«Cлаву Україні!»

Чи стане Святослав Вакарчук українським Макроном?

Коли прізвище лідера гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука вперше з’явилося не на концертних афішах, а у замірах «президентського» рейтингу, мало хто поставився до цього серйозно. Минув рік, і четвертий номер (після Порошенка, Тимошенко і Бойка) у закритому президентському рейтингу Славко Вакарчук несподівано для багатьох став фігурантом електоральних замірів одразу кількох авторитетних соціологічних служб. Обережні припущення про те, що лідер «ОЕ» може змінити концертні підмостки на політичну авансцену, отримали інше звучання. Від ноток «прізвище Вакарчука буде у бюлетені на наступних президентських виборах» до прогнозів про те, що саме фронтмен «Океану Ельзи» може завадити здійсненню мрії президента Порошенка про другий термін. Сам рок-музикант прямих відповідей щодо сватання його у велику політику уникає. Але діяльність Славка поза сценою підважує аргументи тих, хто каже, що анонсований на День Незалежності 2018-го концерт «ОЕ» (перший після річної паузи у концертній діяльності «океанівців») на «Олімпійському» у Києві стане стартом президентської кампанії Вакарчука.      

Негласна інформація про 5,6 «президентських» відсотка у Святослава Вакарчука просочилася у жовтні минулого року. Тоді видання «Українська правда» оприлюднило результати соцдослідження, які під грифом «для внутрішнього користування» озвучив на нараді у президентській Адміністрації тодішній очільник фракції «БПП» у парламенті, політтехнолог Петра Порошенка Ігор Гринів. Гринів вважає, що Вакарчук із «несистемних» політиків становить найбільшу загрозу, тому і «міряє» його. Він може або злетіти, або впасти, як Савченко. Але його електоральне поле — близько 18%», — цитувала «УП» свого інформатора з Банкової.

«Океанські» страхи Гриніва широкого зацікавлення і жвавого обговорення не викликали. Та й Вакарчук публічно заспокоїв небайдужих до можливої зміни його амплуа, що на політичну сцену не квапиться. «Як тільки стаєш політиком, — заявив співак, — щодо тебе відразу розділяються на табір симпатиків й антипатиків. Хотілося б якомога довше пробути у ситуації, коли моя особа чи те, що роблю, може об’єднувати людей».

Коли наприкінці травня «УП» пролила світло на чергове «засекречене» соц­опитування, з’ясувалося, що симпатиків у Вакарчука побільшало. Із четвертої сходинки у попередніх президентських замірах музикант перемістився на третю, пропустивши вперед лише Порошенка і Тимошенко. Причому розрив між кандидатами з лідерської трійки — у межах похибки: Порошенко — 13,2%, Тимошенко — 12,9%, Вакарчук — 12,3%.

Ще приголомшливішими стали результати свіжого, жовтневого дослідження компанії «СОЦИС»: Вакарчук — другий у президентському рейтингу, попереду із відривом лише у 0,8% — Порошенко. Але найцікавіше, що це опитування не опечатали грифом «для внутрішнього користування», а виставили напоказ. Причому компанія, яку пов’язують із уже згадуваним політтехнологом Порошенка Гринівим.

Щось тут не в’яжеться. Дослідження, в яких Вакарчук не так зблизька дихав у потилицю Порошенкові, у Гриніва берегли від зайвих очей. А тут таку соціологічну свиню президентові публічно підсунули! Не поспішайте з версіями. Те, що здається підставою, може виявитися вигідним для президента розрахунком. Схоже, на Банковій вирішили діяти за принципом: якщо президентській кампанії Вакарчука не можна запобігти, значить, треба її використати. Як? Розкручувати рейтинг Вакарчука (чи, принаймні, не заважати його росту), відвівши тому роль технічного кандидата. Дехто з експертів вже проводить паралелі з Росією: мовляв, лідер «ОЕ» на президентських виборах в Україні буде як Собчак для Путіна на майбутніх російських перегонах.

