«У полоні нас жерли не тільки москалі, а й блощиці»

Волонтери Благодійного фонду «Із янголом на плечі» вже давно стали янголами для українських захисників. То підтримують родини військових, то допомагають у госпіталях — що треба і коли треба, везуть. Проводять аукціони, за виручені кошти з яких організовують відпочинок наших хлопців і дівчат, які зазнали поранень у зоні бойових дій. І вже стало традицією для Фонду проводити зустрічі з військовополоненими, які повернулися з російського полону, проходять реабілітацію, відновлюють здоров’я і психологічний стан в одному з затишних курортів України — готелі «ТуСтань», що у мальовничій Східниці.

4 жовтня БФ «Із янголом на плечі» у готельному комплексі «Дністер» (медіапартнер заходу — видання «Високий Замок») не лише провів аукціон, на якому можна було купити, до прикладу, картину чи прикраси, які офірували митці і меценати. Благодійники запросили на зустріч з львів'янами колишніх полонених, якими опікується волонтерка Фонду Любов Качор. Пані Любу справедливо можна назвати «янголом». Як тепло вона розповідала про цих відважних чоловіків і жінок, над якими знущалися російські окупанти у полоні.

«Не дивуйтеся, якщо я буду плакати, — казала пані Люба. — Це плаче моє серце від болю, якого зазнав кожен з них. Коли ми кажемо: «Слава Україні!», а у відповідь — «Героям Слава!», ці слова з кожним днем вимовляємо все тихіше і тихіше. А ми маємо казати «Слава Героям!» так голосно, щоб ці слова летіли до неба і назад. Щоб ті Герої, які там — на небі, і ті Герої, які тут — від вигуку «Слава Героям! аж закривали вуха».

У залі, де відбувся захід, картини від відомих художників, серед яких роботи Левка і Ореста Скопів, картина «високозамківки» Оксани Тарнавської і навіть тубус від протитанкового гранатомета з Петриківським розписом та багато інших, що брали участь у «тихому» аукціоні. А ще дівчата-волонтери продавали смаколики, виготовлені власноруч.

Мабуть, у залі не було жодної людини, яка б не плакала. Тяжко було розповідати гостям вечора про той жах, з якого їм вдалося повернутися.

«Я — людина віруюча. Але найбільше молився, коли був у полоні. За своїх трьох дітей, заради яких я мав повернутися додому. Молився за свою дружину і батьків, за всю родину і Україну. Я просив у Всевишнього сил, щоб витримати тортури…», — розповів один з колишніх полонених.

— Пані Любов Качор каже, що «Слава Україні!» звучить щоразу тихіше. І це правда. У нашому полоні вранці о 6-й вранці лунав російський гімн, — розповів Петро Брезіцький. — А наші хлопці після їхнього гімну щосили кричали «Слава Україні!». Так, їх наказували, а вони й далі кричали «Героям Слава!».

Подружжя Алла і Максим разом потрапили у полон.

— Найстрашніше, що ти нічого не знаєш про свого чоловіка, — каже пані Алла. — А коли Максима обміняли 29 червня (мені про це повідомили), я з полегшенням зітхнула. Знала, що він — дома, в Україні, і там про нього подбають, а я вже якось дам собі раду. Про полон забути неможливо. Минуло два роки, як повернулася. Навіть от я зараз тут, у цьому прекрасному залі, ми спілкуємося… Але мені болить, що я тут, а хтось — там. Вранці роблю собі каву і думаю, що моя мрія здійснилася. У полоні я так мріяла випити кави. Коли тепер виходжу з собакою на вулицю, дивлюся на небо і не можу надивитися. Я дякую Богові, що бачу це красиве небо.

У це неможливо повірити, але, за словами ще одного полоненого, він не просидів у полоні, а простояв. У шестимісній камері - 12 полонених. Про вентиляцію годі й казати — її там не було.

«У нашу камеру привели хлопця, дуже побитого. Він помер у мене на руках від побоїв. Це дуже страшно, коли ти хочеш людині допомогти, але не можеш…».

— На початку вересня нам запропонували вийти з Маріуполя, — пригадує полонена Марина. — Сказали одягнути білі халати, і піти. Але, коли ти лікар, ти цього зробити не можеш. Жодна з нас не пішла з того страшного місця. Вже потім нам дякували поранені за те, що ми залишилися. Вже коли потрапила у полон, постійно прокручувала собі ці події. І згадувала слова мами у нашій останній телефонній розмові: «Я тебе дуже прошу: виживи».

