• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Погода в Антарктиді — мінлива. Світить сонце, а за мить — уже здіймається вітер…»

«Погода в Антарктиді — мінлива. Світить сонце, а за мить — уже здіймається вітер…»

Львівські науковці — про сезонну експедицію на найхолодніший континент світу

110 кг — стільки важив багаж Ігоря Савчина та Володимира Нікулішина, двох молодих науковців з Національного університету «Львівська політехніка», які цього року вперше вирушили у сезонну експедицію на найхолодніший континент світу — в Антарктиду. «Крім особистих речей, потрібно було взяти зі собою багато обладнання для проведення замірів (завданням дослідників був монтаж і запуск ГНСС-станції, яка підвищить точність координатних вимірювань у цьому регіоні, а також лазерне сканування льодовиків. — Авт.). На збори мали… чотири доби (згодом нам повідомили, що дата виїзду посувається на тиждень). Мандрівка тривала 35 днів, з них на станції „Академік Вернадський“ провели 12», — розповідає к.т.н., ассистент кафедри вищої геодезії та астрономії Ігор Савчин.

«Летіли з Києва у Рим, звідти — до Сантьяго, столиці Чилі. Далі — до ПунтaАренас, найбільш південного (після Ушуаї) міста у світі. У порту нас чекав український корабель. Там провели дві доби, поки на борт вантажили провіант для полярників (зокрема, свіжі овочі та фрукти, яких має вистачити до кінця зимівлі) і закачували пальне. До станції «Академік Вернадський» добиралися п’ять днів.

Шлях пролягає через протоку Дрейка — найглибшу у світі (максимальна її глибина — понад 5 км. — Авт.). Тут постійно дмуть сильні вітри, оскільки у цьому місці «зустрічаються» два океани. Нам пощастило, бо пережили помірний шторм (4−5 балів)", — згадує про свою «прогулянку» по «світовому кладовищу кораблів» (так називають протоку Дрейка, де часто лютують льодові шторми) Володимир Нікулішин, к.т.н., асистент кафедри картографії та геопросторового моделювання.

Станцію Україна отримала у користування від британців. У 1993 році Велика Британія вирішила відмовитися від «Фарадея» та передати його іншій державі, яка на той момент не мала арктичної станції. Конкуренти були серйозні, але Україна, крім потужної наукової бази, мала ще один козир — в експедиції Роберта Скотта, який другим після норвежця Руаля Амундсена вирішив підкорити Південний полюс, брав участь українець, хлопець з Полтавської губернії, член Королівського географічного товариства Антон Омельченко. Через три роки британці продали станцію українцям за символічну плату — 1 фунт. Цю монету вмонтували у барну стійку. На станції є кімната відпочинку. У суботу полярники дозволяють собі розслабитися — грають у більярд, слухають музику, п’ють вино…

«Зимівники», які проводять на станції цілий рік, раді гостям — учасникам сезонних експедицій і туристам (останні за можливість побувати на «шостому континенті» викладають… по 15 тисяч доларів!). З приходом арктичної зими (літо тут триває з грудня по березень) протоку сковує крига, і тоді полярники опиняються у льодовій пастці, ізольовані від решти світу.

Колонія пінгвінів поблизу станції налічує 1,5 тисячі особин. Ці дружелюбні тваринки не бояться людей, але галасливі і жахливо тхнуть. Водяться тут також тюлені-крабоїди, морські котики і морські леопарди. Останні можуть напасти на непроханих гостей, тому їх краще не чіпати.

«Зимівники» — це група з 12 осіб — сімох науковців (цього року на станції працюють три метеорологи, два геофізики та два біологи) та п’ятьох технічних працівників, які забезпечують життєдіяльність станції (лікар, кухар, дизеліст, системний адміністратор і механік). Щоб фахівець пройшов відбір і його допустили до роботи, мусить відповідати жорстким критеріям: мати міцне здоров’я, бути професіоналом своєї справи, володіти англійською та іншими іноземними мовами, бути неконфліктним і готовим провести цілий рік далеко від дому у нелегких погодних умовах.

