української нації та її затягування у росію». Тим часом Уповноважений Вер­ховної Ради України з прав людини Дми­тро Лубінець заявив, що у зв’язку із ухва­ленням доктрини «русского міра» готує звернення до Економічної та Соціальної Рад ООН.

На тему дня розмовляємо із провід­ною українською релігієзнавицею — завідувачкою відді­лу філософії та історії релігії Інституту філо­софії імені Г. С. Ско­вороди НАН України, професоркою Націо­нального університету «Києво-Могилянська академія» Людмилою Филипович.

Просто так такі ідеї не виникають…

— Наскільки серйозно слід нам сприймати рішення «собору»? Дехто каже, що це лише стрясання повітря…

— До всього, що продукує росія, треба ставитися серйозно, оскільки це ворог не лише для українців, а й для усіх нормаль­них людей, які несуть відповідальність не тільки за свій національний, а й за всес­вітній розвиток. Просто так такі ідеї і теорії не виникають… Для нас ця війна теж має екзистенційний характер. Ми на ній стоїмо за серйозні речі - за цінності. В українців є відчуття, що вони воюють за майбутнє. Ми виборюємо Україну, яку хо­чемо бачити внаслідок нашої Перемоги. А от у росіян мета війни, пов’язані з нею відчуття — зовсім інші.

Апокаліптичні настрої приходять тоді, коли людина розуміє, що стоїть на край­ній точці перед ухваленням важливого для себе рішення, коли постає питання життя чи смерті… Напевно, зараз ро­сія і переживає ситуацію, коли розуміє, що настав час, коли треба звернутися до свого народу саме з такими закликами, які звучали, згадайте, під час «вєлікой отєчєствєнной войни». Тоді, коли ситуа­ція на німецько-радянському фронті була критичною, війну теж було названо «свя­щенною». Було це у грудні 1941 року, пе­ред московською операцією…

— Тоді, здається, за вказівкою ста­ліна представники духовенства на лі­таку облетіли з іконою російську сто­лицю, щоб вберегти її від гітлерівців. Робили це для того, щоб підняти дух воїнів червоної армії…

— Схоже, настала якась межа у свідо­мості людей, які закликають до «священ­ної війни», яка означає, що далі - все, кі­нець! У них вимикається раціональне сприйняття реальності, вони у стані то­тального страху. І у цій ситуації вони, очі­куючи цього апокаліпсису, «кінця світу», можуть лише сподіватися на те, що звер­нуться до свого народу, закличуть його відмовитися від звичайного життя, від благ, змусять «затягнути паски»… Видно, не дуже добре складаються справи у рф, якщо там вдаються до того, щоб «страхо­нути» своїх громадян перед надуманою «апокаліптичною» загрозою у такій уль­тимативній формі.

російським правителям нічого кра­щого не спало на думку, як налякати свій народ. І люди лякаються. Коли тебе за­кликають до «священної війни», це озна­чає, що від тебе вимагають якоїсь «над­жертви». Ти не просто захищаєш звичні світські цінності. Від тебе вимагають, щоб ти захистив найбільшу, з їхньої точ­ки зору, цінність… росіянам утовкмачу­ють, що над ними нависла колосальна загроза. Тому зараз мають вибрати одне з двох: життя або смерть! І для них біль­ше значить «або смерть». Недарма цю цивілізацію називають зараз некрофіль­ською, тобто такою, яка культивує ви­ключно не життя, а смерть.

У нас, українців, все навпаки. Ми вми­раємо для того, щоб жити. А вони живуть для того, щоб вмерти. Це світоглядна різниця. Про це, до речі, добре говорив настоятель УГКЦ Святослав Шевчук: ми йдемо туди (на війну) не для того, щоб вмерти, а щоб продовжити життя нашої країни — навіть ціною власної смерті.

