«У лавах парламентської більшості багато депутатів, які торпедують обмеження діяльності рпц…»

В Україні разом із темами мобілізації, зміни керівництва ЗСУ, активно обговорюють і релігійні питання. І це зрозуміло, вони — важлива складова нашого життя. У парламентському комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики готують до другого читання законопроєкт, який передбачає заборону релігійних організацій, пов’язаних із країною-агресором. За основу цей законопроєкт ухвалили ще 19 жовтня (267 народних обранців проголосували «за», проти висловилися 15 нардепів, два — утрималися, 17 — не голосували). У сесійній залі в той день було гаряче: апологети проросійської церкви із депутатськими значками намагалися зірвати голосування, вимагали зняти питання з розгляду, ледь не доходило до кулачних боїв. Вочевидь, не менші емоції вируватимуть і незабаром, коли закон ухвалюватимуть в остаточному варіанті. Про те, як доопрацьовують цей документ, кореспондент «Високого Замку» поспілкувався із членом згаданого комітету Миколою Княжицьким.

— Коли саме у Верховній Раді може відбутися розгляд цього законопроєкту у друго­му читанні? Які шанси, що го­лосування буде результатив­ним?

— Очікуємо, що незабаром наш комітет розгляне всі по­правки до нього. Найближ­че засідання комітету заплано­вано тоді, коли значна частина депутатів, зокрема тих, які хо­чуть підтримати цей законопро­єкт, перебуватиме у відряджен­ні, у складі офіційної делегації в ОБСЄ. Тому, вочевидь, це пи­тання розглядатимуть через одне засідання. Принаймні ко­мітет до цього готовий.

Зараз представники біль­шості вирішили передати зако­нопроєкт на експертизу до Мі­ністерства юстиції, очікуємо відповідь звідти. Сподіваємося, цього тижня або ж наступного за нього буде проголосовано у се­сійній залі.

— З якими труднощами стикаєтеся у процесі вдо­сконалення законопроєк­ту перед остаточним його затвердженням?

— Їх чимало. Скажімо, я про­понував вписати в українське законодавство згадку про То­мос — як акт, який було надано не лише нашій Церкві, а й державі, українському народу. Бо до Все­ленського Патріарха по Томос зверталися і президент, і парла­мент. У разі ухвалення такої нор­ми сама Православна церква (як це відбувається у більшості єв­ропейських країн) визначатиме, які інші церкви можуть назива­тися православними, а які - ні. Так відбувається, наприклад, у Польщі, де є окремий закон про Польську православну церк­ву. Тож російська православ­на церква може діяти у Польщі лише з благословення Митропо­лита Варшавського…

Представники більшості у Верховній Раді на внесення цієї норми в українське законодав­ство не погодилися. Через те нам довелося досить складно виписувати юридичний меха­нізм обмеження діяльності ро­сійської православної церкви в Україні - так, щоб це повністю відповідало Європейській кон­венції прав людини. Сподіваємося, що завдяки поправкам внесемо цю норму у закон. А по­тім побачимо, якими будуть де­бати у залі, і наскільки захоче більшість (і коли саме) вносити цей законопроєкт до зали.

— Недавно ви обмовилися про «обережне» ставлення до заборони діяльності росій­ської церкви в Україні Дер­жавної служби з етнополіти­ки і свободи совісті. Чому там вагаються?

— Згадана служба — орган виконавчої влади, працює в її вертикалі і відображає політи­ку, яку проводить президент і його Офіс. Чому там цього за­кону остерігаються, бояться, — сказати складно. Але ми знає­мо, що в лавах парламентської більшості є багато депутатів, які торпедують законопроєкти про обмеження діяльності рпц, подаючи відповідні поправки. Вони запропонували понад ти­сячу таких поправок, так звано­го «поправкового спаму». Це ві­дображає ставлення влади до цього питання. З одного боку, є рішуча позиція Служби без­пеки України, інших органів ви­конавчої влади, а з іншого — є ті у високих кабінетах, хто висту­пає проти цього закону, гальмує його ухвалення.

— Розшифруйте свою фра­зу про «неактивне» ставлен­ня до порушеного питання з боку ПЦУ, яка начебто зараз «повністю намагається руха­тися у фарватері влади»…

— Я сказав те, що сказав. Бо не бачив активної підтримки від ПЦУ щодо заборони росій­ської церкви в Україні і внесен­ня у законодавство норми про Томос. Не бачив жодної заяви на підтримку такої позиції, хоча йдеться про це вже давно. Це не можна назвати активною пози­цією.

— Можливо, у ПЦУ вихо­дять з питань міжконфесійної етики?..

— Україна зацікавлена в тому, щоб, як і в інших країнах, вноси­ти норму про Томос у вітчизняне законодавство. У цьому мала би бути зацікавлена і Православна церква України. Це не стосуєть­ся етики. Я вважаю, що позиція ПЦУ у цьому питанні мала б бути активнішою.

— Що ви відповіли тим, хто каже, що «пресинг» щодо УПЦ (МП) дасть козир у руки путіну та іншим антиукраїн­ським силам у світі?

