Убивці собак священник публічно склав «велику шану»

Ця історія трапилася ще під час Великоднього посту, на початку квітня, але так зачепила за живе сотні людей, що її обговорюють досі. Дивуються, обурюються, вимагають покарання. І не можуть повірити, що на цінності, прописані у Святому письмі, зазіхнув своєю сумнівною поведінкою душпастир. У проповідях, численних інтерв'ю з його уст постійно звучать нагадування про заповіді Божі, про любов до ближнього… Але на практиці ці слова розминаються з діями. І цим завдають величезного удару по авторитету Церкви.

У селі Хильчицях Золочівсько­го району 67-річний підприє­мець, орендар ставків Роман Курилко, з мисливської рушниці біля свого подвір'я застрелив чужого со­баку. Той начебто поводився вкрай агресивно, через загорожу кидав­ся на його курей. Мимовільним свід­ком цього вбивства став випадковий перехожий. Висварив дядька і пові­домив у поліцію про невмотивова­не самоуправство. Щоб з’ясувати всі обставини справи, правоохорон­ці, які прибули на виклик, попросили фермера показати місце, де закопа­но останки тварини, — чоловік відмо­вився. Стражі порядку самі знайшли це поховання, а в ньому виявили два трупи собак. Схоже, розправу над ними було поставлено на конвеєр…

За цим фактом розпочато кри­мінальне провадження за ч. 1 ст. 299 Кримінального кодексу України (жорстоке поводження з тварина­ми), останки собак відправлено на експертизу. Санкція згаданої стат­ті передбачає, що вбивство двох або більше тварин карається по­збавленням волі на строк від п’яти до восьми років. Як повідомила ко­респонденту «Високого Замку» реч­ниця поліції Львівської області Світ­лана Добровольська, досудове слідство у цій справі триває.

Чоловік, який став очевидцем вбивства тварини, заперечив, що собака на когось кидався чи гарчав:

— Пес не був агресивним, не був скаженим, — сказав пан Олег у роз­мові з автором цих рядків. — Прибі­гав до мене, нюхав, ластився, виляв хвостом — і побіг собі далі. Дядько стріляв у нього з нарізної вогнепаль­ної зброї…

«Найбільший злочинець важить більше, ніж усі песики світу»?

Після повідомлення про розпра­ву над собаками Інтернет вибухнув зливою вкрай гострих коментарів на адресу фермера. У цьому пото­ці гніву знайшовся і той, хто убивцю тварин цілковито підтримував. Ось деякі із цих реплік (стилістику, пунк­туацію і орфографію автора збере­жено. — І. Ф.):

«Велика шана цьому панові. Тому що життя і гідність людини найвища цінність в Україні гарантовані кон­ституцією. Про тваринок там ні сло­ва».

«Життя і гідність найбільшого в світі злочинця, нескінченно вартні­ша всіх песиків світу. НІ дегуманіза­ції і зоодиктатурі!».

«Закон про тварин є як мінімум антиконституційним. Бо життя і гід­ність людини є найвищою цінністю. Подібні закони є інструментом лі­вацької диктатури, яка цінує тва­рин, збоченців і все на світі, аборт це не вбивство, а смерть пса чомусь вбивство».

Усі ці дописи, в яких явно про­стежується радикалізм і маніпуля­тивність, на власній сторінці у соцмережах розмістив… отець Віталій Барабаш, настоятель церкви Різдва святого Івана Хрестителя у селі Зо­лочівці Золочівського району.

Якби служитель культу зважено порушив у медіа тему бездомних тва­рин, присоромив їхніх безвідпові­дальних господарів (як зробили це у розмові з нами староста села По­чапи Володимир Купреєв і ветери­нар Володимир Топишко), якби на­гадав про обов’язок людей дбати про тих, кого вони приручили, це до­помогло би вирішенню однієї із ак­туальних соціальних проблем. А во­йовнича риторика священника дала зовсім інший ефект.

