«Багато разів думала змінити професію, але вдячність дітей надихає працювати далі»

Вчителька молодших класів СШ № 86 Галина Чепак (на фото) виграла у конкурсі «Освітня премія Львова» і стала найкращою вчителькою міста. Окрім почесного звання, отримала винагороду — 100 тисяч грн.

Журналістка «ВЗ» побувала на уроках пані Галини у 3-му класі. У дітей у той час було мистецтво, на якому малювали… щастя. І це було дуже зворушливо! Також молода вчи­телька проводила урок фінансової гра­мотності. Розповідала школярам про сі­мейний бюджет.

«Коли колеги чують, що працюю у школі шість років, скептично кажуть: «Шість років — і вона вже найкраща…»

Після уроків я поспілкувалася з пані Га­линою. Розпитувала, зокрема, якими були критерії оцінювання педагогів у конкурсі.

— У попередні роки це була щорічна премія «Успішний педагог», — розповідає вчителька молодших класів Галина Че­пак. — У 2024 р. управління освіти змінило формат, збільшилась кількість етапів кон­курсу.

Для участі у конкурсі потрібно було по­дати анкету. Потім зняти мотиваційне ві­део «Хто я?». Третій етап — пройти мето­дичний практикум: приїхати у школу і з не відомими тобі учнями провести 15-хви­линний урок.

Участь у третьому етапі брали фіна­лісти. Потрібно було презентувати свою освітню ідею, пояснити, чому вона важли­ва та актуальна.

Участь у конкурсі брала рекордна кіль­кість учасників.

— Очікували на перемогу?

— На Львівщині - крута команда вчите­лів. Для мене це було вкрай неочікувано! Коли назвали моє ім'я, подумала, мені по­чулося. Бачу, всі на мене дивляться…

Коли деякі колеги чують, що працюю у школі шість років, скептично кажуть: «Шість років — і вона вже найкраща…».

— Як думаєте, що саме схилило на ваш бік шальку терезів?

— Усі матеріали на конкурс вчителі по­давали індивідуально. Те, що чую від бать­ків, дітей, колег, від керівництва, що «я чесна і щира». Думаю, це відіграло важли­ву роль.

— І ви отримали премію — 100 тисяч грн. На що витратите гроші?

— Частину коштів задонатила на ЗСУ, на підтримку ветеранів. Крім того, щодня надсилаю донати. Дякую захисникам, що можу приходити на роботу у школу. У Хар­кові, наприклад, діти вже три роки вчаться дистанційно.

Частину коштів планую витратити на поїздку — зарядитися, відновитися. Коло­мия мене кличе. Частину — на професійний розвиток. Покращити рівень англійської мови. Премія дала можливість відвідувати платні курси, на які не завжди могла виді­лити бюджет. Вчитель має постійно вчити­ся. У світі все швидко змінюється.

— Як діти відреагували на те, що ви стали найкращою вчителькою?

— Це були зимові канікули. Діти при­йшли до мене колядувати. Казали, що пишаються мною. У моїй перемозі не сумнівалися! Я дізналась, що велась онлайн-трансляція. Батьки спостерігали і переживали.

«Нинішні діти народилися з ґаджетом у руках»

— Чи відрізняється нинішнє поко­ління дітей альфа від попереднього покоління Z?

— Так, ці діти народилися з ґаджетом у руках. Ґаджет — їхній віртуальний друг. Але Нова українська школа позиціонує навчання без ґаджетів. У нашій школі - навчання без телефонів. Дозволені те­лефони лише дітям, які залишаються на групу продовженого дня або самі йдуть додому. Вони мають смартгодинник, або телефон. З батьками обговорено режим «без звуку», батьківський контроль.

Зі старшою школою, правда, складні­ше. Є навчальні проєкти, коли просимо директорку, щоб дозволила використо­вувати на уроці телефони.

Діти на перерві мають можливість гра­ти у настільний теніс або плести сітки для військових. Намагаємося їх задіяти, щоб були фізично активними, не сиділи у ґаджетах.

— Ви проводите для дітей уроки фі­нансової грамотності. Чи ця програ­ма є якісною та доступною? Адже діти зараз отримують шалену кількість ін­формації…

— У чому особливість дітей поколін­ня альфа? Їм постійно потрібна нова ін­формація. Якщо почують інформацію, яку уже знають, навіть очей на вас не під­німуть… Але завдання вчителя «не фар­ширувати» дітей інформацією, а поясню­вати.

Програма з фінансової грамотності - класна! Є багато інформації про роботу з Інтернетом, про те, яка там може бути небезпека. Завдання вчителя — навчити дитину застосовувати ці знання у житті.

Для дітей цього покоління потріб­но максимально все спрощувати. Їм по­добаються короткі відео, які у телефоні можна прогорнути пальчиком.

«Засмучена дитина не сприйматиме матеріалу»

— Коли я вчилася у школі, на наших уроках було тихо. У вас на уроках діти спілкуються між собою, виражають емоції…

— Якщо дитину щось цікавить, має право задати запитання.