— Якщо керуватися цими сло­вами, то нам треба припинити захищати Україну і здатися путі­ну. І тоді жодних «козирів» дава­ти йому не будемо. Ми ж хочемо насправді заборонити не УПЦ, а діяльність російської церкви в Україні. Ніхто не заважає ре­лігійній спільноті, яку очолює митрополит Онуфрій, порвати стосунки з російською церквою — після такого рішення в укра­їнському суспільстві питань до УПЦ не виникало б…

А щодо самого ґундяєва, московського патріарха, очіль­ника рпц, то йому СБУ висуну­ла підозру, на нього накладено санкції не лише в Україні, а й у багатьох європейських країнах. Його діяльність, яка є відверто антиукраїнською, становить за­грозу нашій національній безпе­ці. Тому, так само, як і діяльність російської церкви, її має бути обмежено і заборонено відпо­відно до Конвенції з прав люди­ни. І саме про це ми говоримо. Тому жодних юридичних підстав для того, щоб у чомусь нас зви­нувачувати, немає.

Ми знаємо, як активно пра­цюють лобісти російської церк­ви за кордоном, їм за це пла­тять. Про це писали медіа, це не є великим секретом. Але зважа­ти на таких лобістів в Україні чи на тих, хто забороняє нам захи­щати нашу національну безпеку, означало би підігравати ворогу.

А тим часом…

Служба безпеки України провела у Києво-Печерській лаврі об­шуки у священнослужителя, який координував акції протесту пред­ставників УПЦ (МП) під час повернення майна Лаври державі. Клі­рикові повідомили про підозру за ч. 1 ст. 436−2 Кримінального кодексу України — «Виправдовування, визнання правомірною, за­перечення збройної агресії РФ проти України, глорифікація її учас­ників».

За даними слідства, згаданий священнослужитель є одним із найближчих соратників митрополита Павла (Лебедя) і причетний до організації масових провокацій у Києво-Печерській лаврі навес­ні 2023 року. Під виглядом «акцій протесту» він сподівався макси­мально розхитати суспільно-політичну обстановку у Києві. Для цьо­го дистанційно координував свої дії з прокремлівським блогером Олександром Шарієм, якого підозрюють у державній зраді. Як по­відомляє СБУ, Шарій «інструктував» ієродиякона щодо запису та поширення провокативних відео штучних заворушень біля лаври. Зняті стріми одразу підхоплювали російські телеканали та інтер­нет-ресурси для поширення викривленої інформації про внутрішню обстановку в Україні, зокрема для міжнародної аудиторії. Крім того, у листуваннях з вірянами цей клірик виправдовував збройну агре­сію рф проти України та вихваляв вище військово-політичне керів­ництво росії. При цьому фігурант регулярно намагався дискредиту­вати Сили оборони, у тому числі захисників Маріуполя.

Ініційована СБУ судова експертиза підтвердила факти його під­ривної діяльності. Під час обшуків за місцем перебування клірика виявили комп’ютерну техніку, більш ніж десяток мобільних телефо­нів і майже 300 сім-карток із доказами злочинних дій.

Думка з приводу

Ми вам вашого столипіна, ви нам — наших героїв…

Цікаву ідею запропонував генеральний директор національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко. Він висловився за те, щоб обміняти прах колишнього глави російського уряду столипіна (цього українофоба 1911 року було поховано на території української святині) на захоплених росіянами у полон воїнів ЗСУ.

«У нас є загиблі герої, у нас є живі ге­рої, які перебувають у полоні. У нас є наші українські видатні діячі, які пере­бувають у межах російської федерації і які закинуті, і ніхто не знає, де вони», — сказав Максим Остапенко. На його думку, включення столипіна до обмін­ного фонду є вкрай важливим для на­шої держави, це дозволить поверну­ти на Батьківщину живих наших героїв і тих легендарних українців, які покояться нині на території країни-агресора.

Цілком погоджуюся з пропозиці­єю керівника заповідника. У боротьбі за Україну і українців ми повинні вико­ристовувати будь-яку можливість. І на­віть таку чутливу — як перенесення пра­ху. Думаємо, у росії не проти отримати останки рідного самодержавника. Сво­єю чергою, українська земля з полег­шенням зітхнула б, якби звільнилася від того, кому було чуже, ненависне усе українське, у тому числі - мова, культу­ра.

столипіним це очищення не мало би обмежитися. Чому би так само не обміняти на українських воїнів решт­ки радянського офіцера НКВС ніколая кузнєцова, які покояться у Львові? У багатьох інших містах є могили росі­ян, яких доля занесла в Україну. Було би правильно, якби їх доглядали їхні рідні десь у пермі, самарі, краснояр­ську…

Представникам країни-агресора в обмін на наших хлопців можна було би також віддати сотні демонтованих пам’ятників «визволителям» різного штибу, бронзові, гіпсові фігури комсо­мольців, піонерів, колгоспниць. Там, «за порєбріком», це, напевно, викликало би напад радянської ностальгії. А у нас — полегшення.

Нам повертати з росії є що. Крім сво­їх людей, це, зокрема, українські ма­теріальні й духовні цінності, викрадені колись московією задля того, щоб воз­нестися перед світом.