Ось що спересердя заявила Іри­на Савраз: «Якщо у церкві такі свя­щенники, то чи присутній там Бог? Я два роки себе сварю, що не можна думати про священника погано і го­ворити, що не всі посередники між Богом і людиною варті того, аби їх слухати. Але якби ходила в церкву, де служить ось цей священник, то перестала би там святити паску…».

Керівник громадської органі­зації «Домівка Врятованих Тва­рин» Орест Залипський теж не приховує емоцій: «У суспільстві досі є ті, хто виправдовує жорстокість. Дітей виховують ось такі „священни­ки“, які з амвону розповідають, що це — норма. Ні! Це не норма. Це — де­градація. Поки псевдодуховні „слу­жителі“ говоритимуть про гідність того, хто вбив, — замість гідності тих, хто захищає, — доти кров невинних буде литися. Просто немає слів. Але є гнів».

Інша респондентка, Віра Свідер­ська, вказує на некомпетентність о. Віталія Барабаша і наводить цита­ти із релігійного вчення:

«Буття 1:24−25: Бог створює тва­рин як частину Свого доброго тво­ріння.

Псалом 104:10−11, 27−28: Бог го­дує і забезпечує тварин, дбає про їхні потреби.

Буття 1:26, 28: Людина отримала владу над тваринами, але це не ти­ранія, а відповідальне управління.

Приповісті 12:10: «Праведний дбає про життя своєї худоби, а сер­це безбожних — жорстоке».

Ще одна захисниця природи, Віра Зривко, зауважує: «Віталій Ба­рабаш, вас покусали собаки в ди­тинстві? Чи хтось дуже образив? Ви якусь зовсім іншу Біблію читали, в якій про тваринок ні слова. Це ста­вить під сумнів всю вашу практику як священника».

До слова, після такої обструк­ції отець Барабаш заблокував влас­ну сторінку у соцмережах, свої різкі коментарі видалив. Але їх фотокопії захисники природи зберегли і роз­тиражували в Інтернеті.

Щоб «провчити» сонного паламаря, потайки забрав із церкви святиню

13 років тому, у квітні 2012-го, кореспондентові «Високого Зам­ку» випало писати про отця Віталія Барабаша з іншого приводу. І теж — скандального. Будучи настояте­лем церкви у селі Княжому, він вдав­ся до вчинку, який ніяк не сумісний із саном священника. У Великодню п’ятницю у сільській церкві чолові­ки, як це заведено у нас, чергували біля виставленої у храмі плащаниці. Того пізнього вечора це випало ро­бити 22-річному Миколі Колосов­ському, який у вільний час прислу­говував у церкві паламарем. Саме повернувся з роботи у місті і, змо­рений важкою працею, заснув біля святині. Це помітив отець Віталій, який об'їжджав церкви своєї пара­фії. Замість розбудити «грішника», довірливо переговорити з ним, вирі­шив покарати хлопця. Потайки узяв плащаницю під пахву й серед ночі виніс з храму. По суті, вкрав її. Коли Микола прокинувся і не побачив ре­ліквії, яку мав охороняти, від страху і сорому ледь не зомлів. Бігав по ніч­ному селу, шукаючи втрачену пла­щаницю. Згодом він та його мати після пережитого змушені були дов­го поправляти підірване здоров’я…

Шоковані були і парафіяни, які наступного ранку прийшли помо­литися до храму, але не побачили плащаниці. Жахлива звістка мит­тю облетіла село, про неї дізналися краяни за кордоном. Лише об 11-й годині священник повернув пропа­жу у церкву. Сказав, що своїми діями хотів провчити байдужих до церкви громадян, збудити їх «від духовно­го сну»…

У коментарі для «ВЗ» тодішній член Асоціації наукового вивчення релігії у Центральній і Східній Євро­пі Андрій Юраш (нині - Надзвичай­ний і Повноважний посол України у Ватикані) цей неординарний вчинок о. Барабаша оцінив як «безвідпові­дальність священників, надуживан­ня ними тією духовною владою, яку їм визначає Церква». «На жаль, час­то людське і гріховне, самодурне, безпідставне бере гору», — зазначив пан Андрій. І додав, що не бачить жодного виправдання тому вчинко­ві священника.

