Що має птаха до кота, а носоріг – до потенції?


Природа-мати на вигадки багата. До чого тільки не додумається, намагаючись урізноманітнити рослинний і тваринний світ. У такої вигадниці і птах занявкає, й осел на мамонта перетвориться...

Ні риба, ні м’ясо

Пригадуєте інопланетянина Громозеку з мультфільму «Таємниця третьої планети»? Його близнюк, причому не мультяшний, а справжнісінький, прописався в океанських глибинах біля узбережжя Австралії і Тасманії. За паспортом — риба, але зовнішність у цього кумедного «підводника» зовсім не риб’яча. Ні луски, ні плавників. Драглі з очима-бусинками, носом бульбою і таким виразом «фейса», наче ось-ось заплаче.

Риба-крапля може важити до 10 кілограмів. Коли цей плавучий холодець потрапляє у сіті, на обличчі у рибалок — така ж гримаса, як і у їхньої здобичі.

Ай-аї всюди пальці пхають

Вгледів би таке чортеня — рука сама хреститися потягнулася б. Та зовнішність ай-ая оманлива: в душі ці обивателі Мадагаскару — білі і пухнасті.

Ось тільки ненароком середній палець вам можуть показати. Цей розвинутіший за інші перст в ай-аїв — паличка-виручалочка на всі випадки життя. Він — і за гребінь для розчісування пухнастого хвоста, і за чашку (щоб напитися, ай-ай звисає з дерева над водою, вмочує свій диво-палець, а потім облизує його), і за виделку (на палець тваринка наколює їжу), і навіть — за локатор. Щоб роздобути личинку, ай-ай простукує деревину універсальним пальцем і, вловлюючи ним же зміну вібрацій, безпомилково визначає, де здобич. Приблизно те ж хитрун виробляє і з кокосовим горіхом: простукує його, щоб визначити, де шкаралупа тонша і легше буде дірку прогризти.

Хто сказав «няв»? Вусата птаха

Вус у цієї пернатої не відклеїться, бо ніхто його на клей і не садив. Розкішні білі «локони» — гордість крачки-інки. Виростають вони до п’яти сантиметрів у довжину.

Крім вусів, є у цієї птахи ще одна особлива прикмета — незвичний голос. Спів вусатої крачки нагадує нявкання. Може мурлик дражнити. Ось тільки у місцях гніздування цих пернатих (узбережжя Південної Америки) коти не водяться.

Ослик і дреди

Глянувши на цього віслюка здалеку, можна подумати, що його гуцульським ліжником накрили. Та ні, кудлата, наче з дредів сплетена шуба в Іа — своя. І така довга, що копита у ній заплутуються. Пуату, або мамонтовий осел, — рідкісна порода довговухих «коників». Її представники — найбільші серед усіх своїх сородичів. Деякі зі звичайним конем можуть зростом помірятися.

У середньовічній Франції пуату були таким же «аксесуаром» для багатих і знаменитих, як нині — вишукане авто. Але з поступовим занепадом французької знаті почали переводитися й мамонтові осли. У 1977 році цих кудлатих копитних залишилося всього 44. І хтозна, чи дожили б пуату до наших днів, якби за порятунок породи не взялися селекціонери.

Носоріг-віагра

Суматранські «рогоносці» — наймініатюрніші і найрідкісніші з усіх видів носорогів. У світі їх зо дві сотні залишилося. Найбільше (60) — на острові Суматра. Злий жарт з цими милими вегетаріанцями (харчуються суматранські носороги гілками, листям, паростками бамбука) зіграло давнє вірування у те, що кращої за них віагри не знайти. У хід ішло все: від шкіри до крові і внутрішніх органів.

Та найдорожче цінується ріг суматранського носорога. На чорному ринку Південно-Східної Азії кілограм цього дефіциту оцінюють у 60 тисяч доларів.

Оце так саламандрище!

Уявляєте собі саламандру понад півтора метра завдовжки? Гігантські «японці» — саме такої породи. Ці земноводні велетні можуть важити до 180 кілограмів і жити до 150 років. Ось тільки у природі японські велетенські саламандри вже давно — велика рідкість. Делікатесне м’ясо «занесло» їх не лише у кулінарні книги дорогих ресторанів, а й до Червоної книги. Щоб вберегти гігантських саламандр від повного вимирання, в Японії і Китаї їх почали розводити у спеціальних розплідниках.

Сидить кролику хутрі — як у шатрі

Цього кролика можна з м’якою іграшкою сплутати. Пуховий колобок, з якого лише вуха стирчать. Ангорські кролики — «это не только ценный мех». Це — суцільний «ценный мех». Хутро у вуханів — до 80 сантиметрів завдовжки.

В Європу ангорців завезли з Туреччини ще у ХVIII столітті. Турецькі моряки збували пухнастиків любителям диковинних тварин.