«Молодь — у профтех, спеціалісти — на підприємства, а сім’ї — додому…»

​Робітнича професія — це не вирок, а вибір з перспективою. У цьому переконані у Закарпатті, де взялися не просто підвищувати імідж технічної освіти, а й вибудовувати цілу систему: від підписання меморандумів із профтехзакладами та бізнесом — до конкретного працевлаштування юних фахівців на відроджених підприємствах. Як це працює і чому в області вважають, що це може повернути молодь та її батьків додому — кореспондент «ВЗ» поспілкувався з головою Закарпатської ОВА Мирославом Білецьким.

— Пане Мирославе, чому саме зараз вирішили зробити ставку на відродження робітничих професій?

​- Тому що час ставить свої вимоги. Після початку повномасштабної війни на Закарпатті з’явилися нові можливості: понад 400 підприємств релокувалися в область, а це тисячі робочих місць. Виникло логічне запитання — хто буде працювати на цих підприємствах?

— І що конкретно ви робите, щоб знайти цих працівників?

​- Протягом десятиліть молодь обирала вищу освіту, бо не бачила перспектив у робітничих професіях. Ми вирішили змінити цю парадигму. Підписали меморандуми про співпрацю між владою, бізнесом та профтехосвітою області. Далі провели аудит релокованих підприємств, зрозуміли, які спеціальності дійсно затребувані. Додали і продовжуємо через Міносвіти додавати до спеціальностей наших профтехзакладів освіти ці професії. Паралельно почали відвідувати наші великі підприємства разом з їхнім майбутніми працівниками зі старших класів шкіл або тих же закладів профтехосвіти. Як результат, сьогодні можемо впевнено сказати: закарпатський фахівець із профтеху може заробляти, як у Європі.

— Тобто, європейська зарплата для закарпатця — це вже не міф?

​- Абсолютно ні. Я був на Мукачівському машинобудівному заводі — це підприємство з 300-річною історією. Нині там працює 250 людей, і зарплата — від 35 до 50 тисяч гривень. Тобто близько 800 євро — середня європейська зарплатня.

Звісно, в Німеччині чи Італії можна заробити більше. Але треба рахувати витрати: оренда житла, страхування, медицина, проїзд, їжа. Тут удома — є господарство, є підтримка. І головне — є сенс залишатися.

Я би дуже хотів, щоб молоді хлопці та дівчата передали це своїм батькам, які виїхали за кордон: «Тату, мамо, тут є робота. Поверніться!»

​- У чому особливість Мукачівського машинобудівного заводу? Чому саме його обрали як приклад?

​- Це не просто завод, який понад 100 років належав знаним в Австро-Угорщині графам Шернборнам, це один із символів економіки області. Після війни совєти його націоналізували, а нова українська влада дозволила приватизувати. Свого часу тут працювали понад 2,5 тисячі людей. Потім були злети і падіння, сьогодні підприємство відроджується. І в нього колосальний потенціал. На понад 8 гектарах — десятки тисяч квадратних метрів виробничих площ, які дають роботу сотням людей. Завод виробляє складні компоненти для машинобудування, спецтехніку для залізничного транспорту й експортує продукцію в 40 країн.

А головне — тут відкриті до співпраці, вже створюють навчальні платформи для учнів і реконструюють гуртожиток для працівників. Це живий приклад того, як із минулого можна виростити майбутнє.

— Як залучаєте молодь до таких підприємств?

​- Працюємо на випередження. Наприклад, разом із учнями Кольчинської школи відвідали машинобудівний завод. Для дітей це був не просто урок — це була можливість побачити, що велике виробництво не обов’язково десь «там», у Польщі чи Чехії.

​У школярів горіли очі. Вони вперше побачили масштаб, зрозуміли, що робітнича праця — це не брудний цех і важка рутина, а складна інженерія, сучасне обладнання, зарплата і повага.

​Уже наступного року ці діти можуть вступити до місцевих профтехів, а після першого курсу — проходити практику на тому ж заводі. Це не просто освіта — це шлях додому. Це — стратегія.

— Де на Закарпатті будете брати фахівців для Мукачівського машинобудівного заводу, наприклад?

​- Таких коледжів у нас десятки. Наприклад, Свалявський професійний коледж, який я днями відвідав. Разом з учнями там відкрили центр сучасних зварювальних технологій, обладнаний за німецькими стандартами. Навчання ведуть самі ж майстри, які робили ремонтні роботи власними руками разом зі студентами.

​З 1 вересня тут ми запускаємо ще одну затребувану спеціальність — майстри з монтажу та обслуговування систем відновлюваної енергетики. Це відповідає викликам часу й запиту бізнесу. Молодь отримує реальну, сучасну професію, а держава — підготовленого спеціаліста.

— Але повернення людей — це не лише про зарплату. Як іще ви підтримуєте цей процес?

​- Ми будуємо спільну екосистему. Гуртожитки, навчальні центри, харчування, діалог із бізнесом, орієнтація освіти на реальні потреби ринку. Тобто ми не просто гасимо пожежу — ми прокладаємо магістраль, по якій із часом підуть потоки: молодь — у профтех, спеціалісти — на підприємства, а сім’ї — додому.

​Це не фіксація результатів, це старт довгого марафону. Але перші кілометри ми вже пробігли. І вони дають надію…

— Тож враховуючи озвучені перспективи, яке ваше головне послання до закарпатців, які зараз за кордоном?

— Подивіться на карту світу, на побудову міст і держав. Вона каже: все велике починається з малого. З рідного дому, із навчального центру, з одного заводу. Ми вас чекаємо. Не просто з надією, а з підготовленими робочими місцями. Ви потрібні вдома. А вдома — вже є все, щоб почати знову. І почати щось краще, ніж було…