Коли почалася велика війна, я поба­чила, що дітям треба виражати свої емо­ції. Якщо були, наприклад, нічні обстріли, важливо з дітьми поговорити, зрозумі­ти, який у них емоційний стан. Засмуче­на дитина не сприйматиме матеріалу.

Наприклад, виходимо зі сховища. За­питую дітей: «Йдемо у клас чи погуляє­мо?». Діти просять піти на вулицю. Робимо два-три кола біля школи, діти пострибали, зарядилися, тоді якісно йде урок!

— Через те, що діти багато часу проводять у смартфонах, мало спіл­куються між собою…

— Це проблема. Пригадую, у першому класі дитина видавала тільки звуки, коли я її про щось запитувала. Їм простіше на­писати у чатах.

На уроках вчимося етикету спілкуван­ня. Формуємо у 3-му класі шкільний чат: як треба спілкуватися, коли говоримо про уроки або коли збираємося піти на какао…

— Помітила, ви на уроці звертаєте увагу на найдрібніші деталі. Напри­клад, дівчинка подала хлопчикові олі­вець, ви їй подякували за допомогу.

— Завжди хвалю дітей за добро. У класі є дитина з особливими освітніми потре­бами. Вони дитині так допомагали, що все робили замість неї… Дітям кажу, що потрібно запропонувати допомогу. Ми говоримо не лише про дітей з особливи­ми потребами, а й про ветеранів.

Були випадки, коли дитина могла на­писати комусь контрольну, поміняти лис­точки, а свою контрольну зробити не встигала… Коли звернула на це увагу, дитина каже: «Але я допомагала…».

— Ви закінчили математичний фа­культет. Якийсь час працювали фло­ристом. Як потрапили до школи?

— В 11-му класі я була розгублена і не знала, куди вступати. Я — творча осо­бистість: люблю щось вирізати, клеїти, шити, пекти. Але також любила матема­тику. Запитала класну керівничку: «Де ви вчилися?». Вона каже: «Я закінчила ме­ханіко-математичний факультет». Я вирі­шила туди вступати.

Після закінчення університету працю­вала у гуртковій роботі. А потім потрапи­ла у рідну школу, де навчалася. Думала, викладатиму у старших класах, але то­дішня директорка запропонувала спро­бувати сили у молодших класах. Я ще закінчила Дрогобицький педагогічний університет. Аж тут — велика війна, пер­ший клас…

Завжди хотіла бути вчителем. Але ро­зуміла, що це робота, коли торкаєшся дитячого серденька, відіграєш важли­ву роль у житті дитини. Дітям притаман­но копіювати поведінку батьків, вчителів.

У часі війни я постановила: кожен має викладатися максимально на Перемогу у тому місці, де він є.

«Гіперопіка батьків — шкідлива»

— Багато експертів кажуть, що у на­ших дітей «шкандибає» математика. Яка причина цього?

— На це впливає, зокрема, особливість мислення теперішнього покоління аль­фа. У них «кліпове мислення». (Здатність людини сприймати інформацію у швид­ких фрагментах. Цим терміном опису­ють феномен суспільства, де доступ до інформації відбувається через короткі ві­деоролики, текстові повідомлення, заго­ловки статей тощо. — Авт.).

Щоб розв’язати задачу, її потрібно прочитати три рази. Зрозуміти. Скласти схему. Розв’язати. Діти збилися на тому етапі, коли почали тільки читати задачу… Тому шукаю цікаві підходи у подачі мате­ріалу. Також стараюся розвивати у дітей критичне мислення. Мені бракує такого предмета, як логіка.

Зауважила, нове покоління батьків максимально опікується дітьми. Стара­ються мислити замість дітей. Гіперопі­ка — шкідлива. На батьківських зборах ми про це говоримо. Я зіткнулася з тим, що діти не знали, куди треба викидати сміт­тя… Дітей треба залучати до домашніх обов’язків!

— Молоді вчителі часто йдуть зі школи. Причина, очевидно, низька заробітна плата…

— Молодий спеціаліст отримує до 10 тисяч грн. (Іноді молодому вчителю бра­кує коштів на оренду квартири, тож зму­шений шукати роботу з вищою заробіт­ною платою. — Авт.).

Ще один чинник: молоді вчителі не до кінця розуміють, якою насправді є робота у школі. Це дуже велика зайнятість. Вчитель постійно має вчитися, взаємодіяти з бать­ками — на це йде багато ресурсу. Окрім того, урок має бути цікавий, інтерактив­ний, і за це все ти отримуєш низьку плату.

— Що вас тримає у школі?

— Любов до дітей! Я багато разів дума­ла змінити професію… Але у той момент зі мною траплялися ситуації, коли нато­мість отримувала набагато більше.

Дзвонить, наприклад, мама і каже: «Я вам дякую. Син весь день говорить про ваші уроки». І це «дякую» мене надихає працювати далі.