«У центрі Лісабона нам подарували український прапор»

Делегація Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут побувала у Португалії, де взяла участь у Форумі військових середніх шкіл Європейського Союзу та п’ятиденному навчальному курсі «Історія і ключові цінності ЄС». Ці заходи відбулися у Лісабоні на базі військового коледжу (Colеgio Militar). Разом з українцями такий навчальний курс пройшли португальці, румуни, бельгійці, нідерландці, італійці та латвійці. Основні питання у порядку денному: безпекові миротворчі місії ЄС, космічні технології ЄС, співпраця та історія ЄС.

Львівський військовий ліцей представляли у Пор­тугалії заступник началь­ника ліцею з навчальної роботи підполковник Тарас Грицевич, першокурсниця Єлизавета Та­раско й Станіслав Мулик, який вчиться в ліцеї вже другий рік.

Журналістка «ВЗ» поспілкува­лася з львівською делегацією та розпитала про їхні враження від поїздки. А також поцікавилась, чому ліцеїсти вирішили вступа­ти саме до цього навчального за­кладу.

— Я вирішила вступати у лі­цей за покликом серця, — роз­повіла Єлизавета Тараско. — Але також на це вплинули батьки. Я хотіла би продовжити справу свого батька. Він раніше навчав­ся у льотному училищі. Був вій­ськовим пілотом, зараз працює в авіаційній галузі. Я би також хо­тіла стати пілотом. Хочу літати на F16! Мій брат також навчається у Львівському військовому ліцеї - на випускному курсі.

— Важко було вступати до ліцею, адже тут потрібна фі­зична підготовка?

— Найважче було морально. Я дізналася, що до ліцею всту­пає 75 дівчат. А вступних місць — лише 15. Тобто на одне місце — п’ять осіб! Але я дуже довго го­тувалася до вступу, — продовжує розмову Єлизавета. — Я ще у 8-му класі знала, що хочу вступа­ти у військовий ліцей. Сподівала­ся, що ліцей Героїв Крут відкриє двері для дівчат. І ось дочекала­ся.

— Дівчата щодня ходять у військовій формі, у берцях. Це, мабуть, складно…

— Форма — це зручно, адже не треба щоранку обирати, що одягнути (усміхається. — Авт.).

Запитую заступника началь­ника ліцею з навчальної роботи, підполковника Тараса Грицеви­ча, як виникла ідея — взяти участь у такому навчальному курсі та форумі у Португалії?

— Ми ще у 2019−2020 роках розпочали участь у міжнародних проєктах в рамках загальноєв­ропейської Програми eTwinning — спільно з румунським військо­во-морським коледжом з міста Констанци та іншими закладами з десятка країн ЄС, — каже Тарас Грицевич. — Це був наш перший, але доволі успішний досвід між­народних контактів, який сфор­мував довіру до ліцею європей­ських партнерів. Мабуть, рік тому румунська координаторка Міхаела Ене запитала, чи нам цікаво взяти участь у Форумі військо­вих середніх шкіл Європейсько­го Союзу? Звичайно! Раніше ми мали спільні проєкти з литовця­ми та поляками. Для нас важли­во розширювати географію на­ших контактів.

Ми написали офіційний запит, і нам погодили участь у Фору­мі, а також запропонували, щоб двоє наших ліцеїстів пройшли п’ятиденний навчальний курс ра­зом з ровесниками з країн ЄС. І ось 27 березня цього року відбу­лося засідання Форуму, на якому після заслуховування нашої пре­зентації учасники цього пред­ставницького зібрання прийняли наш ліцей у своє коло — як асоці­йованого члена. Україна зараз в центрі уваги усієї Європи, тож їм цікаво, щоб ми були представле­ні на таких зустрічах.

Розпитую Єлизавету — як ви­вчала англійську? Адже до Пор­тугалії мали змогу поїхати двоє ліцеїстів, які добре знають іно­земну.

— Перед вступом до ліцею я майже два роки жила зі сестрою в Австрії, — каже ліцеїстка. — Ви­їхали за кордон, коли почалася повномасштабна війна. Ми жили в сім'ї австрійців. Я їм дуже вдяч­на, дуже допомогли мені з ви­вченням німецької та англійської мов. Також я додатково ходила на факультатив, де уроки з іно­земної проводила українка.

Але в Австрії я зрозуміла, що хочу повернутися в Україну. Хочу жити тут і розбудовувати свою країну. А також хочу вступити у військовий ліцей. Тому в 9-му класі я повернулась в Україну. Ще тоді відчула, що в австрійців тро­хи інший менталітет. Їм складно зрозуміти, що таке війна… У шко­лі були випадки, коли до мене підходили турки і казали: «Слава росії! путін — красавчик». Це було неприємно. А вчителі максимум, що могли сказати туркам: «Не ка­жіть такого…». Таке складно ви­тримати.

— Які у тебе враження від Португалії? — запитую Єлиза­вету.

— Неймовірні! (Усміхається. — Авт.). У Португалії крутіше, ніж в Австрії. Як мінімум через те, що у Португалії готують дуже смач­ний десерт — паштель да ната. Це маленький кексик з листко­вого тіста, всередині - начинка з заварним кремом. Але крутіші за тістечка, звісно, люди, яких я там зустріла. Ми зі Стасом найбільше здружилися з румунами та бель­гійцями.

— Як минав ваш день?

— О 7.00 — підйом, так само, як у ліцеї. 7.30 — сніданок. 8.20−8.40 — лекції про європейську інтегра­цію. Найцікавіша лекція була про російську пропаганду в ЄС. Я за­питала, «як Європейський Союз бореться з тим, що росія поши­рює фейки про Україну? Напри­клад, про те, що Україна обстрі­лює свої міста. Або те, що у нас є власні біолабораторії у США…».

