ЗНО не стало греблею перед потоком учнів-неуків при вступі у ВНЗ...

Як жодну іншу сферу, середню освіту стрясають реформи.


Передбачається, що її здобуватимуть 12 років, ліквідують викладання деяких предметів, увівши натомість нові, а також профільну спеціалізацію і  ще багато чого. Національна академія наук України спершу нібито підтримувала це, а тепер виступає категорично проти.  

Ніде правди діти: середня школа упала нижче плінтуса. Тут є значна провина і школи вищої.  Є провина і нинішніх учителів – ті самі колишні студенти-неуки, яких на всіх сесіях «тягли за вуха», замість того, щоб відрахувати за академнеуспішність. Вони з горем навпіл отримували свої «трійки»,  а коли отримали дипломи, у деканатах полегшено зітхнули. Тепер  плодять собі подібних.

 Сам факт існування армії репетиторів з різних предметів (ними є, як правило, викладачі вишів), які «натаскують» тих, хто має намір стати студентом, підтверджує рівень знань, які надає школа. Ще один її суттєвий недолік – невміння розвивати мислення юної людини: її фантазію, інтуїцію, кмітливість.

 Як панацею від усіх бід, у тім числі корупції і махінацій, запровадили зовнішє незалежне оцінювання.  Без нього у виші – зась, нібито жоден невіглас не прошмигне. Як викладач журфаку Франкового національного університету, констатую: приймаючи поповнення, вища школа змушена латати дірки у шкільних знаннях значної його частини. Принаймні, дві факультетські кафедри – теорії і практики журналістики та мови ЗМІ – перший рік, а то й два, навчають студентів елементарних правил української мови, які мали б засвоїти у школі.  Виправлені викладачем червоною ручкою   замітки студентів нагадують рушник з пісні О.Білаша та Д.Павличка «Два кольори». Посаду керівника факультету одна першокурсниця написала через «и» - «дикан». Добре, що не «дикун». Що казати про чергування голосних і приголосних, тим паче, про стилістику! Дехто вважає, що «Холодний Яр» - це горілка, а «Солодка Даруся», певно, шоколадний батончик...  Апофеозом показника оцінювання якості середньої школи стало одне із недавніх занять на другому курсі журфаку. Жодна із трьох студенток Франкового університету, які прибули на нього, не змогли відповісти на запитання, хто написав «Украдене щастя» і що це за твір. Як не знали вони, чим прославився Лис Микита і хто його створив.

Переглядаючи стоси тих «двох кольорів», думаєш: яким дивом їх автори склали ЗНО і потрапили на університетський гуманітарний факультет? Хто укладав ті тести і оцінював роботи випускників шкіл? Чи не пахне тут іще більшою корупцією і обманом, які, як запевняють реформатори, колись були повальними?

Трапляється й так: школяр зазубрив предмети, склав ЗНО на високий бал, а  у студентському середовищі «розчинився» у «середняках».

 Університет дає майбутньому журналістові насамперед базові, фундаментальні знання з різних дисциплін, а вже потім навчає (за наявності, як казав професор Володимир Здоровега, «божої іскри» і, звісно, прагнення) писати газетні матеріали і працювати в ефірі. Так само середня школа повинна дати учневі бодай мінімум тієї інтелектуальної підготовки та ерудиції, без яких немислима інтелігентна людина. Цього  не робить. Може, тому, що самі вчителі не вирізняються особливою ерудицією?    

 Заслужений учитель України Віктор Громовий обурено констатує: тільки протягом  жовтня (минулого року. - Авт.) в одну зі шкіл надійшло 18 (!) листів-вказівок про організацію всіляких конкурсів серед школярів. Є й циркуляр про відзначення у школі... Міжнародного тижня дій проти отруєння свинцем з вимогою: «Звіт про проведення заходів (фото, презентація, текстова інформація тощо) та кількість залучених учасників необхідно надіслати на адресу...». «Шкільні олімпіади, на яких одні й ті ж учні, спортивні змагання, які проводяться під час уроків, плюс декілька конкурсів і семінарів, - пише педагог Лада Гаврилець. - Усі співають, танцюють, грають у футбол чи волейбол, декламують вірші, малюють. А коли цих діток вчити? Все перевернуто з ніг на голову...».      

Будь-які реформи слід починати з тих, хто їх запроваджує. Необхідно «перетрусити» громіздкий чиновницький апарат, ліквідувати бюрократію і паперове море звітностей і планів. Прискіпливіше ставитися до знань і здібностей учителів, бо ще велике питання, хто з них зможе скласти оте ЗНО? А головне -  спрямовувати навчальний процес не на тупе зазубрювання, а на вироблення у школярів тих рис, про які щойно йшлося:  вміння мислити, ростити ті крила, на яких летить думка. Реформа і середньої, і вищої школи – справа не одного дня. Будуть і прорахунки, але не помиляється той, хто нічого не робить. Як казав Гете, «без праці немає істинно високого».