«великая и могучая» виховала «маленьких людей» – убивць, мародерів, невігласів...»

Хто у Міністерстві освіти України лобіює Достоєвського, Толстого й Пастернака?

Міністерство освіти намагається «врятувати» Толстого, Пастернака, Достоєвського... Колаж Ігоря Нестюка
Міністерство освіти намагається «врятувати» Толстого, Пастернака, Достоєвського... Колаж Ігоря Нестюка

Міністр освіти та науки України Сергій Шкарлет заявив, що “рішення щодо виключення із навчальних програм таких російських авторів, як Борис Пастернак, Лев Толстой і Федір Достоєвський, ще не прийнято”... Ця заява обурила громадськість. Україна зараз бачить, яких демонів виростила так звана російська культура. Тому чимало українців вимагають вилучити російських авторів з навчальної програми із зарубіжної літератури!

Народна депутатка Наталія Піпа написала на сво­їй сторінці у Фейсбуці:

«Рішення робочої групи було од­нозначне: виключити усіх російських і білоруських пись­менників з нашої програми. Достоєвський, який вчить вбивати або бути жертвою, допоможе у становленні українського школяра? Толстой ішов на додаткове ви­вчення, і його не вчать вже років сім. На його думку, за­хідна культура росіянам не потрібна, бо проста росій­ська людина у собі самій несе розуміння Бога й чесноти. Пастернак, який вважав, що «Україна – велике село», брався перекладати Шевченка, але так і не переклав, бо рівень, напевно, не той... Шановний міністре, ви вва­жаєте, що на 8-му році війни і на 4-му місяці геноциду українського народу нам варто вчити російських писак? Як пояснити дітям, чому ми вчимо російських авторів? Коли їхніх батьків вбивають та калічать долі мільйонів українців. Діти відмовляються їх вчити у школі. Як мо­жемо їх змушувати?».

«Я знову писатиму звернення до Міністерства освіти і науки України, – веде далі Наталія Піпа. – Це не можна просто так залишити. Маємо домогтися правди і спра­ведливості для наших дітей. Жодної толерантності до культури вбивць та ґвалтівників».

Журналістка “ВЗ” поспілкувалась із літературознави­цею, професоркою Черкаського національного універси­тету ім. Богдана Хмельницького Лідією Кавун. Пані Лідія є членкинею групи, яка ухвалювала рішення щодо вилучен­ня російських письменників із навчальної програми.

«Позиція робочої групи була одноголосною – вилу­чити російських авторів з навчальної програми із зару­біжної літератури, – каже Лідія Кавун. – Іде війна росії проти України. Вони вбивають наших дітей! А ми буде­мо впроваджувати російські твори у школах? Чому зно­ву дивимося у бік росії? Ми замінили твори російських авторів на літературу інших народів.

Кожна культура, література передає із покоління у покоління пам’ять нації: через образи, мотиви, симво­ли. Такої думки дотримуються філософи, психологи. Наприклад, творчість Тараса Шевченка є одним із кодів нації, у якому прочитується наратив пам’яті українців, української ідентичності. Шевченко – це не лише про його покоління, а й про українську ідентичність. Хоче того автор чи не хоче, передає у творах атмосферу того середовища, у якому живе. А росія намагається у будь-який спосіб насаджувати свою так звану культуру. Кон­статуємо той факт, що російська література, “великая и могучая”, виховала “маленьких людей” – убивць, маро­дерів, невігласів...».

Літературознавець Ростислав Семків розповів журна­лістам, що російська література не може виховувати. На­приклад, “великий русский поэт» Лермонтов оспівував... групове зґвалтування військовими у поемі “Уланша”.

«У ранній період творчості Лермонтов був юнкером і написав брутальну поему «Уланша», у якій описав гру­пове зґвалтування дівчини своїми колегами зі служби, – каже пан Ростислав. – Лермонтов – це такий маркер, від того часу російська література стає здебільшого злою і божевільною».

Поема “Уланша” закінчується тим, що на світанку ґвалтівники виходять з місця злочину, а їхню жертву годі упізнати. Ось уривок із поеми:

“Идут и видят: из амбара

Выходит женщина,– бледна

Гадка, скверна, как Божья кара,

Истощена, п... видна,

Глаза померкнувшие впали,

В багровых пятнах лик и грудь,

Обвисла ж**а, страх взглянуть,

Ужель Танюша? – Полно, та ли?

Один Лафа ее узнал

И, дерзко тишину наруша,

С подъятой дланью он сказал:

Мир праху твоему, Танюша!

С тех пор промчалось много дней,

Но справедливое преданье

Навеки сохранило ей

Уланши громкое названье”.

Нагадаємо, рік тому, на рівні держави, була спро­ба зменшити кількість годин вивчення української лі­тератури у шкільній програмі. Натомість намагалися запровадити інтегрований курс (українська літерату­ра, українська мова, мистецтво, зарубіжна література). Окремого предмета, української літератури та зарубіж­ної літератури, не мало бути. Відповідно, зменшилася би кількість українських творів, які діти мали вивчати. Але від цього безглуздого рішення, на щастя, відмови­лися. Точніше, “атаку” було відбито...

Хто зараз лобіює у Міністерстві освіти Толстого, Пас­тернака та Достоєвського?

Можна припустити, що авто­ри інтегрованого підручника “Російська мова. Російська література”. Якщо підручник не потрапить у шкільну про­граму, а його викинуть на смітник, то автори не отрима­ють коштів... 30 років незалежна Україна толерувала ви­вчення російської мови у навчальних закладах (навіть поглиблене вивчення росмови пропонувала). До чого це призвело? На щастя, з 1 вересня в українських школах російську мову не викладатимуть. Думаю, у тому самому напрямі піде і російська література...