В іншому коментарі для нашого видання владика Венедикт (Алексій­чук), єпископ-помічник Львівської архієпархії УГКЦ, зазначив, що «свя­щенник своїми діями перегнув па­лицю».

Що сказали би на це воїни, які в окопах разом із тваринками?

Очевидно, «перегнув палицю» отець Віталій Барабаш і у справі щодо вбивства собак. Ми хотіли ді­знатися, чи цього разу не шкодує він про сказане, тому попросили його висловитися. Золочівський священ­ник був категоричним:

— Не хочу з вами говорити, бо не бачу у цьому доцільності. Остан­ня наша розмова закінчилася дуже паскудною публікацією, в якій ви зманіпулювали громадською дум­кою, подали її однобоко. І тому не вважаю за доцільне щось вам го­ворити. Ви збрехали мені. Як міні­мум з фотографією, яку ви опублі­кували. Зняли фотографію — вона була доброю. А ви: «Давайте іншу». Ви зробили іншу фотографію, в якій я виглядав дурнувато. І ви постави­ли саме ту дурнувату фотографію. Замовна була і маніпулятивна стат­тя… Я вас пам’ятаю, люблю і молю­ся за вас. Поводжуся з вами саме так, як ви того не заслуговуєте. Дя­кую дуже!

Невеличка ремарка до цих слів о. Барабаша. У згаданій статті 13-річної давності ми надали сло­во всім сторонам конфлікту у с. Кня­жому, у тому числі - тому, кого кри­тикували. Відтак про однобокість не йдеться. А щодо «дурнуватого фото», то це — явне перебільшення. На світлині отець Барабаш виглядав цілком природно. Можете у цьому переконатися.

Ще одне. Отець Віталій буває з волонтерськими поїздками на фронті. Це добре. Але цікаво було би побачити реакцію воїнів, якби свя­щенник при них зневажливо відгук­нувся про тварин…

І насамкінець. За час своєї довгої журналістської праці я мав приєм­ність писати про багатьох священ­ників різних конфесій, які, крім Бога, людей, люблять природу. Як-от про отця Івана зі села Київця, який вря­тував примерзлих до криги лебе­дів, про отця Петра з Пісочної, який опікувався «божими комахами», про отця Василя зі села Лапшина, який упіймав двох лисичок, які крали його курей, але не вбив їх, а відвіз у при­тулок для тварин. Писав про отця Андрія Афтанаса зі Щирця, який фо­тографує птахів. Про митрополита Олександра, який провідував оленів у звіринці. На жаль, доводиться пи­сати і про людей у підрясниках, які проганяли лелек і аплодують убив­цям собак…

Коментарі для «ВЗ»

Олексій СУХАНОВ, ведучий телепрограми «Говорить Україна»

Цей так званий священник служить не Богу, а Са­тані! З ним усе зрозуміло — можна переодягнути­ся в рясу, але так і не наблизитися до Бога: у любо­ві, емпатії, справедливості, свідомості щодо слабших за тебе, необхідності популяризувати цінності і про­сувати їх. Бо Господь — у добрі і адекватності, і точ­но не в тому, що верзе та особа в рясі!.. Питання до вірян: хто після такої «проповіді» піде до нього? Це і є іспит на адекватність кожного і вміння нести в собі Бога, протидіючи таким рясникам, які замість сло­ва Бога вкладають у мізки диявольщину вищого га­тунку! Не вірте тим, хто підтримує вбивства! Осо­бливо — слабших за тебе! Тих, хто самою природою навчений відданості людині, а отримує смерть! Якщо ви справді - люди, то будете прагнути покаран­ня вбивці і залишити того рясника в ізоляції, бо Бог про інше — Він про Добро і захист тих, хто слабший за нас!

