«Ці квіти символізують життя у прифронтовому місті…»

Письменниця і публіцистка Анна Гін з Харкова виготовляє незвичні прикраси та брелки. Всередині них — квіти та … уламки від ракет та авіабомб, які знаходить після атак ворога на Харків… Квіти Анна теж збирає у різних районах міста. Часом і під час ворожих обстрілів…

А ще майстриня приймає індивідуальні замовлення. Якось військовий попросив, аби Анна зробила брелок з уламка від міни, який дістали з його шолома… Просто уламок у прозорій смолі…

«І ось я кручу цей прозорий прямокутник з крихітним залізним шматочком і думаю: „Він про смерть чи про життя?“ — написала на своїй сторінці у Фейсбуці Анна Гін. — Спитала хлопця, чи міг би такий уламок убити? Він посміхнувся і каже: „Так, але ж я живий!“. Підчепив брелок до рюкзака і поїхав назад, на нуль…».

«Посередині руїн — острівець червоних маків…»

— Я — корінна харків'янка, — розповідає журналістці «ВЗ» Анна Гін. — Усе моє життя пов’язане з цим містом. Коли почалась повномасштабна війна, я лише на декілька місяців поїхала в Дніпро, але повернулася назад до Харкова.

Близько п’ятнадцяти років працювала у журналістиці. Потім — піар-директоркою харківського гольф-клубу. Просувала гольф як вид спорту в Україні. Пишу також книжки. Перша моя книга вийшла ще у 2000 році. У 2023 році вийшла нова книга «Як ти там?» — про життя Харкова протягом року повномасштабного вторгнення.

24 лютого 2022 року моє життя змінилося. Гольф-клуб закрили, туди було близько тридцяти прильотів… Місце, де розташований клуб, небезпечне. Власник клубу — Юрій Сапронов нині волонтерить, він витратив близько 2 млн доларів на допомогу для ЗСУ.

До мене почали звертатися іноземні журналісти, щоб я їх повозила по Харкову. У травні приїхали журналісти з Австралії й ми поїхали на Північну Салтівку. У той час там залишилося досить мало людей… Не було ні світла, ні опалення. Я дивлюся, а там розквітли величезні червоні маки… Я не могла відірвати від них погляду… Ми стоїмо посередині цього мікрорайону, він увесь спалений. У кожному будинку — наскрізна вирва… Живого місця немає! І посередині цих руїн — острівець червоних маків…

Хлопці познімали, я відвезла їх, повернулася додому. Не можу заспокоїтись, ці маки у мене перед очима стоять… У цей день були постійні обстріли. Але я все ж вирішила поїхати за цими маками.

Дорогою зустрічаю товариша, він питає: «Куди ти їдеш, ти здуріла, там обстріли?». Я кажу: «Я на хвилинку, там маки…». Приїжджаю, навколо — ні душі, все вибухає… Я взяла кошик, ножиці, і зрізала ці маки. Привезла їх додому, поставила у вазу, сиджу і дивлюся на них… Зловила себе на думці, що мозок настільки втомився від негативної інформації, від нескінченних тривог, від жахів війни, смертей близьких… У когось дім зруйнований, у когось сім'я розпалася… Нічого позитивного. Коли я побачила ці маки, мені так захотілося цієї краси та естетики…

Я дивилась — дивилась на них. Думаю, треба щось з ними зробити, вони ж зів'януть. Гугл підкинув ідею про епоксидну смолу. Я загорілась цією ідеєю. Замовила, купила. Окрім смоли, потрібен був ще закріплювач, ацетон, формочки, барвники…

Перша моя робота — підставка під чашку, — продовжує розмову Анна. Раніше вона, до речі, подібною творчістю не займалася. — Потім почала робити прикраси на шию. Коли виставила свої роботи у Фейсбуці, мені написали подруги, що теж хочуть мати харківські квіти… Ці квіти символізують життя у прифронтовому місті, у якому так багато смертей… Є у цих квітах певний символізм!

У мене не було ідеї ці прикраси продавати. Мені здавалося, це якось неправильно, це наче заробляти на війні… Крім того, я не бізнесмен від слова взагалі (усміхається. — Авт.). Але було стільки замовлень… Хтось написав у соцмережах: якщо я не хочу на цьому заробляти, тоді виручені кошти можуть йти на потреби харківського шпиталю.

«Сиджу на балконі, на 17 поверсі, заливаю смолу, навіть сирени не чую…»

Для шпиталю я щотижня купую усе необхідне (разом з моїми підписниками ми зібрали кошти й купили у кожну палату телевізор). Тоді мій пазл склався, ця ідея мені сподобалася! А ще я зауважила, коли роблю ці прикраси, заспокоююся, така робота має терапевтичний ефект. Сиджу на балконі, на 17 поверсі, заливаю смолу, відволікаюся, навіть сирени не чую…

Потім з’явилась ідея — організовувати благодійні аукціони. Я написала у соцмережах, хто дасть найбільше коштів, той і отримає прикрасу, чи брелок. Хтось купує за 500 грн, хтось за 1000. Найбільший донат, — 4 тисячі грн!

Ще з’явились індивідуальні замовлення. Мені написала дівчина, що знайшла уламок у себе в спальні… Запитала, чи можу я залити його смолою? Я зробила, відправила їй. Вона була задоволена. Потім хлопець — військовий написав, щоб зробила йому брелок з уламка, який дістали з його шолома… Волонтери зі шпиталю попросили, аби зробила для військових брелки з їхніми позивними…

Мене вразила дівчина, яка виїхала з Харкова до Італії уже давно. Вона написала, що дуже хоче мати такий символ Харкова: квіти … з уламками від ворожих снарядів…

Попереду осінь, можливо, додам у свої роботи жовто-яскравого листячка…