рпц як інструмент впливу на маси

— Виглядає, що кіріл і його сви­та дали путіну духовну настанову на людиновбивство, на розширення цієї війни…

— путін розуміє силу церкви і намага­ється використати її як успішний інстру­мент впливу. До рпц він саме так, «інстру­менталізовано», і ставиться. Більш ніж переконана, що він не вірить ні у Бога, ні у диявола, ні у чорта. Але розуміє, що церква є роками відшліфованим механіз­мом, який дає можливість керувати ве­ликими масами людей. Саме цього зараз і домагається, бо втрачає свою вождист­ську силу. І попри те, що йому зараз на стіл кладуть «душещіпательниє» показ­ники «всенародної підтримки», розуміє, що ці цифри — дуті… Видно, ракет і «ша­хедів» йому вже замало, тому доводить­ся звертатися до ідеологічної «убойної» сили, якою є російська церква.

А рпц не може не благословити путі­на. Вона виступає за продовження оцієї війни «із вселенським злом». Ці ідеї своїм корінням ідуть у дуже давню філософію маніхейства, коли все ділилося на світ добра і світ зла. Маніхейство — одна із сект у християнстві, яка вимагала від лю­дей жертовного принесення себе на боці добра. Але світ ділили двокольорово: лише ми є носіями світла, захисниками добра — всі решта помиляються і перебу­вають у злі. Тому наша місія — врятувати людство… Тобто 146 мільйонів росіян на чолі із путіним вирішили, що вони — єди­на сила, яка може принести світу мир. У своєму розумінні. Цей «мир» несуть за рахунок знищення людей, інших народів, інших держав, інших цивілізацій. Глибоко переконані, що перебувають на передо­вій цього фронту, що воюють за «добро, яке має перемогти».

Ідеї, які пропагують зараз росіяни, свідчать про те, що їхня цивілізація (якщо це так можна назвати) падає, перебуває на останньому рубежі. Ще крок — і опи­ниться у проваллі…

Живуть усупереч Божим заповідям

— Що саме у цій заяві «російського собору» не кореспондується із хрис­тиянським вченням?

— Усе. Вони як сатаністи, які перевер­нули розп’яття, месу читають ззаду на­перед, біле називають чорним і навпаки. Сектанти — це те, що відокремлюється від центрального стовбура, основного, що нам залишив Ісус Христос своїми за­повідями. Візьміть будь-яку з них і зро­зумієте, що росіяни вчиняють навпаки. Вони вбивають, брешуть. Не є миротвор­цями, навпаки, є продуцентами загарб­ницької стратегії і тактики. Для них весь світ довкола — світ зла: всі помиляються, всі не праві, всі продалися дияволу. Їхнє сектантство у тому, що вознесли себе на п'єдестал, а всі інші - не рівня їм, вторин­ні за своєю природою.

Чому росіяни вбивали українців, че­ченців та інших? Бо ті не танцювали під їхню дудку? Бо росіяни не бачать у них творіння Боже, не визнають, що інший — такий же, як ти. Тільки за собою росі­яни визнають право жити і продовжува­ти існувати, а всі інші - «ущельє ада», ті, що помиляються. І навіщо вони цій ро­сії, цьому світу, якщо не мислять так, як вони? росіяни не живуть поняттям вклю­чення іншого у свій світ. Вони за те, щоб викинути, знищити все те, що не відпові­дає їхній уяві.

— А колись так багато говорили про інтернаціоналізм, братерство, інші облудні речі…

— У «російському питанні» мене за­вжди цікавить одне: як можна було за якихось двадцять п’ять років так пере­крутити мізки своїм громадянам?.. Як можна було без будь-якого приводу на­падати на Україну, на Грузію? Що ви своєю агресією хотіли довести? Невже вам мало своєї величезної, до того ж не освоєної території? Мотив у них один: як ви, українці, смієте жити краще, ніж ми? Це — «клініка»!

— Яких наслідків нам, українцям, слід чекати після цього «собору»? Як зміниться політика Кремля?

