Щоб насушити кілограм борщу, потрібно десять кілограмів свіжих овочів

«Львівська волонтерська кухня» розпочала свою діяльність ще у 2014 році, коли росія окупувала частину Донбасу. Волонтери започаткували унікальну ініціативу: сушили овочі та запаковували їх у набори, з яких можна було зварити суп або борщ у польових умовах! Усе це надсилали на фронт. З того часу не зупиняються. Коли розпочалася повномасштабна війна, лише збільшили виробництво. Почали виготовляти ще й тушкованки! Журналістка «ВЗ» навідалася до волонтерської кухні.

Усередині як у вулику! Жін­ки пакують мед у короб­ки, чистять і нарізають пе­чериці, розкладають у пакети макарони, сушені овочі… Пані Людмила у мирному житті екс­курсовод, а у воєнному – волон­терка. Запитую, хто допомагає їм з продуктами? Бо гриби ма­ють не дуже товарний вигляд…

– Благодійниками вважаю тих, хто дає незіпсутий товар, – каже пані Людмила. – А коли він не продається, і його треба ути­лізувати, то це «на тобі, небо­же, що мені негоже». Але ми раді навіть такому. Бо ті об’єми су­пів-борщів, які виготовляємо, нереально зробити власними силами. Якщо нам дають такі по­мідори, перець чи гриби, дякує­мо! Перебираємо, чистимо. Але зараз нам страшенно бракує ка­пусти, буряку, моркви, цибулі. Тема номер один – енергетичні батончики з сухофруктами. (Для енергетичних батончиків потріб­ні: родзинки, журавлина, курага, чорнослив, інжир, фініки, арахіс, фундук, грецькі горіхи, чище­не насіння гарбуза і соняшнику. Якщо військові не можуть, на­приклад, зварити суп (немає та­ких умов), з’їдають такий енер­гетичний батончик, і ситі. – Авт.).

Пані Людмила розповідає, що на кухні задіяно близько двох тисяч волонтерів! Багато львів’ян сушать овочі вдома або печуть вдома…

– Якщо нам бракує продуктів, ми їх купуємо, – веде далі во­лонтерка. – Добре, коли люди нам і фінансово допомагають. Хоча останні три роки нам каза­ли, що «наша кухня неактуаль­на», «вам що, немає чим зайня­тися?!». Завдяки тому, що ми не зупинилися, вдалося збіль­шити обсяги виробництва у де­сять разів! Якби не було запасів овочів, це зробити було б не­можливо. Щоб насушити кіло­грам борщу, потрібно десять кі­лограмів свіжих овочів. У перші дні повномасштабної війни всі оговтувалися… А потім за день відправляли на фронт по 1500-2500 упаковок сушених набо­рів! Те, що робимо ми, адапто­ване під українську кухню. Це те, що звикли їсти українці.

Читайте також: Сушимо овочі для борщу

– Колись волонтери мені розповідали, що у вас великі рахунки за світло…

– Якщо зайдете на нашу сто­рінку і почитаєте наші звіти, бу­дете вражені сумами за елек­троенергію. За місяць війни за світло ми заплатили 25 тисяч грн! Завдяки пожертвам, які надходять на наш рахунок, да­ємо раду. До повномасштаб­ної війни щонеділі пекли випіч­ку і продавали біля Гарнізонного храму. Завдяки цій виручці утри­малися на плаву. Нині до волон­терської роботи долучаються переселенці. Хтось плете сітки, хтось у нас чистить та нарізає овочі. Зараз роботи небагато, бо кінець сезону, закінчуються овочі. Але не припиняємо пра­цювати.

Пані Людмила показує, як у духовці, у невеличкій кімнатці, сушаться картопля і помідори.

– Армія має бути ситою! Щоб солдат на передовій не думав про те, що хоче їсти. А щоби міг тримати зброю і нас захищати.

Поруч, у гаражі обласно­го департаменту освіти, дівча­та пакують овочі. Волонтерка пані Оля показує мені медівни­ки, паски, «бізежки», які напе­кли господині. Все це поїде на фронт. На поличках – упаковки з супами-борщами. Бачу на одній з них «ліниві голубці».

– Це готові голубці, – пояс­нює пані Оля. – Закручуємо рис з фаршем у листок. А тут посі­чена капуста. Хлопці кидають у воду (пакет розрахований на 5 літрів), проварюють, додають тушкованку і мають ліниві голуб­ці! Ось бачите – тут є рис з усі­ма сушеними овочами: бакла­жан, кабачок, морква, цибуля, перець, помідор. У кожній упа­ковці – спеції.

Читайте також: «Готуємо страви турецької кухні. Людям смакують»

– А як це все потрапляє на фронт?

– Усі волонтери між собою знайомі з 2014 року. Бригади приїжджають, забирають. Або хлопці, які їдуть на ротацію, при­їжджають, забирають.

Допомагає львівським во­лонтерам і 25-річний Володи­мир, який народився у Львові, але уже 22 роки живе у Норве­гії. Хлопець фасує енергетичні батончики і розповідає про себе (поки розмовляли, він кілька ра­зів бігав розвантажувати кар­топлю). Володя закінчив у Нор­вегії історичний факультет, але працювати вчителем не захотів. Працює у місцевому магазині. З ним на волонтерській кухні у Львові працює його тітка – пані Ірина. Разом з іншими волон­терками вона фасує овочі.

– Коли війна почалася, було соромно сидіти вдома, диви­тися новини, – каже Володя. – Я люблю Норвегію, але душа і кров у мене українські. Усі мої друзі знають, що я з України. Щось треба було робити!

– Коли ухвалили рішення, що треба їхати до Львова?

– Мої рідні розповідали, що у місті постійні сирени і вони хо­ваються у бомбосховищі. Я по­передив шефа, що їду в Украї­ну. Радий, що знайшов «кухню» і маю можливість у такий спосіб допомагати фронту. Волонтери отримують гуманітарну допомо­гу з Литви, Німеччини, Польщі: борошно, сіль, цукор, олію, при­прави... Чоловічих рук тут бра­кує. Треба постійно щось важке переносити.

– Ви так гарно спілкуєтесь українською мовою, – роблю йому комплімент.

– Це завдяки мамі, я з нею постійно розмовляю.

Наразі назад у Норвегію хло­пець не поспішає. Каже, тут більше потрібний…

Читайте також: У конюхівських ґаздинь свій фронт