• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Птах почав несамовито битися у вікна, а через кілька годин у школу влучило кілька снарядів»

«Птах почав несамовито битися у вікна, а через кілька годин у школу влучило кілька снарядів»

Якщо свого часу Вічне місто — Рим — врятували гуси, то селище Тошківку, що на Луганщині, точніше, місцевих школярів, у 2014 році врятувала маленька пташка — сіро-коричневий сич

Директор сподівається, що наступного року вдасться відбудувати зруйновану частину школи

Селище Тошківка розташоване за кілька кілометрів від так званої лінії розмежування. Зараз там відносний спокій: після 2015 року населений пункт вже не обстрі­люють. Хоча час від часу місцеві мешкан­ці чують віддалений гуркіт снарядів. Але у перші роки війни, особливо у 2014 році, ворог обстрілював село дуже інтенсивно.

Напередодні нового навчального року вчителі та учні Тошківської школи, як, зрештою, і будь-якого навчального за­кладу, активно наводять марафет. На подвір’ї школи нас зустрічає директор — Володимир Черкасс. Але запрошує не у відремонтова­не приміщення навчального закладу, а веде до вщент зруйнованої будівлі, що розташо­вана за кілька метрів від основного корпусу школи. Колись тут була шкільна їдальня та спортзал. А підвали цього приміщення, де були роздягальні, слугували бомбосхови­щем. Коли починалися інтенсивні обстріли, діти та вчителі бігли саме туди. 29 жовтня 2014 року прямим влучанням снарядів з «Градів» ця будівля була зруйнована. На щас­тя, у цей момент там нікого не було, хоча це була середа — звичайний навчальний день. Дітей та вчителів Тошківської школи врятував маленький птах.

«Цей птах поселився на горищі нашої школи давно, — розповідає цю неймовір­ну історію пан Володимир і показує рукою на дах школи. — Бачите пожежні сходи, то сич любив на них сідати. Політає і сяде, на дітей дивиться. Дітки пташку підгодо­вували. Вона майже ручна була. І ось 29 жовтня, приблизно о десятій годині, птах раптом почав несамовито битися у шкіль­ні вікна. Якраз йшли уроки, діти бачать, що птах з розгону усім тілом вдаряється у вікна. Спочатку бився у вікна другого поверху, потім третього… Це побачили і люди, які живуть у п’ятиповерхових бу­динках, що розташовані навпроти школи. Прибігли до мене у кабінет і кажуть, що це, мовляв, погана прикмета. У цей час звуки від розриву снарядів наростали. Я вирішив припинити навчання і сказав вчи­телям виводити дітей зі школи. Діти роз­біглися по домівках. У школі залишилось кілька вчителів, технічні працівники та я. Вибухи гриміли все ближче. І о 13.30 бу­дівля школи здригнулася. У крило школи влучили кілька снарядів. Пам’ятаю дзве­ніння скла… Усі вікна повилітали. Ми усі впали на підлогу. Моя секретарка ще й го­лову прикрила папером… Тоді я наказав усім бігти у бомбосховище. Коли вибігли з приміщення школи, побачили на місці їдальні та спортзалу, під якими було наше імпровізоване бомбосховище, суцільні руїни. Снаряд влучив точнісінько туди».

Володимир Черкасс вважає, що саме сич став їхнім ангелом-охоронцем. «Якби птах не почав так панікувати, давати нам сигнал тривоги, може, ми б і не відпусти­ли дітей по домівках. Можливо, перевели б їх у наше бомбосховище, — каже дирек­тор школи. — Якою б трагедією це могло закінчитися, навіть боюся думати».

Запитую директора, як потім поводи­лася пташка-рятівник? Виявляється, зі свого насидженого місця на даху школи перелетіла у зруйноване приміщення і деякий час жила там, на попелищі. Але через кілька місяців, переживши зиму, навесні кудись відлетіла і вже не повер­нулася.

Володимир Черкасс показує руїни, які залишилися від прямого влучання снаряда. "Раніше там були спортзал та їдальня"

… Заходимо у приміщення навчаль­ного закладу. По дорозі директор розпо­відає, що зараз тут навчається 130 учнів. Видно, що у школі повним ходом йде ре­монт. Директор показує на вхідні двері. Каже, коли був обстріл, ці двері вилеті­ли, вибили інші двері і вдарилися об сті­ну. Сліди цього удару ще помітні. «Ціле щастя, що ми не одразу вибігли зі школи, а затрималися на кілька хвилин, інакше нас тими дверима і пришибло б», — каже директор.

Пан Володимир робить екскурсію школою. Каже, ремонт приміщення поча­ли з туалетів. До цього часу туалети були, скажемо так, радянського зразка. Зараз — цивілізовані, європейські. З 1 вересня у приміщенні школи, на другому повер­сі, запрацює дитячий садок, куди піде 20 діток від 4 до 6 років. Директор показує нові, щойно відремонтовані, кімнати для дошкільнят: окремо спальня, кухня, ігро­ва кімната. Ці приміщення вдалося від­ремонтувати і відповідно обладнати за кошти Німецького благодійного фонду. Інші класи було відремонтовано за раху­нок коштів японського уряду. Але осно­вний ремонт приміщення було зроблено за бюджетні кошти. У наступному році планують відбудувати і зруйноване при­міщення їдальні та спортзалу. Відповідні кошти обіцяють закласти у бюджет.

Учні Тошківської середньої школи

Як цинічно це не звучить, але відре­монтувати, по суті, оновити школу, вда­лося саме після того трагічного обстрі­лу. Тошківська школа була побудована у сімдесятих роках минулого століття. З того часу капітального ремонту не ро­били. У радянські часи у школі вчилася майже тисяча учнів, навчання відбува­лося у дві зміни. Деякі випускниці з тих часів нині працюють у школі вчителями. У дев’яностих роках припинила роботу місцева шахта, і багато людей у пошуку нової роботи виїхали в інші регіони Укра­їни. Зокрема і у Західну Україну. Колись у Тошківці було чотири гуртожитки, де жили хлопці з Західної України. Багато з них одружилися з місцевими дівчатами і після розвалу Радянського Союзу повер­нулися на малу батьківщину.

Після екскурсії йдемо у клас, аби по­спілкуватися з дітьми та вчителями. Діти різного віку, які сіли за парти, щойно по­вернулися з відпочинку у Бердянську. Виявляється, на останній дзвоник до школи приїхав командувач Об’єднаних сил, генерал-лейтенант Сергій Наєв. Він зустрівся з учнями і пообіцяв їм органі­зувати відпочинок на морі. Свого слова дотримав. 30 кращих учнів, а також діти-сироти відпочили у Бердянську. Запитую дітей, чи були у Львові? Заперечливо хи­тають головами. Тоді прошу, щоб підня­ли руки, хто хотів би поїхати до Львова. З десяти дітей руку підняли лише кілька. Інші насторожено дивились… Довелось шукати з дітьми спільну мову. Я розпові­ла про Львів і запевнила, що для того, аби вони звільнилися від стереотипів щодо Західної України, обов’язково мусять до нас приїхати. Домовились шукати варі­анти, аби таку поїздку організувати.

З 1 вересня у приміщенні школи запрацює дитячий садок, у який підуть 20 діток

На прощання пропоную пану Володи­миру поставити на подвір’ї школи сим­волічний пам’ятник пташці, що так від­чайдушно їх рятувала. Обіцяє подумати над цією ідеєю. А я подумала: може, хтось із наших читачів готовий проспон­сорувати цю ідею?..

Луганська область

Усі фото авторки

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Птах почав несамовито битися у вікна, а через кілька годин у школу влучило кілька снарядів»