Передплатити Підтримати

Магазин «Сквозняк» стане танцполом для стриптизерок?

Чотириповерховий будинок, пам’ятка архітектури, має відійти у приватну власність компаній, яким належать відомі у Львові нічні клуби

Гігантська чотириповерхова будівля на вул. Чайковського, 6 зараз порожня (крім магазину на першому поверсі). Тут ніхто не живе, не орендує офісів. Фото з відеоблогу

Не виключено, що незабаром львів’яни попрощаються з магазином «Продукти», що на вулиці Чайковського, 6 (виходить на проспект Шевченка), так званим «Сквозняком». А разом з ним перейде у приватну власність і весь величезний будинок, де розташований магазин. Тут можуть відкрити щось на кшталт… стрипбару. Усе це нерухоме майно наразі у власності Об’єднання профспілок Львівщини. Але тільки наразі…

Подробиці — у першо­му випуску блогу з епа­тажною назвою «Спижже­но у Львові», що його відкрив львівський журналіст-розсліду­вач Євген Міклушка. Журналістка «ВЗ» зустрілася з Євгеном, аби поговорити про непросту долю профспілково­го майна і про те, хто не хоче, аби воно й надалі служило потребам громади міста.

Разом є Євгеном оглядає­мо величезний будинок на вул. Чайковського, 6. Це пам’ятка архітектури місцевого значен­ня, стиль рання сецесія, яскра­вий зразок львівського пре­стижного житла початку ХХ століття. Розташований у «ко­зирному» місці Львова, об’єкт фінансово дуже привабливий. Помітно, що гігантська чоти­риповерхова будівля, яка за­ймає цілий квартал, порожня, тут ніхто не живе, не орендує офісів.

«Сам об’єкт нерухомос­ті — у нежитловому фонді, це власність Об’єднання проф­спілок Львівщини (голова — Роман Дацько), — розповідає Євген. — Як виявилося в ході мого розслідування, цей бу­динок вже майже перебуває у приватній власності іншої фір­ми. Є офіційний документ — договір оренди. Це витяг з від­критого реєстру речових прав на нерухоме майно від Мініс­терства юстиції. У докумен­ті йдеться: коли мине договір оренди на 10 років, профспіл­ки зобов’язані віддати (не про­дати!) об’єкт тій фірмі, яка його зараз орендує — «Австрійські інвестиції». А це приміщен­ня загальною площею 1438 кв. метрів.

Цього документа не пока­зують нікому, навіть членам профспілок, які й проголосува­ли за цю оренду. Початок орен­ди був на зламі 2018 і 2019 ро­ків. За кілька днів до Нового року, коли вже всі готувалися до свят, профспілка собі тиш­ком-нишком за це проголосувала. Невідома навіть сума оренди. Тобто номінально за­лишилося сім років, коли цей будинок перейде у приват­ну власність фірми-оренда­ря. Але, наскільки мені відо­мо, орендар вже заплатив за 10 років наперед. Це дає йому можливість буквально зараз у судовому порядку витребува­ти це майно і визнавати право власності за собою, оскільки він договір оренди вже вико­нав.

ТОВ «Австрійські інвести­ції» має до Австрії таке ж від­ношення, як ми з вами до За­нзібару. Фірма зареєстрована у Львові на Левандівці, її ста­тутний фонд — тисяча гривень. Компанія належить Зіновію За­ранському зі Львова та Вален­тині Шерстюк з Дрогобича. Заранські та Шерстюки є влас­никами компаній, яким нале­жать такі відомі у Львові закла­ди, як нічний клуб «Рафінад» (розташований за кілька ме­трів від «Сквозняка»), клуб роз­ваг для дорослих «Білий кро­лик» та нічний клуб «Малевич». Тож не виключено, що незаба­ром «Сквозняк» може перетво­ритися на танцпол для стрип­тизерок.

Я дізнався, що голова проф­спілки Роман Дацько не захо­тів показувати самим проф­спілковцям цей договір оренди і сказав, що загубив ключі від сейфа. Це така радянська кла­сика: немає документа — які до мене претензії? Знову ж таки — хто з профспілок голосував за це питання? Це люди вже всі глибоко пенсійного віку. Поки мине договір оренди, їм буде вже ледь не по 80 років. Хто їх вже буде в тюрму садити? Плюс це колективна відповідальність — вони вирішили це питання шляхом голосування. Ви вже з них нічого не спитаєте, ви їм ні­чого вже не зробите. А що ними керувало, щоб прийняти таке рі­шення? Здогадатися неважко…

Я звернувся з інформа­ційним запитом до голови Об’єднання профспілок Львів­щини Романа Дацька. Він від­повів, що «орендарі не на­давали письмової згоди про надання інформації щодо умов укладених договорів оренди будь-яким третім особам».

