За три роки волонтери роздали переселенцям понад 2,5 мільйона піц!

Львів'янка Роксоляна Кирич мала власний бізнес: у кількох власних магазинах продавала святковий одяг для дітей. Але це було до 24 лютого 2022-го. А вже наступного дня зрозуміла, що красивий одяг для дітей можна відкласти на потім, а зараз треба покласти всі сили і зароблені кошти на допомогу тим, кого війна вигнала з рідних домівок. Разом з друзями поприносили з дому одяг, посуд, комплекти постелі, теплі ковдри — і організували волонтерський центр допомоги біженцям, який згодом переріс у благодійний фонд «Робимо світ кращим».

— Як тоді було? — згадує пані Роксоляна. — Люди приїхали до Львова голі-босі. Надворі лютий, а жінки були у капцях, без верхнього одягу. Якщо у перші дні всі із задоволенням давали свою площу для допомоги тимчасо­во переселеним особам, то вже за місяць довелося з одного пункту переселитися в ін­ший, потім — ще в інший. І нарешті нам нада­ла свої старі цехи фабрика «Атлас».

Пані Роксоляна веде мене у склад-гардеробну. Тут дитячі речі, іграшки, чолові­чий і жіночий одяг, взуття. Усе зареєстровано у комп’ютері. Керує тут пані Людмила, пере­селенка з Миколаєва. За словами пані Роксо­ляни, тричі на тиждень люди приходять сюди по одяг, посуд, постіль і навіть книжки. Вже стало доброю традицією двічі на тиждень внутрішньо переміщеним особам роздава­ти тут гарячі обіди, які забезпечує волонтер­ська кухня одного з львівських храмів. Лише першої страви привозять понад 60 літрів.

Але, мабуть, найбільше чекають на при­їзд волонтерів Шотландського благодійного фонду Hope Full. Благодійники приїжджають двома машинами-пекарнями, печуть піци і з печі роздають людям.

— На початку великої війни благодійний фонд Hope Full рятував від голоду українців на кордоні, — продовжує Роксоляна Кирич. — Це дві команди волонтерів — одна їздить у різні міста заходу України, інша — прифрон­товими районами. Раз на місяць приїжджали волонтери з усього світу — зі США, Великої Британії, Канади, Німеччини… За три роки ця волонтерська організація роздала понад 2,5 мільйона піц!

Тут усе суворо за списками — кожно­му потребуючому призначена певна годи­на, коли він може прийти і забрати піцу. Бо ж улюбленого смаколика треба напекти стіль­ки, щоб вистачило на 500 осіб. Щоправда, приїжджали ці «чудо-печі» раз на три тижні. У неділю, 23 лютого, вони частували піцою востаннє, бо закінчилося фінансування…

…На подвір'ї колишньої друкарні «Атлас» смачно пахне випічкою, грає музика. Зна­йомлюся з Кейсі. Дівчина приїхала з Лондо­на, де і народилася. Закінчила університет, вивчала політологію і російську мову. Три мі­сяці тому приїхала до Львова.

— З перших днів війни хотіла допомагати українцям, які зазнали нападу на свою кра­їну, — каже Кейсі. — Але не знала, як маю це зробити. Три місяці тому почула про Шот­ландський благодійний фонд Hope Full. Зв’язалася з ними і за кілька днів приїхала до Львова. Вже трохи розумію українську мову. 24 лютого благодійники повертають­ся додому, бо фонду припинили фінансу­вання. Але я залишаюся ще на кілька тижнів. Спробую знайти інші благодійні організації, які могли б допомагати українському наро­дові. Мрію залучити кошти з інших країн сві­ту і відкрити реабілітаційний центр, в якому українські захисники могли би відновлювати душевну і психологічну рівновагу.

Кейсі познайомила мене з іншими волон­терами, які пекли і роздавали піцу. Анастасія і Джим — подружжя, приїхали зі Сполучених Штатів Америки.

— Ми підтримуємо Україну, — сказала Анастасія. — Не підтримуємо політику Трам­па. Своє ставлення до теперішнього пре­зидента показали ось таким вчинком — по­кинули нашу країну і приїхали допомагати українцям, які вимушено покинули свої до­мівки. Болить серце за кожного українця. Ми — з Україною назавжди. Не мали ілюзій, що Трамп, коли знову стане президентом, буде підтримувати Україну. Він зовсім не знає іс­торії, тому і підтримує росію. Трампові треба йти до школи і вчити історію!

Печуть піцу і засновниця Французького клубу у Львові Ліана Бенке та колишня вчи­телька з Великої Британії Бренда. Вона на пенсії, тож мала змогу разом з волонтерами приїжджати в Україну кілька разів. Бренда із задоволенням зустрічається з українськими дітьми, спілкується з ними.

Але не лише волонтери з інших країн го­тові прийти на допомогу постраждалим у цій війні. Самі вимушені переселенці приходять і запитують у Роксоляни, що треба робити і чим допомогти. До прикладу, 81-річний Ана­толій Філатов з Харкова, попри поважний вік, ніякої роботи не боїться. Інший помічник — 82-річний Микола Стриженко, який з дру­жиною приїхав з Краматорська.

— Ми приїхали до Львова у квітні 2022-го, — каже пан Микола. — Жили у школі, яка поруч з волонтерським центром. Знаєте, що відчуває людина, яка все життя працю­вала, мріяла про спокійну старість, та рап­том усього позбулася? Біль і розпач! Рана, якої нам завдали російські окупанти, ніколи не загоїться. Але морально і фізично нас по­стійно лікує команда волонтерів, якою керує наша Ляна (так усі називають пані Роксоля­ну. — Г. Я.). Завдяки Роксоляні та її команді ми вижили.

Волонтери також водять діток у цирк, те­атри і на мультики.

— Будемо втілювати ще одну мрію, — каже Роксоляна. — Хочу проводити для ВПО екс­курсії містом. Для них Львів став другою домівкою. Але вони так і не бачили краси міста… Знайшли екскурсовода, який на во­лонтерських засадах буде це робити.

Британка Кейсі подарувала мені кепку їх­нього волонтерського фонду. Зловила себе на думці: чи змогла би я ось так, покинувши рідний дім, примчати на допомогу людям, які цього потребують? Мабуть, треба мати ве­лике серце, щоб у ньому вмістилося бага­то любові до інших. Таке серце, як у Кейсі та Ляни…