— Вона, очевидно, стане більш жор­стокою. У росії і до того клали на війні своїх людей штабелями, не рахуючись із жертвами. Потрібна була їм та Авдіївка, щоб за неї покласти гори своїх людей? Їхні «м'ясні штурми» — це Середньовіччя!

Спостерігаємо агонію, останній видих «умірающей тварі». Нам треба бути гото­вими до збільшення обстрілів, атак. Сво­їх людей правителі рф хочуть перетвори­ти на фанатиків. Кремлівські верховоди знають, де та кнопка, яку можна натис­нути у критичний момент. Цією кнопкою і стала теза «священної війни». Так само, як у мусульманських агресивних органі­заціях, які стають на стезю терористичної агресії, релігійний чинник грає колосаль­ну роль. Тут ти або захищаєш цю священ­ність (бо це — останнє, що у нас залиши­лося, це те єдине, чим відрізняємося від інших людей, це те, що ми отримали від Бога як його своєрідний наказ, своєрідну вказівку) — або «уже все»! І взяли на себе «відповідальність за долю всієї планети».

Але мені здається, що у росії не зовсім розуміють, у що вв’язалися. Це просто нахабство: 146 мільйонів із 8-мільярд­ного населення планети раптом виріши­ли, що Господь покликав їх вирішувати долі людства. Агов, хлопці! Крім вас, є ще купа інших народів, інших державі, інших націй! І не ви єдині відповідаєте за долю всієї планети. Ось така глобально-плане­тарна, вселенсько-православна бздура!

Я рекомендувала б нашим сусідам: сядьте і почитайте Біблію, Євангеліє! — і зрозумієте, що ваше життя, ці ваші «со­бори», заклики, ваші теорії, ідеології дуже далекі від того, до чого закликав Ісус Христос. Він до війни не закликав. Війну не проповідував. Пам’ятаємо, якою була історична доба, в якій жив Ісус, — але він діяв зовсім іншими методами. Звер­тався до свідомості людей, хотів, щоб між ними було взаєморозуміння. Вважав, що будь-який конфлікт можна розв’язати не зброєю, а діалогом.

У росіян зараз нова теорія, яка при­йшла на зміну концепції «русского міра». Її називають ультраконсервативною, уль­траімперіалістичною. Автором цієї теорії є їхній відо­мий ідеолог Щипков. Згідно з нею, українцям навіть відмовляють у праві бути окремим народом. Вважа­ють, що українці і білоруси є субетносами «велико­го російського народу». Водночас нас росіяни урівня­ли у правах зі своїми етнічними одиницями на кшталт поморів, ненців, комі, які живуть в Архангельській об­ласті. У головах росіян існування українців є смер­тельною небезпекою для «єдіного» російського наро­ду…

Складні процеси в УПЦ

— Чи є адекватною після ксенофобської зая­ви «собору» позиція УПЦ (мп), яку пов’язують із рпц? Що мали би зробити вірні цієї конфесії після агресивної риторики цього собору? Чи просвітлі­ють тепер їхні голови?

— Є офіційна заява Української православної церк­ви, в якій вони відрікаються від заявлених рпц ідеоло­гічних підстав свого існування. Коли я дізналася, що така заява УПЦ з’явилася, трохи збадьорилася. Бо раніше думала, що, так би мовити, горбатого могила виправить. Якісь проблиски тверезих дій є…