Страшні тортури пережили у полоні всі. Та розповідь колишнього полоненого Владислава просто шокувала: «Перед обміном я був у Луганському СІЗО. Телефонний апарат (його дроти) накручували на вуха і крутили котушки. Таке відчуття, що смажиться яєчня з обох боків у голові. Моїм побратимам запихали голки під нігті. Мені цього не робили. Мене у яму саджали. Блощиці нас заїдали. Я ніколи не думав, що це так страшно — нас жерли не тільки москалі, а й блощиці».

Кожна історія — жива рана, яка ще не скоро зарубцюється. Навіть якщо і зарубцюється, від неї залишиться глибокий слід. Але ми маємо пам’ятати — якою дорогою ціною ці хлопці і дівчата заплатили, щоб наближати нашу перемогу. І «Слава Україні!» — «Слава Героям!» має звучати дуже голосно. Про це журналістці розповіла «ВЗ» голова правління Благодійного фонду «Із янголом на плечі» Ірина Плахтій.

— Українські захисники, яких ми запросили на благодійну подію «Ми — вільні», повернулися з російського полону у різний час, — каже пані Ірина. — Ми хотіли, щоб люди почули з перших уст правду про той жах, який хлопці і дівчата пережили в полоні. Щоб люди подивилися на справжніх Героїв, яких не зламали тортури, які не здалися і не продалися ворогу. Ці хлопці і дівчата повернулися на рідну землю, аби далі захищати Батьківщину. Ми хочемо, щоб суспільство звикало, що ці люди будуть жити серед, і що більшість з них мають великі психологічні травми, бо концтабір російської федерації - справжнє пекло. Але ми маємо одне одного підтримувати. Звісно, що без таких зустрічей, на які прийшло так багато людей їх підтримати, коли артисти заспівали стільки чудових пісень, ми не зможемо цього зробити. Зрозуміло, що перші зустрічі - дуже важкі для сприйняття, бо більшість з нас не очікували почути таку жахливу і страшну правду. Правду кажуть: коли людина виговориться, їй стає легше. Ми хотіли, щоб захисники, звільнені з полону, побачили любов і прийняття у наших очах, багато хто підходив і обіймав їх — це для них дуже важливо.

— Так, ми сьогодні чули, що «Слава Героям!» звучить щоразу тихіше…

— На жаль, коли вони повернулися з полону, багато хто з них відчув себе непотрібним. А ми маємо показати, що це не так. Ця подія, яку ми провели сьогодні, створена для того, щоб ми їм на ділі довели нашу вдячність.

— На які потреби сьогодні збирали кошти під час аукціону?

— Усі кошти, зібрані на цій події, ще один напрям — «Ми — вільні» нашого Благодійного фонду, підуть на реабілітацію захисників, які повернулися з полону. Ми — один з перших фондів, який підняв це питання — реабілітація і підтримка військовополонених.

Поки ми спілкувалися з пані Іриною, ведучий Богдан Михайлишин проводив аукціон — пропонував лоти і щедро припрошував не шкодувати грошей, які підуть на оздоровлення наших захисників. Першим лотом стала брошка звільненої з полону Оксани Паршиної «Сонях», яку продали за 8000 гривень (стартова ціна — 1000 грн). Підвіску ручної роботи один пан купив для своєї дружини за 10 тисяч (стартова — 4500). Диптих «Замерзле пір'я» та «Водорости» власного авторства привезла в Україну і віддала на аукціон українка американського походження Роксоляна Тим’як-Лончина. Диптих Богдан Михайлишин «продав» за 20 тисяч гривень. За таку ж суму пішла з молотка і картина відомого художника Ореста Скопа.

Цього дня на гостей свята, окрім частування від готелю «Дністер», чекали і артисти. Свої пісні дарували Павло Табаков та дітки Творчої школи Павла Табакова, співала волонтерка Марічка Боднар. На арфі зіграла волонтерка фонду «Із янголом на плечі» Іванна Гетто. Ну, а під запальні пісні Назара Савка народ вже не втримався на місці - усі пішли танцювати. «Водограй» об'єднав гостей в коло. А коли Богдан Михайлишин розповів, що Назар Савко — «батько» відомої «Бульки», що він — той співак і композитор, пісні якого так любить малеча, зал почав скандувати: «Бульку! Бульку!». І всі, як малі діти, тішилися від чудового виконання, від «Бульки». А головне від того, що ми — вільні!