Вироби зі собачої шерсті зігріють та полікують

Мати і бабуся львів'янки Ольги Міненко утримували кіз. Вичісуючи їх, одержували пух, із якого плели хустки, шарфи, рукавиці тощо.

Секрети цього ремесла змалку перейняла пані Ольга. Перші речі (шапку та рукавички) вона виготовила ще 15-річною дівчиною. Про­довжує робити таке й досі. Що­правда, впродовж останнього десятиріччя використовує… со­бачу шерсть, яка теж є хорошим матеріалом.

Почала займатися згаданою справою, коли у неї з’явилися дві перші тваринки — породи хаскі. Згодом випробувала й шерсть інших собак. З’ясувала, що найкращий волосяний по­крив ньюфандленда та тибет­ського мастифа. Він довгий. Хоча, загалом, підходить «вов­на» представників усіх порід.

Попередньо ворс вичісують, скручують ниткою. Згодом її слід з'єднати з шерстяною чи акриловою.

Зауважимо, пакунки з сиро­виною передають жінці і чимало власників тварин. Пані Ольга каже, що отримувала їх навіть із тимчасово окупованих терито­рій, зокрема із Бердянська. Та­кож одержувала такі посилки зі Словаччини. Часто долучають­ся до справи власники грумінг-салонів. Але потреба у шерсті є завжди. Тому майстриня за­кликає не викидати ці відходи, а передавати їй. Головне, щоб ворсинки були сухими, бо вогкі стають твердими і важко нада­ються до використання.

Працює умілиця на своїй улюбленій механічній прял­ці (вручну робота тривала б значно довше). Бере участь у різноманітних виставках, під час яких не зупиняє процесу.

Такі вироби необхідні нашим воїнам. Зокрема, знадоблять­ся їм шкарпетки, які зігрівають морозяних днів. Не обійтися й без поясів — особливо бійцям, котрі «надірвали спину». Тож пані Ольга регулярно надси­лає згадані речі на фронт. Це її внесок у наближення Пере­моги.

Алла КОВАЛЬСЬКА.