Ось моя вам відповідь! І прошу: не треба заміню­вати слова, намагаючись пом’якшити мою думку! По­вірте, вона і без цього занадто дипломатична! Ті два типи варті інших слів і дій!

Петро КРАЛЮК, релігієзнавець, доктор філософських наук

У Біблії йдеться про те, що рослин, тварин створе­но заради людей і що людина, своєю чергою, має ша­нувати їх, що вона є своєрідним владарем природи. Біблія орієнтує нас на позитивне ставлення до всього живого. Звичайно, священник, який настановляє лю­дей, мав би відповідним чином ставитися до таких ре­чей. Принаймні не виправдовувати того, хто безпід­ставно вбив собаку. Тут є питання до єпископа, який керує цим священником. Якщо вище керівництво не хоче коментувати таких подій, значить, закриває очі на такі речі. Священник таким чином підриває авторитет Церкви в очах вірян. Якщо такі сумнівні вчинки стають системою, люди починають відходити від Церкви або виявляти певний скептицизм. Усе це буде не на ко­ристь Церкви.

Реакція священника на вбивство собаки свідчить, що ця людина налаштована антигуманно. Це не ро­бить їй честі.

Богдан РОЗДІЛЬСЬКИЙ, лейтенант ЗСУ, учасник бойових дій, кавалер ордена Б. Хмельницького

Якщо поліція відкрила справу, значить, побачила у діях вбивці собаки ознаки злочину…

Священник не має права вихваляти людину, яка вбила тварину. Він — особа публічна, медійна. Його вважають авторитетним, до його слів прислухаються, керуються ними. Колись отця вважали у селах стар­шИною. А що у цьому випадку? Після похвали золочів­ського священника на адресу вбивці собак люди по­думають, що такі неправомірні дії - норма поведінки. Навіть діти вважатимуть, що так, як вчинив той чоло­вік, робити можна… Українські воїни до тварин став­ляться з повагою, як до друзів, які не зрадять. І які роз­радять у тяжку хвилину. Вони не раз рятували людські життя. Тварини приймали на себе ворожий удар — під­ривалися на розтяжках, гинули від куль і осколків, які летіли у воїнів…

А тим часом…

Коли цей матеріал було уже зверстано у газеті і відправлено до друку, редакція «Високого Замку» отримала відповідь від прессекретаря Львівської архиєпархії УГКЦ отця Михайла Квасюка на подію, про яку йдеться у нашій публікації. Перед тим у своєму інформаційному запиті ми просили повідомити:

• Чи у Львівській архиєпархії УГКЦ вважають поведінку о. Віталія Барабаша належною, такою що відповідає його сану, його покликанню?
• Як керівництво Архиєпархії відреагувало на негативний суспільний резонанс, пов’язаний із вчинком о. Барабаша?
• Чи не вважають в Архиєпархії, що висловлювання о. Барабаша завдають шкоди високому іміджу Церкви?
• У зв’язку із тим, що сталося (і тепер, і 13 років тому, в історії із винесеною плащаницею), чи було/буде щодо о. Барабаша вжито якихось виховних заходів впливу?

Відповідь, яку ми отримали від речника Львівської архиєпархії УГКЦ, подаємо із власним заголовком, який випливає зі змісту надісланого листа.

«Будь-яке насильство не може бути обґрунтованим і схваленим…»

На цей час Курія Львівської Архиєпархії є обізнана щодо інциденту у соціальній мережі Facebook, де о. Віталій Барабаш із своєї сторінки прокоментував подію вбивства собаки.

Була проведена зустріч зі священнослужителем, щоб краще зрозуміти позицію отця та ситуацію, що склалася.

Не є дивним, що вченням Церкви є наступне: будь-яке життя людини є цінним через призму вчення Ісуса Христа. Аналізуючи коментарі людей та відповіді священника, на жаль, не вдалося отцеві обґрунтувати в коментарях про гідність життя, яке є даром від Господа.

Це спричинило низку обурення через неправильне розуміння думки священника. Безперечно, що будь-яке насильство не може бути обґрунтованим і схваленим.