Спікер парламенту може стати учасником політпроєкту «Разумков-Кличко-Аваков»

Із початком осінньої сесії парламенту експерти і журналісти значно уважніше, ніж раніше, вслухаються у слова голови Верховної Ради Дмитра Разумкова, намагаються розшифрувати його натяки. Із колись дисциплінованого члена Зе!-команди спікер все більше стає автономним політичним гравцем. Більше того — дистанціюється від глави держави, якому колись допомагав прийти до влади. Скажімо, має «окрему думку» на засіданнях РНБОУ і не голосує так, як би хотів її керівник. Підозріло ставиться до президентського законопроєкту про олігархів. Противиться РНБОУ-санкціям проти Медведчука, вважаючи, що карати порушників закону має не цей орган, а суд. За найменшої нагоди Разумков нагадує (очевидно, людям на Банковій), що Україна — парламентсько-президентська республіка, а не навпаки. Не раз публічно сперечався із Зеленським. Скажімо, щодо призначення Юрія Вітренка в уряд. А коли президент порадив переїжджати до Росії тим в окупованому Донбасі, хто вважає цю землю російською, керівник законодавчого органу парирував: «Треба зробити так, щоб жителі і Донбасу, і Криму, і всієї України почувалися українцями і точно нікуди не хотіли їхати. Це завдання всієї влади».

Стосунки президента і спікера нині нагадують сильно натягнуту стру­ну. Дві перші особи країни ста­ли майже чужими. Чим може за­кінчитися таке протистояння? Про це у розмові кореспонден­та «ВЗ» з директором Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталі­єм Куликом.

— Через що пробігла чорна кішка між Разумковим і Зе­ленським? Розбіжності між ними світоглядні чи, так би мовити, технічні?

— Так, Разумков і Зеленський розходяться. Це розлучення ви­значатиме всю інтригу нового політичного сезону. Частина по­літтусовки, аналітики розгляда­ють Разумкова як того, хто може взяти участь у консолідації аль­тернативного до Зеленського політпроєкту, як учасника нового об’єднання, так званого тріумві­рату Разумков-Кличко-Аваков. У такій конфігурації вони можуть «відкусити» частину виборчого електорату у «слуг» і в «ОПЗЖ», завоювати симпатії російсько­мовних громадян і ліберальної публіки, орієнтованої на Кличка.

Разумков має прихильну до себе групу депутатів у Верхо­вній Раді. Він налагодив зв’язки у бізнес-колах, які можуть роби­ти ставку на нього. Спікер до­зрів до власної політичної гри.

— З чого почалося тертя між Зеленським і Разумко­вим?

— Коли останній вступив на посаду спікера, то неодноразо­во підкреслював (і говорив це особисто чинному президенту), що його завдання — «стояти над сутичкою», не бути «обслугову­ючим персоналом» для Банкової чи для президентської фракції. Мовляв, тільки тоді, коли буде віддалений від «хотєлок» ниніш­ньої влади, він як голова Верхо­вної Ради матиме вплив на інші фракції, може впливати на по­рядок денний. Тоді йому довіря­тимуть інші політичні сили, тоді він може стати місточком для знаходження компромісу.

На Банковій не оцінили тонко­щів гри. Вимагали від Разумкова «брати під козирок», хотіли безу­мовного виконання всіх забага­нок команди Єрмака. Це був пер­ший, особистісний конфлікт. А далі персонажі на Банковій поча­ли нашіптувати Зеленському: ди­віться, що про вас каже Разум­ков; ось що він зробив, а що — не зробив; Разумков не так себе по­вів, не так голосував; Разумков намагається створити власний політичний імідж. У такий спосіб Зеленському створили образ Ра­зумкова як «не свого».

З іншого боку, у силу сво­го характеру Разумков є фігу­рою, яка достатньо важко і дов­го зближується. Через це він із самого початку тримався не осторонь президента, а трохи далі, ніж інші особи з оточення Зеленського. Можливо, зігра­ло свою роль «знакове» пріз­вище, те, що за Разумковим не було корупційних скандалів, що він не був родичем чи біз­нес-партнером Зеленського чи його найближчих друзів. Спіке­ра розглядали як людину ме­дійну, яка може тримати удар, володіти аудиторією. У коман­ді Зеленського він був найбільш підготовленим до політичної ді­яльності. У тому числі — до спі­керства у Раді. Тому на Банко­вій робили ставку на Разумкова. Але той виявився не надто «руч­ним» в управлінні. Більше того, мав власне, відмінне від прези­дентського, уявлення про роль і місце спікера у державній владі. А це не збігалося із планами ке­рівника президентської канце­лярії Єрмака, найближчих «лю­бих друзів» Зеленського. І його самого. Не скажу, що Разумков був «дуже чужим» у Зе!-команді, але у нього завжди була своя думка на речі. Зараз ця думка возведена у принцип, який су­перечить Банковій по всіх, на­віть по дрібних питаннях.

