• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Кажуть, безхатькам подобається жити на вулиці... Неправда! Вони у постійних злиднях»

«Кажуть, безхатькам подобається жити на вулиці... Неправда! Вони у постійних злиднях»

Киянин публікує в Instagram історії людей, які опинилися на вулиці. До проєкту долучилися понад 30 тисяч осіб

Їжа – це те, чого найбільше потребують бездомні

Згідно з офіційною статистикою Мінсоцполітики, в Україні 30 тисяч бездомних. Це ті люди, які зверталися по допомогу до різних державних структур (а звертається лише одна людина з восьми). Насправді ж ця цифра становить близько 200 тисяч! За останні два роки безпритульність у нашій країні збільшилася на 30%. Киянин Олександр (ім'я змінено), який залишається анонімним, створив у мережі Instagram соціальний проєкт під назвою «Сука життя». Спершу публікував фотографії бездомних, допомагав їм власними грошима. А згодом до проєкту долучилося понад 30 тисяч людей, які також допомагають безхатькам.

Раніше Олександр навчався в медінституті. Але зрозумів, що це не те, чим хоче займатися у житті. І обрав інший шлях — працює відеооператором та монтажером. Зі слів Олександра, про його проєкт знають хіба що рідні та близькі дру­зі, які допомагають розносити безпри­тульним «пакети допомоги».

— Олександре, більшість воліє не помічати безпритульних на вулиці… Наскільки масштабною є ця пробле­ма у нашій країні? Які основні причини того, що люди опиняються на вулиці? Чи великий відсоток тих, хто постраж­дав через квартирних аферистів?

— Державні організації, які займаються проблемою безпритульності, максимум, що можуть зробити, — допомогти віднови­ти документи. І підказати, що робити у кон­кретній ситуації. Але вони не можуть нада­ти фінансової підтримки. У Києві лише 50 ліжкомісць для бездомних. А у столиці, за неофіційними даними, аж 50 тисяч бездо­мних! Згідно із повідомленням Мінсоцпо­літики, за минулий рік чиновники змогли повернути у родину з вулиці тільки двох осіб. Це зі всієї України!

Приблизно половина бездомних — люди, які переїхали в інше місто. Або не знайшли роботи, або не змогли на ній втриматися. Опинилися у борговій ямі… Друга причина — проблеми у родині. Це насилля у сім’ї або рідні не можуть знайти спільної мови між собою… І людина йде на вулицю. Також велику частину бездо­мних становлять ті, хто виховувався у ди­тячих будинках чи виходить з тюрми. Після них йдуть жертви шахрайства та вимаган­ня. А також ті, хто, наприклад, продав жит­ло через серйозні проблеми зі здоров’ям. Людина не має змоги орендувати житло, і опиняється на вулиці. Через свої захво­рювання або травми не може працювати. Так втрачає ґрунт під ногами… Є екстрені ситуації, коли квартира згоряє. Таке часто буває у сільській місцевості. Тоді люди на­магаються переїхати у місто і там знайти якусь допомогу й підтримку. Щодо квар­тирних аферистів, то я особисто з таки­ми випадками не стикався. Але, імовірно, так буває, коли люди черезу свою юридич­ну необізнаність підписують документи і втрачають своє право на житло.

— Схоже, до нормального життя без­хатьки повертаються не часто…

— Я допоміг повернутися двом людям. Зараз працюють. Один у таксі, інший на складі, допомагає з реквізитом для зйо­мок. Живуть у квартирах. В одного навіть дівчина з’явилася… Але процес повернен­ня людини з вулиці у дім — складний.

— Чи у Києві хтось «дахує» бездо­мних? Часто вони збирають картон, пляшки, метал… Чи змушені комусь платити?

— Є випадки, коли людей примушують сидіти на певних «точках» з різними та­бличками та просити милостиню. Потім у них ці гроші відбирають. Дають одну «Міві­ну» на день і відвозять кудись у будинок за місто, де незаконно утримують по 20 осіб. Дуже складна ситуація на вокзалі, напри­клад. Там діють багато шахраїв, які відби­рають у людей документи. Під приводом — знайти для них роботу. Потім на них «ві­шають» борги, починають шантажувати. Накручують відсотки. Була реальна така іс­торія. Чоловік врятував бездомного з такої ситуації. Той розповідав, у цій схемі була задіяна поліція.

