Цьогорічний мед буде з гіркуватим присмаком

Травень у багатьох з нас асоціюється із квітучими садами, полями, романтичним гулом бджіл. На жаль, цього року таких приємних вражень обмаль — пізня весна шокувала морозами, снігом, затяжними дощами. Багато де обмерз медоносний цвіт, «божі комахи» не збирали ні пилку, ні нектару, через холод сиділи у вуликах. Їх самих потрібно було підгодовувати. Багато бджіл загинуло. То звідки ж взятися меду, яким споконвіку славилися українці, яким вони годували себе й іноземців (Україна — п’ятий експортер меду у світі)? Інша проблема — незапилені бджолами фруктові дерева, ягідники, сільськогосподарські культури. Без бджолиних «поцілунків» вони не дадуть того, на що сподіваємося. Єдина надія, що цього тижня до нас повернеться тепло і уцілілі, але виснажені бджоли все-таки візьмуться до роботи, що порожні вулики вдасться заселити новими роями…

«Через негоду із 40 бджолосімей залишилася одна…»

Василь Сидорович, сільський староста Мечищева, що на Тернопільщині, ось уже 25 років, зі шкільної лави, займається пасічництвом. Кожної весни його господарство приростало за рахунок упійманих роїв. Чотири роки тому він зняв з дерев і поселив у свої вулики 32 (!) рої, які вилеті­ли з материнського вулика у пошуках нових домівок, торік — 23. Нинішнього травня вдалося упіймати лише три рої. Бджіл стало значно менше. І це викликає велику тривогу.

— Дуже мало наших пасічників зали­шилося із бджолами, — із сумом каже пан Василь. — У західних областях України їх чисельність зменшилася на половину. У мене самого ситуація не така критична — за зиму відійшло лише шість вуликів із 45. В інших справи гірші. Мій колега-па­січник, який колись працював виклада­чем у Львові, мав таку ж, як я, пасіку, але зараз там залишився лише один вулик. В іншого колеги було 40 бджолосімей — те­пер лише одна. Священник із сусіднього села виплекав 30 бджолосімей — зараз не має жодної. У моєму селі кілька років тому з’явилися ентузіасти, які хотіли роз­водити бджіл, думали, що це буде вигід­на справа. Придбали сучасні пластикові вулики. А бджіл нині не мають. Із десяти пасічників у нас у селі залишилося лише двоє…

За спостереженнями мечищівського старости, основною причиною порож­ніх вуликів є різкий сезонний перепад температур, що суттєво впливає на са­мопочуття бджіл. Колись зими в Україні буди прогнозованими: у грудні випадав сніг, у березні він сходив, на зміну моро­зам приходило поступове потепління. До цього ритмічного календаря призвичаю­валися і бджоли…

— А тепер все перемішалося! — спе­ресердя вигукує пан Василь. — У груд­ні-січні ми мали плюсову температуру, відтак бджоли, відчувши «весняне» те­пло, почали розмножуватися. А через кілька днів після того температура пові­тря різко впала. І це призвело до страш­них наслідків. Щоб вигодувати свій мо­лодняк, бджолам потрібна вода, по неї треба вилітати надвір. Бджоли покида­ли вулики — і на холоді гинули. Показовий факт: щороку до нас приїжджають пасіч­ники зі східних областей — хочуть купи­ти у свої господарства півтори-дві сотні виводків бджіл, бо ті добре приживають­ся і добре працюють. Але де їх тепер взя­ти? Щоб придбати бджолосім'ї, цьогоріч наші гості об'їздили всі навколишні села. Ледве назбирали…

Знищує пасіки й агресивна «хімія»

Інша причина різкого зменшення бджолиного «поголів'я» — безвідповідаль­ність окремих аграріїв, які під час вирощу­вання сільськогосподарських культур на масивних площах використовують шкід­ливі для комах хімпрепарати. Від їх вкрай агресивного впливу гинуть цілі пасіки, страждають навіть люди, домашня худо­ба — «Високий Замок» про це не раз пи­сав. Пасічники скаржаться: навіть якщо їх заздалегідь і попередять про застосуван­ня «хімії», це не рятує. Обробіток «хімією» затягується часом на тиждень. Виходить, весь цей час треба бджіл тримати закри­тими у вулику. Але ж вони там загинуть!

Аграрії не завжди чесно повідомля­ють, яким саме препаратом обробляти­муть ту чи іншу культуру. Тому немає змо­ги перевірити, наскільки безпечною є ця речовина. Довести неправомірні дії го­ре-господарів складно. На відміну від ве­ликих агрогосподарств, пасічники не ма­ють юристів, які могли б захистити їх. А наймати дорогих адвокатів немає змо­ги — бджолярі ледь виживають за раху­нок своїх скромних прибутків від пасіки…

Ще одна проблема, яка шкодить бджо­лам, — їхні хвороби і шкідники. Пасічники старої формації переважно борються із так званим кліщем Варроа, захищаються від захворювань бджіл за старими мето­диками. Але зараз цих ворогів комах роз­велося набагато більше. Хто вони і як во­ювати з ними, не всі господарі знають. Та навіть ті, що поінформовані про цю на­пасть, купивши ліки, не підозрюють, що вони неефективні, що їх підроблено…

Якщо «божі комахи» не запилять цвіту — не буде фруктів-овочів

Чому так багато емоцій довкола бджіл? А тому, що це проблема великої, можна сказати, державної ваги. Навіть — планетарної…

— У вашій газеті я недавно прочитав мудрі слова одного із пасічників: там, де є бджола, там живе людина! — каже Ва­силь Сидорович (очевидно, староста мав на увазі публікацію «ВЗ» про воїна ЗСУ Романа Каришина, який у цивіль­ному житті займався міжнародним про­єктом захисту бджіл — І. Ф.) — Якщо не буде «божих комах», то не запилиться цвіт у наших садах, на полях і городах. І не буде огірків, помідорів, яблук, груш, вишень. Без бджіл не зародять належ­но ріпак і гречка. Урожай буде «на нулю!» Не буде і самого меду, цього надзвичай­но корисного для людини продукту хар­чування, цих ліків.

Колись наші господині, щоб прина­дити бджіл на свої грядки для запилення цвіту овочів, скроплювали рослини під­солодженою водою. Але зараз, так ви­глядає, навіть якщо і кропити, не буде кому на них прилітати… На базарах за­раз пропонують насіння самозапильних культур. Але ж то все штучне!

Український мед цінують на світових прилавках

За даними Продовольчої та сільсько­господарської організації ООН (FAO), 400 тисяч українських пасічників тра­диційно виробляли щороку 66−77 тисяч тонн меду. Більше меду мали лише Ки­тай, Індія, Аргентина, В'єтнам. Вітчизня­ну продукцію високо цінують за кордо­ном — туди кожного сезону експортували понад 10 тисяч тонн, найбільше купували наш мед поляки та німці. Та через війну і примхи «небесної канцелярії» ці показ­ники різко впали. Урожай меду в Україні може бути найменшим за останні десять років. Це, поза сумнівом, негативно по­значиться на обсягах іншої сільськогос­подарської продукції, вирощування якої тісно пов’язано із життєдіяльністю бджіл. Її кількість зменшиться — а отже, різко зростуть ціни. До всіх наших українських клопотів додасться ще один, продоволь­чий, інфляційний…

Добре, якщо ці невеселі прогнози не збудуться. Багато що залежатиме від них, маленьких крилатих робітниць, яких заслужено називають «божими комаха­ми». Сподівання на них і, як мовиться, на ласку Божу…