Найперше — посадити картоплю! Інша робота — на другому плані

Втома і блаженство

Витрати на вирощування цієї культури часто перевищують ціну врожаю (підрахуйте вартість оранки, культивації, ціну органічної підживи і мінеральних добрив, хімічних засобів для знезараження насіння, для «війни» з бур’янами, фітофторою, колорадським жуком). А треба ще підгорнути картоплю, восени скосити на ній бульбатинку, викопати і перевезти урожай, у належному місці його скласти на зберігання. Де в кого садіння бульби та її обробіток забирає чимало здоров‘я. Але хай там що люди із хліборобськими ґенами все одно беруться за лопати, мотики, граблі, стають до плуга, сідають за кермо великої і малої с/г-техніки. Коли впораються із картоплею, відчувають якесь полегшення. І навіть блаженство…

«Господи Боже, допомагай!»

Автору цих рядків випало стати свідком того, як давали раду бульбі в урочищі Залучани на Тернопільщині.

Прекрасна погідна днина. Гудуть бджоли. З ближнього лісу і чагарників доносяться романтичні звуки зозулі, солов‘їв, не менш співучих дроздів, працьовитих дятлів. У запахи розквітлих вишень і яблунь вплітаються солодкі аромати бузку, польових трав. За такої аури не зважаєш на величину поля, куди оце зараз, поки не задощило, треба покласти насіння «другого хліба».

Господар і запрошені помічники, змовивши традиційне перед початком будь-якої справи «Господи Боже, допомагай!», беруться до роботи. За головного саджальника — колишній електрик Богдан Іванович. Йому доручили класти картоплю у рівці. Робить це відповідально, з відчуттям важливої місії - кожну бульбину оглядає, чи немає серед них гнилої, ставить на однакову відстань одна від одної, втискає у пухку землю, щоб коли загортатимуть, картопля не пересунулася.

Перед паном Богданом — колишній каменотес Петро Степанович. Силу в руках має, тому визвався мініплужком на колесах прокладати рядки.
Інший «підрядник» — сам господар підвозить картоплю, попіл, загортає заповнені рівці. І приносить холодної криничної води, щоб помічники втамувати спрагу. Перед тим подав був солодкуватого магазинного напою у пластиковій пляшці, то Богдан Іванович висварив ґазду за те, що «труїть його хімією».

Працюють і заодно спілкуються про те, на що раніше забракло часу. Про війну і мир, про справи домашні, сільські, нові ціни і тарифи. Але більше все-таки у тих розмовах приємного, веселого. Скажімо, згадують далекі шкільні роки, футбол на пасовиську, хлоп‘ячі збитки, просту селянську їжу. Багато жартують. Похмурих облич не видно. Між селянами так заведено, що до роботи у полі треба братися з добрим настроєм. Щоби був добрий результат…

Більше налягають на лопати

«Одноосібники» садять картоплю кількома способами. Більш заможні пристаралися тракторців і саджалок — тому великого труду не мають, за них майже все виконує механізація. Саджалка рівномірно розкладає бульбу у ґрунт і загортає її, формуючи високі гребені. Це зігріє бульбу, дозволить їй швидше прорости, збереже вологу.

Інший, напівмеханізований метод — формування рівців. У них вручну сиплять попіл, кладуть перегній, а за ними — картоплю. А вже потім загортають її чи то кінним плугом, чи то граблями, мотиками.

Але у Залучанах віддають перевагу старому дідівському способу — садять картоплю з допомогою лопати. Спершу маркують площу, щоб видно було майбутні рядки, плюють на долоні - і вперед! Один копач переважно займає три рядки. У підмогу йому потрібен один помічник, який накидатиме бульбу.

Поки господар підвозить на поле чергову порцію картоплі, саджальники сіли перекурити. Аж тут чую вереск, хтось відскакує убік. Кричать, що біля них повзе гадюка. Точно — не вуж, бо не має на голові жовтих «вушок».

Іду подивитися на того, хто зчинив весь той рейвах. Середнього розміру чорна змія зливається із землею. Повзе швидко — ніби пливе. Час від часу скручується у клубок і при наближенні фотокамери стрімко випрямляється, немовби хоче вжалити своїм вертким язичком.

Коли «фотосесію» завершили, беру галузку і відганяю гадину з нашої оранини на поле, засіяне ярою пшеницею. Нехай там шукає собі поживу…
Обговоривши цей трафунок, саджальники знову беруться до роботи. Вона вже іде до завершення. Богдан Іванович і далі, як із мішка, сипле своїми гумористичними оповідями. І згадує стару традицію: щоб картопля вродила великою, треба по засадженій площі «покатуляти»… пишною жінкою.

Відповідного «суб‘єкта» жіночого роду близько немає. Але пан Богдан вірить, що і без цього бульба виросте нівроку. Бо гарно обробили поле, вдосталь підживили його, якісним було насіння, та й файні люди садили картоплю — тож урожай має бути добрим.

Допоміг собі - допоможе сусідові

Як і після кожної сільської роботи, звучить голосна команда: мийте руки — ходіть до хати! «Зроблено квітку» — тож пора підкріпитися. Але саджальники йдуть не у будинок — у сад. У тіні ранети з білопінним цвітом накрито стіл. За трапезою і приємною годинною бесідою втома відступає.

На цьому робочий день Богдана Івановича не завершується. Він пам‘ятає, що сусід, який працює у місті, просив допомогти досадити кілька рядків картоплі на татовому обійсті. Так і зробить. Але спершу піде до фігури Святого Яна і нап‘ється смачної джерельної води, якою заряджаються до життя і праці хуторяни і всі, хто проїжджає-проходить поблизу.