Часто люди залишаються на вулиці, коли у пошуках роботи переїжджають в інше місто.

— Як ці люди змінили особисто вас?

— Вони допомогли мені побачити світ ширше! Починаючи з того бездомного, з яким я вперше заговорив. Зрозумів, що за плечима кожного з них — ціле життя! І про це розповідаю у своєму Інстаграм-профі­лі. Прошу людей дивитися на цю ситуацію глибше. Якщо цей хлопець зараз на вулиці і він п’яний, це не означає, що він не заслу­говує на допомогу. Я, до речі, не відразу почав допомагати бездомним. Прийшов до цього на шляху розвитку проєкту. Спо­чатку їх фотографував, і ці фото показував людям. Потім зробив сторінку в соцмере­жах і почав витрачати власні кошти. Купи­ти людині з розбитим обличчям перекис водню і бинт не забере з бюджету багато грошей.

— Де найчастіше зустрічаєте без­хатьків, і що зазвичай просять?

— Бездомних людей я зустрічав у заки­нутих гаражах і у закинутих будинках, де немає ні вікон, ні дверей… Про допомогу просять не лише безхатьки, а й люди, які перебувають у складному фінансовому становищі. Ось нещодавно 82-річна Ольга Семенівна попросила купити їй диван. Одинока пенсіонерка, яка живе на пенсію 1400 грн. (хоча має 40 років стажу). Ми з підписниками зібрали кошти на новий ди­ван за один день! Раз на місяць приношу їй продукти, бо вижити на її пенсію нереаль­но. Особливо у такому віці, коли тобі що­дня потрібні ліки. А ще ж комунальні по­слуги треба оплатити. Бездомні просять переважно їжу, одяг, а також медикаменти, бо життя на вулиці сильно б’є по здоров’ю цих людей.

Євген — один з тих, кому Олександр допоміг повернутися до нормального життя. Він став символом проєкту.
„А так Євген виглядав, коли жив на вулиці...

— Чому ви обрали для цього проєк­ту таку специфічну назву? Чи ви самі не розчарувалися у житті? І чому ви­рішили працювати анонімно?

— Ця назва чітко описує те життя, яке проживають бездомні. Як і у всіх людей, в мене були складні етапи у житті. Од­нак це не привід розчаровуватися ні у житті, ні в людях. Трапляються випад­ки, коли бездомні мною маніпулюють. Я допомагаю людині, але я не можу роби­ти вибір за неї… Щодо моєї анонімнос­ті. Я створював цей проєкт абсолютно не для того, щоб розповідати про себе. Не знайшов жодної причини, щоб бути пу­блічним. Мені не потрібне дешеве мар­нославство.

— Що у цій справі є вашим найбіль­шим успіхом?

— За два роки до мене в Instagram до­лучилася понад 31 тисяча осіб, які готові допомагати бездомним, співпереживати з ними, бути частиною проєкту, віддава­ти свій час і гроші. У перспективі планую створити у Києві Центр інтеграції бездомних.

— Часто безхатьки бояться говори­ти з незнайомими людьми, зокрема з журналістами…

— Бояться за власну безпеку. Нещо­давно бачив відео, на якому хлопці 15−16 років б’ють ногами бездомного. І це ві­део самі виклали в Інтернет! Потім цьому чоловікові допомогли перехожі, виклика­ли «швидку». Але я не впевнений, що він залишиться живим… Бездомні також не хочуть, щоб їх упізнали колишні друзі, однокласники і побачили, в якій ситуації вони опинилися.

Це найбільш незахищені люди у на­шому суспільстві. Живуть на вулиці і не мають найважливішого захисту — дому. Бояться багато чого. Наприклад, боять­ся отримати одяг, який виглядає трош­ки краще, ніж їхній. Знають, що їх мо­жуть відлупцювати, а одяг відібрати… Я не згоден з тим, що комусь подобаєть­ся життя на вулиці, вони, мовляв, до ньо­го звикли. Це неправда! Вони у постійних злиднях. Не думаю, що це комусь подо­бається… Хоча, звісно, люди з різними залежностями, алкогольною чи нарко­тичною, можуть перестати відчувати ту грань й далі падати донизу. Але треба ро­зуміти, що ця залежність -наслідок того, що вони живуть бездомним життям…

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Кажуть, безхатькам подобається жити на вулиці... Неправда! Вони у постійних злиднях»