— А я чомусь не вірю у щирість цих емоцій УПЦ…

— Дуже важко після стількох років індоктрина­ції (ідеологічної обробки), яку проводила російська церква щодо українців, нав’язуючи нам у прямий і не­прямий спосіб свій «русскій мір», вимагати від цих людей, щоб вони в момент перебудувалися і поча­ли мислити так, як нам би хотілося. Кожен мислить у тій парадигмі, в якій вихований. Це, зокрема, стосу­ється і УПЦ. Якщо вам тривалі роки розповідали про «єдину купель», про «три братні народи», про те, що всі ми — «з єдиного котла», що «москва — століца на­шей родіни» — то це врізалося у свідомість багатьох українців, зокрема із південних, східних областей. Ви думаєте, що колись люди із Харкова приїжджали до Києва і сприймали його як столицю своєї Батьківщи­ни? Нічого подібного! — москва для них була центром! Як колись і для Одеси, Херсона. Маю багато там зна­йомих, які тривалий час Київ взагалі ігнорували. На­віть мої колеги по фаху воліли більше спілкуватися із «масковскімі прафєссорамі», ніж із нашими академіч­ними релігієзнавцями. То що тоді хотіти від звичай­них віруючих?

— Я кажу про ієрархів УПЦ… Чи буде прогрес в інтеграції цієї конфесії із ПЦУ?

— А що ви хочете, якщо вони закінчували москов­ські академії?! Були висвячені московськими попами, архієреями, єпископами, митрополитами. Досі під­тримують ці духовні зв’язки, замішані на російській літературі, на російській системі освіти!

В УПЦ зараз відбуваються складні процеси. Коли тобі відмовляє православний священник відспівувати твою загиблу дитину, то, напевно, щось включається у мізках отих матері-батька… У мене до рядових вірних УПЦ особливих претензій немає. Бо не вони були «ведучими» — їх «вели». У мене колосальні претензії до духівників і їхніх поводирів. Тобто до ієрархів цієї церкви — що вони пропагують, що зараз обстоюють, куди ведуть народ? Адже це вони покликані викону­вати цю функцію. А там, я бачу, змін ніяких немає.

Онуфрій впав у цілковиту мовчанку. Слабо розу­міє, що відбувається. І найкращий вихід для нього — піти у глибоке підпілля. Ми майже нічого про нього не чуємо. Але ж там купа одіозних фігур, за якими давно плачуть наші «виховні» структури. Добре, що два роки тому СБУ нарешті почала слухати, про що говорять на проповідях ці священники. Але ж це треба було роби­ти ще від 1993 року, коли ця церква постала! Часто від УПЦ чути: нас «за віру» переслідують. Та не за віру! Це роблять через вашу антиукраїнську діяльність, через вашу працю на користь рф. Якщо ти скеровуєш ра­кети на Україну, координуєш ворожі обстріли, то при чому тут твоя віра? Тебе беруть за шкірку не тому, що ти православний християнин, а тому що ти — нікудиш­ній громадянин України!

— Хто має поставити крапку у питанні про­сторів «русского міра»? Вселенський патріарх, ООН?

— Православні християни, які уважно прочитали, до чого закликають у рпц, про що говорить і що пише па­тріарх кіріл, вже готові до того, щоб оголосити йому анафему. У всякому разі, вимагають, щоб це вчен­ня було визнане єретичним. Досі, аби щось визна­ти єрессю, треба було скликати Вселенський собор і ухвалювати відповідне рішення. Зараз достатньо, щоб між собою домовилися очільники православних церков, назвавши речі своїм іменем. Зокрема те, що «русскій мір» — ідеологія, шкідлива для людства, що це — християнська єресь. У свій же час засудили етно­філетизм (змішування національного із церковним). Так само можуть засудити цей «русскій мір».

А оскільки кордони суто релігійного вчення «рус­скій мір» переросли кордони церкви і стали ідеологі­єю державною, то тут своє слово мали би сказати не лише богослови. До цього процесу мали би долучи­тися і державні, світські діячі - щоб показати, що ця теорія є дуже небезпечною не лише для церковного, релігійного розвитку світу, а й загалом для розвитку всього людства. Тому що від «русского міра» страж­дають не лише християни, буддисти, мусульмани, юдеї, представники інших релігій. Це колосальна не­безпека для всіх — віруючий ти чи ні. У жодному разі не можна допустити, щоб на початку ХХІ століття па­нували такі думки, як у ідеологів «русского міра».