— Кажуть, що Зеленський ревнує через те, що, згідно із замірами соціологів, анти­рейтинг Разумкова нижчий, ніж у нього, президента…

— Це об’єктивно. Так було із багатьма спікерами на початку їхньої каденції. Спікер нарощу­вав свій антирейтинг набагато меншими темпами, ніж прези­дент. Бо з президента більше питають, ніж з голови Верховної Ради. Спочатку серед політич­них фігур «згоряв» рейтинг Каб­міну, потім — президента, а вже потім спікера. У цьому немає ні­чого дивного. Але об’єктивні за­кони соціології важко пояснити Зеленському.

— З'явилася інформація, що Зеленський силами мо­нобільшості ще цього року може замінити «капризного» спікера лояльним до прези­дента першим віцеспікером Стефанчуком. Наскільки ре­альною є така перспектива? Чи має Разумков золоті ак­ції у ВР, які допоможуть йому вберегтися від відставки?

— Критичної маси голосів за усунення Разумкова зараз у парламенті немає. Тому Бан­кова запускає чутку про мож­ливі дострокові вибори. Ми були свідками заочної диску­сії на цю тему між Стефанчу­ком і Разумковим. Перший віцеспікер казав, що у президента є об’єктивні передумови для роз­пуску парламенту. А через де­який час Стефанчуку опонує спікер, заявляючи, що ніяких об’єктивних причин для пере­виборів Верховної Ради немає. Це означає, що на депутатів тиснуть. Їх і громадську думку опрацьовують розмовами про дострокові перегони — і у такий спосіб роблять парламентарі­їв «договороздатними». У тому числі — за потенційним голосу­ванням щодо Разумкова. Нар­депам натякають: якщо ви не будете слухняними, то втрати­те преференції, які зараз ма­єте. Тому не виключаю, що у найближчий час буде спроба змістити Разумкова. Голоси за це назбирають і серед «слуг», і серед їхніх «союзників». А також — серед опонентів. Якщо з ними «попрацюють»…

— У розвиток вашої дум­ки — свого часу на засідан­ні РНБОУ Разумков виступав проти санкцій РНБО щодо Медведчука, проти того, щоб РНБОУ визначала, хто є олі­гархом. Чи означає це, що у критичний для Разумкова момент вдячна за таку пози­цію «ОПЗЖ» і підконтрольні олігархам нардепи не голосу­ватимуть за усунення Разум­кова зі спікерського крісла?

— Так, є всі підстави говорити, що опозиція не братиме участі у такому голосуванні. Швидше за все, вийде із сесійної зали. Тож «слугам» для результативного голосування доведеться шука­ти партнерів в інших фракціях. Але буде також група депута­тів із президентської фракції, які не захочуть усувати Разумкова. Цей дефіцит доведеться кимось покривати.

— Зазвичай за кандидата­ми у президенти стоять дуже багаті люди, які фінансують їхню компанію і, відповідно, ставлять умови на випадок перемоги. За плечима якого олігарха стоїть Разумков? Ка­жуть, він останнім часом над­то часто з’являється на кана­лах Ахметова…

— Разумков розкладатиме яйця у різні кошики. Крім кана­лів Ахметова, до нього є інтерес з інших груп впливу. Той же Фір­таш (телеканал «Інтер» — І. Ф.) може долучитися до розкрут­ки Разумкова (якщо Фірташ уже цього не зробив). Є й інші олі­гарги — вони «не на слуху», але не менш грошовиті. Вони теж готові включитися у кампанію підтримки Разумкова, бо роз­дратовані діями Банкової. Тому у Разумкова може з’явитися не­обхідна йому фінансова подуш­ка. Цього може бути достат­ньо для ефективного виборчого старту. Але якщо Разумкова усу­нуть зараз, за кілька років до но­вої президентської кампанії, він може просто не злетіти.

— Якщо «холодна війна» між Зеленським і Разумко­вим триватиме і спікер надалі буде «неслухняним», чи може президент вдатися до роз­пуску парламенту — щоб усу­нути з великої політики свого несподіваного опонента?

— Поки що Разумков — не опо­нент для Зеленського. У ньо­го немає достатнього рейтингу, щоб конкурувати з президентом і щоб створити умови, коли від­тягне від нього критичну масу голосів. Навіть математичне моделювання у найближчі пів року не буде показувати, що Ра­зумков є для Зеленського кри­тичним кандидатом у президен­ти. Таким кандидатом для нього поки що є Кличко. Тому саме щодо нього буде основний тиск Банкової. А Разумков — це те, з чим ще можна миритися і пев­ною мірою терпіти.

Розпускати Верховну Раду заради зняття Разумкова з по­сади спікера ніхто не буде. Має з’явитися комплекс проблем, які президенту доведеться ви­рішувати таким радикальним рі­шенням. Це може бути втрата Банковою необхідної кількос­ті голосів у парламенті для ухва­лення критично важливих для Зеленського і Єрмака законо­проєктів. Наприклад, щодо ре­алізації політичної частини Мін­ських угод. Або коли забракне голосів за новий держбюджет, за пакет законів щодо прива­тизації, за розширення повно­важень президента, за новий закон щодо силових структур, зокрема — СБУ. Якщо Банкова побачить, що провали цих го­лосувань стануть системними, а ціна позитивного голосуван­ня стане надто високою (поса­ди для партнерів чи субвенції), ось тоді Зеленський може піти на розпуск парламенту.

Читайте також: Чого чекати в новому політичному сезоні