«Коли тебе поцілував, моє ти серце вкрала»

Павло Табаков не соромиться розповісти світові про те, що було колись. З яким теплом згадує дівчину, яка закутана у червоний шовк, і щиро зізнається «коли тебе поцілував, моє ти серце вкрала».

Чи справді було те кохання, про яке артист співає у пісні, чи це збірний образ, адже всі колись у юності закохувалися вперше, і у всіх хтось «викрадав серце», журналістка «ВЗ» запитала у Павла Табакова.

— Пісню я написав практично на свій день народження — 27 квітня. Мені зателефонувала дівчина, з якою у мене колись був роман, щоб привітати. Відразу уточню, це було ще до одруження. Запитав у дружини, чи про це можна писати, і вона погодилася. Після цього дзвінка спогади про ці далекі весняні дні вихлюпнулися новими емоціями. А далі все відбулося дуже швидко: зателефонував своїй подрузі-поетесі Лідії Лазурко, запропонував, щоб ми написали якусь таку весняну пісню. Ліда накидала кілька різних текстів, я написав музику — і от результат. Прем'єра пісні «Пливе весна» відбулася 20 травня. Тобто менш як за місяць після того дзвінка.

— Павле, за час великої війни пісня «Пливе весна» — не єдина, яку ви написали…

— Звісно. Про кохання писав багато, особливо у перший рік повномасштабного вторгнення. Точніше, у перші місяці був такий шалений прилив творчої енергії, що пісні писалися одна за одною. І не лише про кохання, а й патріотичні пісні, серед яких «Наш Маріуполь» — про біль, адже там стільки людей загинуло. Ще одна «Брате мій, вставай!» — як заклик. А почалося все з пісні «Забирайся, війна». Як не прикро співати про війну, адже я співак-романтик, який співає в основному про кохання, але зараз такий час, на жаль…

— Павле, ви останні роки живете на дві країни — в Україні і Польщі. Чому?

— Все дуже просто. Коли почалася велика війна, я, насамперед, боявся за своїх дітей. Ми їх вивезли, і тепер вони навчаються у Польщі. Звісно, це тимчасово. Так, вони хочуть додому, але педагоги з польських шкіл просили, щоб вони вчилися там. Принаймні, до кінця року. Як буде далі, не знаю, але зізнаюся: їздити туди-сюди не так просто.

— Ваша донька кілька років тому успішно виступила у Польщі на конкурсі «Голос. Діти», дійшла до фіналу. Анастасія продовжує займатися вокалом?

— Так, вона була єдина українка, яку вибрали зі 7 тисяч заявок на участь у цьому конкурсі. Так, Настя дійшла до фіналу, була дуже щаслива, що їй це вдалося. Звісно, вона мріяла про перемогу, але я їй пояснив, що дійти до фіналу — це вже хороший результат. Вокалом донечка і досі займається. Тато пише їй пісні, ми разом час від часу виступаємо. Ми створили дует «То Україна». Наразі Настя хоче бути співачкою, а як буде далі - час покаже. Насті 14 років, вона їздить на різноманітні конкурси не лише в Україні, а й у Польщі. Їй подобається брати участь у пісенних фестивалях і конкурсах, бо її подруги, які вчаться у «Творчій школі Павла Табакова», змагаються — хто де переможе. І Настя також бере участь у цих «спортивних змаганнях» (сміється. - Г.Я.).

— Знаю, що в Україні ви даєте благодійні концерти перед пораненими, які проходять реабілітацію у госпіталях, окрім того, ще й донатите на потреби ЗСУ. У Польщі також виступаєте з благодійною метою, щоб зібрати кошти для військових?

— Ще на початку великої війни таких концертів було дуже багато. Ми збирали і на дрони, і на медичні аптечки, і на інші необхідні речі. Але тепер, на жаль, люди у Європі не дуже охоче дають гроші на війну. Вони можуть дати на порятунок дітей, вивезення їх з гарячих точок — це завжди в пріоритеті.

— Чи за останній час знімали кліпи на свої пісні?

— Так, був кліп на пісню «То Україна», у якому ми заспівали з донечкою. Ще зробили власними силами «Наш Маріуполь» — у кліпі використано документальні кадри. Пісня «Та, що біжить по лезу», кліп на яку ми відзняли 8 місяців тому — для незламних жінок, які воюють у ЗСУ чи є волонтерами, медиками.