Під час лекції нам розповіда­ли, що уся інформація перевіря­ється. Навели приклад, як росія поширила дезінформацію про Латвію. Показали відео, як вони перевіряють дезінформацію. Під час кожної лекції говорили про те, що Європейський Союз має допомагати Україні.

— Ми також були у посольстві України в Португалії, — продовжує розмову Тарас Грицевич. — Надзвичайний і Повноважний Посол України пані Марина Ми­хайленко розповіла, яку військо­ву та гуманітарну допомогу на­дає Україні Португалія. У центрі Лісабона щотижня збираються на акції українці з синьо-жовтими прапорами…

Ми відчували підтримку міс­цевих. Коли водії бачили нас у військовій формі (з україн­ським прапором та тризубом), то сигналили. Тепло нас віта­ли!

— Цікаво, чи у військовому коледжі у Португалії великий конкурс під час вступу? — запи­тую пана Тараса.

— На відміну від Львівського військового ліцею, у них навчан­ня платне. Конкурс великий, але все залежить від спроможності батьків заплатити за ліцей. Вар­тість навчання за місяць — 700 євро! І навчаються у цьому коле­джі з 1-го класу. Молодших учнів батьки щоранку привозять до ко­леджу, а після занять забирають. Старші класи живуть у коледжі. У них є своя специфічна форма.

Це елітарний заклад, серед випускників багато високопос­тавлених дипломатів, генера­лів. Вони перед нами виступали і розповідали, що закінчили цей заклад, і це дало їм хороші пер­спективи. Якщо ти закінчив цей заклад, перед тобою відкриють­ся елітні вищі заклади.

Зовнішні загрози в Португалії мінімальні. Був час, коли вони воювали з Іспанією, але іспан­ці не змогли їх здолати. Порту­галія залишилась незалежною державою. Мене вразив порту­гальський генерал-лейтенант Нуно Лемуш Піреш, який ви­ступав перед нами під час лек­цій. Він був командувачем місії в Мозамбіку та на Східному Тиморі. У Португалії на всю країну лише два військові заклади та­кого типу. Коли ми сказали, що в Україні їх понад тридцять, усі дуже здивувалися.

— У португальському військо­вому коледжі я подружилася з румункою, її звати Б’янка, — роз­повідає Єлизавета, коли роз­питую її про нові знайомства. — Вона з військово-морського коледжу в Румунії. Дуже цікави­лася війною в Україні. Я їй пока­зувала відео, коли обстріли були у Львові.

Румунка розповіла, що торік під час навчання у них почалась повітряна тривога. В той час ро­сійська ракета долетіла до Руму­нії… Я дізналася, що її школа до­натила на ЗСУ. Б’янка казала, що ми дуже сильні, і вона сподіва­ється, що Україна переможе.

Пан Тарас додав: улітку в Ру­мунії буде табір з військово-аль­піністською підготовкою. Львів­ський ліцей зможе делегувати туди чотирьох ліцеїстів і одного офіцера-інструктора.

«Крутяни» мали можливість також прогулятися Лісабоном, який у цей час пахне апельсина­ми та лимонами… Цих плодових дерев на вулицях міста море! За­питую у Єлизавети, чи сподоба­лась їй архітектура столиці Пор­тугалії?

— Архітектура міста неймовір­но красива, — каже ліцеїстка. — Їхнім національним символом є керамічна плитка з різними візе­рунками. Таку плитку можна по­бачити на будинках. Коли ми при­їхали, у той день був футбольний матч між Португалією та Данією. За 500 метрів від нас був стадіон. Там грав Роналду (усміхається. — Авт.). Ми купили шалики. Порту­галія той матч виграла.

Розпитую також про вражен­ня від поїздки до Португалії у Стаса Мулика. Під час опитуван­ня у португальському військово­му коледжі Стас двічі увійшов до трійки найкращих серед 33-ох учасників з різних країн. Стас ві­сім років ходив на курси англій­ської, добре знає цю мову. Ви­рішив вступати до Львівського військового ліцею за порадою свого товариша, який теж сюди вступив.

— Навчальний курс цікавий, спілкування з іноземцями — хо­роший досвід, — розповів Стас. — Лісабон нагадав мені «суміш» Львова і Праги. Велике місто з вузькими вуличками. Є на що подивитися… Але мене здиву­вали умови проживання порту­гальських кадетів у військовому коледжі. Ми живемо в кімнаті по 10 осіб. У них — загальна кімна­та на 80 осіб! У той час, коли ми їх провідували, в кімнаті було до­сить холодно… У португальсько­му військовому ліцеї немає на­рядів. Навчальний заклад у них прибирає персонал. Їдальня у них така сама, як у нас. Але порції значно менші (у нас п’ятиразове харчування, у них — триразове). Хоча у них є можливість ще пере­кусити, за потреби взяти яблуко, апельсин, випити соку або моло­ка.

(У португальських ліцеїстів ці­лий ритуал, коли йдуть до їдаль­ні. Усі дружно вибивають ногами такт. Це, зі слів крутян, виглядає доволі кумедно. — Авт.).

Наостанок ліцеїсти розпові­ли щемливу історію. У підземно­му переході, під час прогулянки, вони зустріли українку, яка про­давала свої картини, сувеніри та українські прапори. У Лісабоні живе 20 років.

— У нас зі собою не було укра­їнського прапора, — кажуть «кру­тяни». — Коли ця жінка дізналася, що ми з України, і у якому заході беремо участь, подарувала нам український прапор зі словами: «Слава Україні!». Це було приєм­но чути в центрі Лісабона.