«Покійник взяв мене за руку…»

«Мав ставити маркування зеленкою на нозі покійника»

— Випадково потрапив на ро­боту у морг, — розповідає. — Якщо декілька років тому мені хтось сказав би, що буду працювати з покійниками, я б не сприйняв це всерйоз. Пов’язував своє життя зі спортом — займався тхеквон­до. У мене чорний пояс. Став ін­структором у цьому виді спор­ту. Планував тренувати діток. Та тренерська робота у нас не оці­нюється гідно. Працював офіці­антом, охоронцем і навіть кара­мельє (людина, яка виготовляє карамельні вироби. — Авт.). Працював на грузинській випіч­ці.

Побачив вакансію танато­практика випадково. Звернув увагу, що не потрібно мати ме­дичної освіти. Якби одразу на­писали в оголошенні всі мої обов’язки, я би не пішов на цю роботу (усміхається. — Авт.). У вакансії було вказано, що я мав ставити маркування зеленкою на нозі покійника.

Мені дали певний час, щоб я походив у морг, як не як це не типова робота… Мені вистачи­ло двох днів, щоб почати пра­цювати.

Звернув увагу на те, що є ба­гато випадків після ДТП, коли тіла потребують реконструкції. Тіла з зони бойових дій «прихо­дять» у неестетичному вигля­ді. Але фізично займатися цим нікому. Почав заглиблювати­ся у цю професію, зв’язувався з відповідними спеціалістами за кордоном, які могли б поділити­ся своїм досвідом.

— Якими є ваші обов’язки?

— У морзі людина, яка допо­магає патологоанатому, або судово-медичному експерту, називається молодшим мед­братом, або санітаром. Санітар робить бальзамування тіла, не дає йому видозмінюватися пев­ний період часу, щоб люди мо­гли попрощатися з близькою людиною. Танатопрактик за­ймається більш глобальною під­готовкою тіла. Не тільки баль­замує, миє, одягає, а робить реконструкцію тіла, макіяж. На­приклад, жінка хворіла на рак, сильно схудла, обличчя зміни­лося. За допомогою певних тех­нік можна візуально омолодити її! І це не медична, а суто техніч­на робота.

— Розкажіть про косметику, яку ви використовуєте. Знаю, вона містить формальдегід.

— Окрім формальдегіду, має багато інших речовин. Звичай­ну косметику, якою користують­ся візажисти, також можна ви­користовувати у підготовці тіла. Звичайна косметика лягає по­верхнево на шкіру (тобто не вбирається). І не зупиняє ви­дозміни тканин самого тіла. За­вдяки тим розчинам, які є у та­натокосметиці, шкіра її вбирає, і тим самим призупиняє зміну обличчя.

Якщо похорон відбуваєть­ся у той самий день, можна на­малювати обличчя і звичайною косметикою. Танатокосметика є частиною бальзамування са­мого тіла. Вона дозволяє зро­бити людину такою, якою була за життя.

— Є родичі, які відмовля­ються від такої послуги?

— Я людям пояснюю, для чого це робиться. Наприклад, якщо потрібно, щоб тіло пролежа­ло трішки довше, або коли воно у неналежному стані. Є люди, які категорично відмовляються від цього. Вони кажуть: «Вона в житті ніколи не малювалася, то після смерті їй тим паче цього не потрібно!». Це їхнє право. У таких випадках роблю бальза­мування обличчя, щоб на пев­ний період часу воно залишало­ся таким, як є.

— А коли померлий — чоло­вік, ви теж використовуєте танатокосметику?

— Роблю бальзамування об­личчя. Гоління — само собою. Військовим косметики не на­ношу. Стараюся за допомогою певних технік відновити овал обличчя.

— Якщо дуже пошкоджена голова, зможете її відновити?

— Американські фахівці наочно показали, що це можливо зробити.

Бачу, якими фатальними є наслідки ДТП, це картина не для слабкодухих. Для родичів поба­чити у такому вигляді близьку людину — важке випробування. Тому реконструкція тіл — відпо­відальна і невід’ємна частина цієї роботи. Я уже відновлював очне яблуко, кістки черепа… На це потрібно багато часу, але ре­зультат того вартий.

Були випадки, коли нам при­возили тіла після ДТП з-за кор­дону з дуже неакуратними шва­ми. Закордонні колеги навчили мене, як зробити так, щоб швів на обличчі не було видно. Щоб форма обличчя була, як у по­чатковому вигляді.

Часто родичі приводять ді­тей на похорон. Востаннє на нього подивися, останній раз з ним попрощайся… Це для до­рослих важко, а для дітей може бути психологічною травмою на все життя. Вважаю, медичні на­вчальні заклади мають навчати танатопрактиків. В умовах війни це вкрай потрібно.

«Тіло може видати характерний звук»

— Дехто вважає, що помер­лому все одно, як він буде ви­глядати…

— Це робиться не для помер­лих, а для близьких людей. Для того, щоб вберегти їхній психіч­ний стан.

— Ви працюєте з формаль­дегідом, це токсична речови­на. Як захищаєтеся?

— Носові рецептори у мене вже приглушені. П’ю багато мо­лока, оскільки воно виводить токсини з організму. І, звичай­но, використовую маски.