Зрештою, до орендарів претензій немає — вони бізнес­мени. А от голова Об’єднання профспілок міг би й розпо­вісти, кому і за скільки зда­ли в оренду цей будинок. Та­кож мені було цікаво, кому ще, крім «Макдональдса», він здає приміщення самого Будин­ку профспілок і за які гроші? Я звернувся до Романа Дацька зі ще одним запитом, розпи­тував про його зарплати, пре­мії, автомобілі. Але пан Дацько вирішив мене проігнорувати. У телефонному режимі він спіл­куватися не побажав, а коли я прийшов до нього в кабінет, сказав: «Ви не є членом проф­спілки, і я не зобов’язаний ні про що вам розповідати».

Але, як виявилося, він і профспілківцям не горить ба­жанням показувати ті чи інші документи. Я розмовляв із ба­гатьма з них, нерідко в них очі на лоба вилазили від здивуван­ня, коли вони чули про можли­ву приватизацію «Сквозняка». Я їм пропонував самим переві­рити — документи є. Профспіл­ківці так само як і я, журналіст, можуть це перевірити. Реє­стри Мін’юсту, відкриті бази даних доступні для всіх. Один витяг з реєстру коштує симво­лічну суму.

У тих же відкритих реєстрах я знайшов інформацію про житло Романа Дацька. Вияви­лося, чоловік має три квартири у престижних районах міста. Зокрема дві квартири загаль­ною площею 124 кв. метри — на проспекті Свободи. У 2006 році вони сумарно коштували пів мільйона доларів. Звідки у бідного профспілківця, чесної й порядної людини, пів міль­йона доларів? До речі, ці дві квартири він здає в оренду. Третя його квартира, на 150 з гаком кв. метрів, — в елітній но­вобудові біля парку Погулян­ка. Якщо вірити офіційним до­кументам, йому її подарували. Хто подарував, за які заслуги?

Хочу показати бідним ря­довим членам профспілки, як живе їхнє керівництво. Кого вони пообирали, і як обранці збагатилися на їхньому спіль­ному майні. У наступних ви­пусках свого блогу я буду го­стрішим. Те, що я знайшов, — тільки верхівка айсберга. У профспілок є насправді купа іншого майна, яке, як я зрозу­мів, готують до відчуження. Є купа людей, які готові мені до­помагати. Після першого ви­пуску блогу я отримав дуже ба­гато відгуків. За перші дві доби було 12 тисяч переглядів тільки на Ютубі. У Фейсбуці — близько 20 тисяч переглядів. До мене почали звертатися люди і роз­повідати про аналогічні істо­рії з нерухомістю, де були за­діяні профспілки. Є історії 10−15-річної давності. Уже маю близько 30 звернень.

Планую зосередитися на рекреації — санаторіях, будин­ках відпочинку тощо. Це все мало слугувати потребам гро­мадськості, натомість було умисно доведено до руїни, щоб можна було це за копійки продати. Ви почуєте багато ві­домих прізвищ. Зокрема, буду називати людей, які у Брюхо­вичах отримали у власність ті чи інші санаторії, піонерські та­бори тощо".

— Чому керівництво проф­спілок має якесь «ексклю­зивне право» безкарно від­чужувати колись державне майно, наживатися на цьо­му, і їм за це нічого не є?

— Профспілка — це такий вид юридичної особи, який по суті нікому нічого не винен. Її голо­вне завдання — надання юри­дичної допомоги, обстоювання в судах інтересів членів проф­спілок, організація їхнього від­починку, оздоровлення. На­томість профспілки фактично займаються тим, що здають в оренду або продають майно. Майно вони отримали задарма у власність ще з радянських ча­сів, а щось віддала їм у користу­вання Львівська міська рада вже за часів незалежності. От зараз і маємо таке покоління проф­спілківців, які раді все це «де­рибанити». А правоохоронці не те що не цікавляться цим, вони просто нічого не можуть зроби­ти. Бо це приватна колективна власність. Єдиний вихід — якщо профспілківці поміняють своїх керівників і самі почнуть контр­олювати своє майно. Тоді якщо не повернуть вже розікрадено­го, то принаймні припинять ці «дерибани» у майбутньому.