Жити вічно і не старіти?

Або що таке біохакінг?

Люди споконвіку прагнули безсмертя. У середньовіччі алхіміки просто марили розмаїтими панацеями та цілющими філософськими каменями. Вони теоретично мали б зцілювати від недуг, молодити старече тіло і продовжувати життя. Попри усі спроби і легенди, екстракт молодості знайти людям так і не вдалося. Але спроби, здається, ніколи не припиняться…

Сучасним аналогом середньо­вічного еліксиру довголіття для тих, хто в темі, став біохакінг. Це так звана антивікова медицина, яку намагаються впровадити за допомо­гою найновіших наукових досягнень, зокрема генної інженерії. Біохакери прагнуть змінити біологію власного тіла за допомогою різних практик: змі­ни способу життя, спеціальної дієти та застосування неліцензованих медика­ментів.

Кінцева мета біохакінгу — не лише «ба­нальне» продовження тривалості життя, а й маніпуляція людською біохімією. Аби стати продуктивнішим, щасливішим і, звісно, здоровішим… Одне слово, пере­творитися на сучасну версію надлюдини. Саме тому «оздоровча практика» містить безліч різноманітних крайнощів.

Рух біохакінгу з’явився у Кремнієвій долині (місце розташування багатьох ви­сокотехнологічних компаній США). Він стрімко набув популярності завдяки біз­несмену-айтішнику Фаге, який у соцме­ражах зізнався, що вирішив «зламати» власний організм. Найцікавіше те, що на процес, детально описаний у власному блозі, Фаге витратив 200 тисяч доларів і п’ять років.

Біохакери вимірюють і ретель­но контролюють геть усе: від кількос­ті бактерій у шлунку — до якості повітря у спальні. Вони полюбляють здавати різ­номанітні медичні тести (від генетичних до серцевих) та займатися надзвичай­но поміркованою фізичною активністю, бо, як відомо, фізкультура оздоровлює, а спорт — вбиває. Прихильники біологічно­го зламу практикують періодичне голо­дування, адже медицина довела користь контрольованого безхліб’я (у процесі ав­тофагії організм очищається від ракових клітин та зміцнює імунну систему).

Крім здорового харчування, біохаке­ри зранку і ввечері наминають (без пере­більшення) цілі жмені піґулок. Заради по­кращення пам’яті дехто навіть практикує транскраніальну стимуляцію мозку (ме­тод, що дозволяє стимулювати кору го­ловного мозку за допомогою коротких магнітних імпульсів). Аби не захворіти на недугу Альцгеймера (синдром стійкого порушення когнітивних функцій внаслі­док органічного ураження мозку), фана­ти зламу людського організму пильнують за гігієною сну.

Головним ворогом біохакера є не ба­нальний холестерин чи зайва вага, а стрес. Тому істинний біохакер регулярно відвідує психолога, практикує йогу, часто приймає психотропні препарати і спить по вісім годин, засинаючи в чітко відве­дений на те графіком часовий проміжок.

Пропагандистам недешевої культури біохакінгу чудово вдається прикути сус­пільний інтерес до власного хобі. Вони можуть публічно вводити у своє тіло різ­ні сумнівні вакцини (нібито ліки від гер­песу та ВІЛу) без урахування фармацев­тичних стандартів. Відкрито продавати через мережу (за 20 доларів) покроко­ву інструкцію, як вдома змінити власне ДНК за допомогою програми CRISPR — дизайнера людського геному, без під­твердження жодних ефектів. Або ж на­магатись змінити мікробіном (сукупність мікроорганізмів) свого кишечнику за до­помогою чужих фекалій.

Через буцімто надмірну фанатичність дехто вважає біохакінг формою невро­зу. І тут річ зовсім не в дивних практиках, а у фанатичному підході до вподобано­го стилю життя. Наприклад, один німець­кий прихильник біологічного зламу, Тім Кеннон, якось вживив собі під шкіру ве­летенський саморобний біочіп для дослі­джень клітин крові. Сенсор Circadia ска­нує дані, наприклад, температуру тіла, і надсилає їх на планшет через Bluetooth. Найстрашніше, що операцію біохакеру-кіборгу фейкові лікарі робили без анес­тезії (бо жоден ліцензований фахівець не готовий узятись за таку авантюру). Тож хлопцеві довелось терпіти…

Біохакери часто лікують себе від не­існуючих хвороб. Деякі прихильники руху вигадують способи «зламати» влас­не тіло, щоб виправити не тільки наявні «баги» (захворювання чи вади), а й напе­ред здійснити профілактику хвороби, до якої теоретично схильні гени (хоча, ціл­ком можливо, ця хвороба ніколи себе не виявить). Заради відтермінування мо­менту старіння і стану внутрішнього спо­кою біохакери постійно моніторять сис­теми органів, а ще прагнуть у звичках наслідувати відомих довгожителів нашої планети.

Користь від біохакерських досліджень досі не підтверджена. Тим паче, що за кожним відомим біохакером і його но­ваторським експериментом стоїть неве­личка, але продуктивна компанія, готова оперативно комерціалізувати експери­ментальну продукцію без медичної лі­цензії…