— Які у вас стосунки зі стра­хом? Як ваша психіка справ­ляється? Щодня бачите по­мерлих людей…

— Мабуть, моя психіка адап­тувалася. До мене привозили померлих родичів. Маю відді­ляти особисте від роботи. Див­люся на тіло як на роботу. Маю привести тіло до максималь­но естетичного вигляду. Не маю права піддаватися емоціям, оскільки це може вплинути на результат роботи.

— Звідки взявся міф про бороду і нігті, які ростуть піс­ля смерті?

— Я від бабці чув, що піс­ля смерті у покійника може ви­рости борода. Звичайно, це неправда. Кров не циркулює. Зупиняється виробництво но­вих клітин, які потрібні для росту бороди чи нігтів. Шкіра у покій­ника починає зсихатися, і во­лосся виходить назовні. Ство­рюється візуальний ефект, начебто виросла борода. Так само з пальцями. Пальці почи­нають зсихатися і здається, що ніготь начебто підріс.

— Але ви розповідали, що рука покійника може стиска­тися…

— Це скорочення м’язів. За­лежно від умов (клімату), де перебуває тіло, скорочення м’язів може відбутися. В на­роді кажуть: «Закам'янів». Це — посмертне скорочення м’язів. Трупне заклякання під час робо­ти треба розім’яти… Через мі­німальне скорочення м’язів по­кійник може або поворухнути рукою, або навіть, у мене таке було, взяти за руку і легенько стиснути.

— Налякалися?

— Щодо стискання я знав… Мене не попередили, що тіло може видати характерний звук. О, тоді я злякався… Зробив де­кілька кроків назад і не зрозумів, що це таке. Я підійшов до люди­ни, з якою працював, і сказав, що «труп заговорив»… Він по­чав сміятися. Каже: «Йдемо по­дивимося, хто там до тебе заго­ворив?».

Коли я переставляв тіло для підготовки, за руку потягнув у свій бік. Повітря, яке було у ле­генях, вийшло назовні, і він (по­кійник. — Авт.) видав харак­терний звук: «У…». Я цього не очікував… Зараз уже на це не реагую. Як кажуть, у магію ві­рить той, хто не знає фізики.

— Як вам вдається залиша­тися спокійним? Це ж постій­ний адреналін…

— Це вам здається, що у цій роботі багато адреналіну, бо це щось незнайоме. Коли працю­єш не один рік, це переходить у рутину. Але треба мати здоро­ву психіку. Бувають різні випад­ки, що можуть сильно вплинути на непідготовлену людину, яка таке побачить. Потрібно мати стійкість до сторонніх запахів. У моргу є специфічний запах, до якого треба звикнути. Коли я тільки почав працювати, ходив у душ по 3−4 рази на день. Мене переслідував цей запах. Мину­ло два тижні, і мої рецептори до цього запаху адаптувалися.

— Це запах смерті?

— Це запах, який ні з чим не сплутаєш.

Сестра покійної попросила дістати у померлої золотий зуб

— А як ви ставитеся до того, що душа ще деякий час може бути біля тіла. Чи стикалися ви з чимось містичним?

— У питання душ та релігії не вникаю. З містикою не стикався.

Мене часто питають, чи сняться мені покійники? Якось прийшла жінка і попросила по­класти в труну червону хусти­ну, бо покійниця їй наснилася… Мені пощастило працювати з мудрими людьми, які пояснили мені, чому людина сниться. Як на підсвідомому рівні наш мозок на це реагує. Ставлюся до цього скептично. Але завжди дослуха­юсь до побажань родичів. Голо­вне, щоб вони були у спокійно­му моральному стані. Якщо їм від цього стане легше, я покла­ду хустку у труну.

— А було щось незвичне, що хотіли покласти у гріб?

— Був випадок, коли сестра покійної попросила дістати у по­мерлої золотий зуб (усміхаєть­ся.- Авт.). У таких проханнях я, звичайно, відмовляю.

Я побачив, що люди до горя ставляться по-різному. Не всі болюче переживають смерть, часто лицемірять… Для мене це стало більшим шоком, ніж працювати з мертвими людь­ми.

— Чи приходили до вас по «мертву» воду?

— Приходила жінка, яка хотіла влаштуватися у морг на роботу, щоб працювати з покійниками. Коли їй відмовили, сказала, що хоче купити «мертвої» води… Чув, що люди чимось таким займаються, але не вірив у це… Поки не побачив цей «екземп­ляр» наживо. Так само чув про шнурки з повішення, що на них чаклують. У селах люди стара­ються чим швидше заволодіти цими шнурками…

— Як ваші батьки постави­лися до вибору професії? І як жінки реагують?

— Жінки реагують з цікавіс­тю (Олег не одружений. — Авт.). Мама і тато були шоковані. Ду­маю, будь-яка мама була би шо­кована, якби її син ні з того ні з сього вибрав би таку специфіч­ну професію. А ось моя старша сестра мене підтримала. Се­стра викладає англійську мову.

— Хочу запитати про ваші татуювання. Видно, що у вас їх багато: на шиї та руках…

— На грудній клітці у мене промальовані ребра так, як вони розташовані анатомічно. Так само і кисті рук… Також у мене «забита» спина. Отримую від татуювань естетичне задо­волення. Вони стали частиною мене.