Наприклад, кухар повинен вміти приготувати широкий асортимент страв — одноманітний раціон швидко набридає і не забезпечує організм необхідною кількістю вітамінів та мінералів. Системний адміністратор — не лише розумітися на комп’ютерах і програмному забезпеченні, а й знати основи морських і супутникових систем зв’язку, могти їх відремонтувати, якщо вийдуть з ладу. Лікар (зазвичай беруть хірургів, травматологів або реаніматологів; цього року поїхав анестезіолог, ветеран АТО) мусить вміти полікувати зуби, зробити рентген і надати психологічну консультацію. На станції у його розпорядженні є не лише медичний кабінет і лабораторія, а й операційна. Цього року українського науковця — біолога Миколу Весельського — довелося екстрено евакуювати через гострий апендицит, який дав ускладнення. За нашим полярником зі станції «Палмер» крізь кригу пробився американський криголам. На борту український лікар та його американський колега надали науковцю додаткову допомогу. Далі пацієнта транспортували до найближчого летовища — на острів Кінг-Джордж, на чилійську станцію «Фрей». За кілька годин туди приземлився військово-транспортний літак, наданий військово-повітряними силами Чилі, з бригадою медиків на борту. Миколу Весельського оперативно доправили у найближчий шпиталь на материку і так врятували йому життя.

Кожного року когось із «зимівників» обирають капеланом. Щонеділі він править Служби Божі. На Великдень — освячує паски…

«Це — остання зимівка, яка складається виключно з чоловіків, — анонсував в. о. начальника Національного антарктичного центру Євген Дикий. — На всіх станціях працюють жінки, і у великій кількості. А у нас досі є такий анахронізм». Востаннє жінки (кухар, два метеорологи та вчена-геофізик) зимували на українській станції 21 рік тому, під час другої експедиції. Ходили чутки, що одна із полярниць завагітніла і її довелося екстрено евакуювати. Ця історія є напівправдою. Метеоролог справді завагітніла від свого майбутнього чоловіка, з яким познайомилася під час експедиції, але спокійно повернулася в Україну, де й народила свого первістка (зараз у жінки — четверо дітей, і вона продовжує займатися наукою).

А от Ігор та Володимир зізнаються: не готові провести на станції цілий рік. Кажуть, наважилися б на тривалу розлуку з домом, якби були молодшими і ще не створили власної сім’ї. Рутина швидко убиває романтику, яка відчувається лише у перші дні перебування на станції, — щодня одна і та ж робота, одні й ті ж люди поруч… Дослідники зауважили: більшість «зимівників» їздять в Антарктиду з певною періодичністю і намагаються «взяти у компаньйони» тих, з ким встигли здружитися, будучи «відрізаними» від зовнішнього світу.

По морю між островами архіпелагу Аргентинські острови науковці з Львівської політехніки пересувалися на надувних моторних човнах. Обов’язково — з рятувальними жилетами і раціями (найстрашніше, що може трапитися з полярником, — опинитися без зв’язку у крижаній пустелі). Пересуватися можна у визначеній акваторії, де немає хвиль і, відповідно, ризику, що човен винесе у відкрите море. Погода в Антарктиді — мінлива. Світить сонце, а за мить — вже здіймається вітер, наганяючи хвилі. Треба повертатися на станцію.

У сонячні дні (таких тут — 30−35 на рік) необхідно носити сонцезахисні окуляри і користуватися сонцезахисним кремом.

Географічно станція розташована під озоновою дірою, яку тут активно вивчають.

За час перебування науковців на станції стовпчик термометра не опускався нижче -10°С. «Навіть взимку тут не надто холодно: -15°С… -20°С. Найнижча температура, яка коли-небудь була зафіксована на станції, -47°С, — каже Ігор Савчин. — Це — найбільш північна і найбільш тепла станція. А от кучугури снігу (через близькість моря і сильні вітри) може надувати навіть до трьох метрів».

У середині Антарктиди розташовані дві дослідницькі станції — американська «Амундсен-Скотт» і російська «Восток». Нещодавно, аналізуючи супутникові виміри крижаного покриву Південного континенту, дослідницька група з університету штату Колорадо зафіксувала найнижчу температуру на Землі -98,6°С. До цього рекорд належав російській станції «Восток», де у 1983 році стовпчик термометра опустився до -89,2°С.

Запитую, як полярники контактують зі світом, чи мають доступ до Інтернету. «Не більше години на день. Можуть читати тексти, користуватися Facebook, переглядати фотографії, але не відео. Також не можуть нічого „скачувати“, — каже Володимир Нікулішин. — Можуть навіть зателефонувати додому, але це — дорого (тариф — 1,2 долара за хвилину розмови.- Авт.)».

Фото з приватного архіву Ігоря Савчина та Володимира Нікулішина

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Погода в Антарктиді — мінлива. Світить сонце, а за мить — уже здіймається вітер…»