• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Турки наполовину врізають ціну, звикли торгуватися. Я йому кажу: «100 грн.». А він: «50!»

«Турки наполовину врізають ціну, звикли торгуватися. Я йому кажу: «100 грн.». А він: «50!»

Журналіст «ВЗ» знайшла на Вернісажі і нешліфований бурштин, і глиняні дзвіночки, які роблять батьки Скрябіна

Купити канапочки з салом та перцем можна за 63 грн.

Львівський Вернісаж — куль­тове місце, куди полюбля­ють навідуватися не лише туристи, а й львів’яни. Дехто називає цю місцину «бло­шиним ринком», де можна придбати не лише сучасні сувеніри, а й антикваріат. Щоправда, до європейських «блошиних ринків», які у Відні чи Парижі вважаються такими ж визначними туристичними пам’ятками, як музеї, нам ще далеко… Але деякі зміни в асортименті я все-таки по­мітила. На Вернісажі побіль­шало товарів ручної роботи українських майстрів. Китай­ський ширвжиток теж є, але він не настільки помітний…

Зачепилася за горнятка, які купувала у подарунок. Виглядають симпатично — з зображенням архітектури Льво­ва або левами. Відчувається, що «дихають» любов’ю до рідного міста. Та й коштують недорого — 60−80 грн. (великі, точніше, ве­личезні, — по 150 грн.).

Бачу, як жіночка розглядає ко­льоровий радянський посуд. По­думала: навіщо він їй? Та й куди усе це добро складати? «Це дуже рідкісний колір — кобальт (си­ній), — каже львів’янка пані Окса­на. Жінка трепетно торкається скляного графина — „карафки“. — Мені такий посуд до душі! Не порівняти з тим, що продають у сувенірних крамницях. Прода­вець просить 150 грн., але для мене це дорого. Є тут один недо­лік: у кришечку зайшла пара, ви­глядає не дуже естетично».

Продавець ціни не скидає. Я тим часом розглядаю вітрину: ір­жавий ключ, яким банки відкри­вають, ручний міксер, на видному місці — діркопробивач… «Ви ки­тайським ключем відкрили банку, і він зламався, а цей буде служи­ти і служити», — примовляє про­давець, коли бачить мої круглі очі. Пані Оля каже, колись усі робили запаси з кришталю та кольоро­вого скла. Тепер люди не мають грошей, спустошують серван­ти і все приносять сюди. «У Льво­ві багато турків, вони кольорове скло люблять, — веде далі прода­вець. — Поляки колись брали все підряд, тепер вибирають, що їм підходить. Американці, китайці у нас купують… Але турки наполо­вину врізають ціну, звикли торгу­ватися. Я йому кажу: „100 грн.“. А він: „50!“. Деколи можемо і по­слати, бо злість бере. І так ставлю невисоку ціну».

Вернісаж не раз хотіли за­крити. Готель «Леополіс» хоче, щоб тут була його парковка. А не так давно Козловський (депутат міської ради, власник «Ґранд Го­телю». — Авт.) купив на Верніса­жі кафе… Хто знає, що надумає тут будувати".

Деякі ятки, точніше, халабу­ди, неестетично обгорнуті кле­йонкою. Коли падає дощ, тор­говці прикривають нею товар. Звертаю увагу на різьблену Чен­стоховську ікону Божої Мате­рі. Коштує 1100 грн. «Їм та пло­ща поперед горла стоїть. Вони її так хочуть, аж пищать, — каже продавець пані Лариса, коли і її розпитую про закриття Верніса­жу. — Але вони не можуть про­сто так її забрати, бо тут люди. Тут 250 людей працює. І ніби до­зволяють, і ніби не дозволяють. (Продавці платять лише за охо­рону — 190 грн. на місяць, орен­ди не платять. — Авт.)».

Така ікона коштує 1100 грн

Пані Лариса розповідає, за освітою вона інженер-конструк­тор, зараз на пенсії. «Маю 1500 грн. пенсії, спробуйте на ці гроші вижити, — каже. — Я колись жила поруч із Вернісажем. Це були важкі 90-ті. Залишилася сама зі сином, чоловік помер. У мене книжок було багато. Любила я ту справу (усміхається. — Авт.). Спочатку я книжки продавала. Тепер от їжджу в Одесу за това­ром». «Купують ваші прикраси?» — запитую. «Коли було 750-літ­тя Львова — тут гребли все під­ряд. Вірите, увечері столи були порожні! Тепер це вже не та тор­гівля».

Помічаю на багатьох столах вироби з бурштину. Деякі кора­лі привозять з Одеси (коштують від 120 до 900 грн.). Але є й інші варіанти. Продавці зізнаються, іноді бурштин приносять контр­абандисти. Правда, просять за каміння дорого — 700−800 грн. (продають на вагу). «Вони копа­ють і будуть копати», — кажуть вернісажівці.

Заради експерименту запи­тую в однієї продавчині, чи має намисто з нешліфованого бурш­тину із копанок. «Маємо!» — каже жіночка, яка якраз вторгува­ла якогось каміння на 500 грн. Виглядає задоволеною. Клієн­там подарувала блискучий мі­шечок, бо купували подарунок для мами. А це, з її слів, нечас­то буває. «З копанок?» — уточ­нюю. «Жіночко, ми тут прода­ємо не один день. По-перше, якщо бурштин нешліфований, він треться об шию, пилок вбира­ється шкірою. Тому має особливі лікувальні властивості. Дивіться, який чудовий. Трошки ціну скину — 1100 грн.».

Коли вже збиралася йти, по­мітила дзвіночки з білої глини, які роблять батьки Кузьми Скрябіна. На одному з них — ноти… «Тато деколи пише на дзвіночках сло­ва з пісень Андрія, — каже прода­вець (дзвіночок зі словом „Мов­чати“ з однойменної пісні якраз продався. — Авт.). — Ольга Ми­хайлівна розмальовує. Вони вже 12 років цим займаються. Сво­го часу Андрій їм допоміг. Роз­повідала дружина, як він ту пісню писав („Мовчати“. — Авт.). Про­будився о другій ночі, попросив ручку…».

Дзвіночки з білої глини створюють гарний настрій...

Коли виходжу з ринку, звіс­но, увагу привертають виши­ті сорочки та сукні. Продавці, до речі, одразу кажуть, де руч­на робота, а де — машинна. Ви­шита сукня (машинна) коштує 2 700 грн. Зі слів продавчині, ручна такого плану буде кошту­вати понад 10 тисяч грн. Виши­ванку ручної роботи (дуже гар­ну) можна купити за 3,5 тисячі грн.

Всі фото авторки

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Турки наполовину врізають ціну, звикли торгуватися. Я йому кажу: «100 грн.». А він: «50!»