Скажете, Вакарчук, який для багатьох є моральним авторитетом, не піде на «договорняк» з Банковою? Не факт, що з ним домовлятимуться, а не спробують використати усліпу. Для перемоги Порошенкові потрібен зручний спаринг-партнер у другому турі. Найгірший із варіантів — Тимошенко. Участь Вакарчука у президентських виборах відтягне відсотки у кандидатки з косою (і не тільки у неї), зменшивши шанси Тимошенко на вихід у другий тур і наблизивши до нього, скажімо, «опоблоківця» Бойка. Тут для Банкової головне саму себе не обіграти. Аби у результаті технічної комбінації із Вакарчуком не вийшло, що у другому раунді президентську булаву Порошенка «Океан» поглине. Розрахунок на те, що без ресурсів, які є у Порошенка і немає у Вакарчука, Вакарчукові Порошенка не подужати, може виявитися програшним. Те, чого немає у Вакарчука, здатні забезпечити йому «шанувальники». Ні, не фанати, а ті, хто може зробити на нього ставку як на кандидата у президенти, здатного посунути Порошенка у «папєрєднікі».

У цьому небезпека не лише для Банкової, а й для Вакарчука. Важко сказати, що менше зло — бути технічним кандидатом чи стати кандидатом олігархічним. Вакарчук ще не підтвердив, чи збирається у політику, а йому вже покровителів на президентську кампанію «призначають». У списку прозвучали Віктор Пінчук, Ігор Коломойський і навіть Сергій Льовочкін. Доходить до анекдотичних версій: мовляв, Пінчук просуває Вакарчука, а Коломойський на противагу збирається виставити на виборах «кварталівця» Зеленського, який уже спробував себе у ролі президента (зіграв гаранта у комедійному серіалі «Слуга народу»).

Серед найактивніших пропагандистів політичного трикутника «Льовочкін-Вакарчук-Коломойський» — «раша»-ТБ. На різних телеканалах президентські рейтинги «океанівця» обговорюють за сценарієм, як під копірку. Пункт перший «раша»-пропаганди: Льовочкін і Коломойський, хоч і представляють різні фронти, але однаково зацікавлені у просуванні Вакарчука на президентські вибори. Бо «з його допомогою можна посунути Порошенка і Ко, помститися президентові за всі образи і повернутися у велику політику зі свої­ми політичними силами». Пункт другий: Вакарчук — ідеальний матеріал для нового політичного проекту. Паралелі з французьким лідером Макроном додаються. Мовляв, той «теж не мав чіткої програми і чітких політичних поглядів, а результат — самі знаєте». Третій пункт «раша»-темників: Вакарчук пройшов курс для майбутніх лідерів в Єльському університеті, кількома роками раніше ту ж програму студіював в Єлі російський опозиціонер Олексій Навальний. Далі — підводка: чимало слухачів «єльських курсів» після їх закінчення відзначилися причетністю до «кольорових революцій».

Кисельови-соловйови аж слиною бризкають, обговорюючи політичні перспективи Вакарчука. І це за півтора року до президентської кампанії в Україні. Ще б пак: не про такого президента України мріють у Кремлі! Путін вже французьким Макроном «подавився», куди йому ще українського?!

Не вдається приховати своїх емоцій щодо можливого спалаху зірки Вакарчука на політичному небосхилі й українським політикам. Наче змовившись, повторюють: любимо його творчість, але який із нього політик — кожен має займатися своєю справою. Цю пісню і Тимошенко, і Гриценко заводять. Останній не оминув нагоди згадати, яким «нікудишнім» нардепом був Вакарчук (на позачергових виборах 2007-го музикант пройшов до парламенту за списком блоку «Наша Україна» — «Народна Самооборона»). «Як депутат, він не те що у топі не був, ніде не був. Не було яскравих законодавчих ініціатив, — розповідав пан Гриценко у телеефірі. — Як доходило до критично важливих голосувань, були випадки, коли я пояснював, чому за цей закон не можна голосувати. Потім бачу — результат «за». Бо Віктор Андрійович просив... Думаю, це точно не Славкова справа (політика. — «ВЗ»)».

Ось тільки пан Гриценко завбачливо «забув» нагадати, як гідно Вакарчук розпрощався з депутатством. Не тримався за крісло, а склав мандат, заявивши, що так буде чесно щодо виборців. «Те, що робиться у цьому скликанні Верховної Ради, є боротьбою заради боротьби — й усе. У таких умовах не хочу продовжувати політичну діяльність. Я не наймався блокувати трибуну і забирати картки», — пояснив своє рішення Вакарчук. Хоча заздрісники і це зі своєї дзвіниці коментують: мовляв, проявив слабкість, здався. Не второпають, що гідність не може бути слабкістю. Гідними народжуються, політиками стають. Тільки проблема у тому, що гідних політиків в Україні — дефіцит. Але є надія, що їх побільшає — з появою на політичних підмостках таких діячів, як Вакарчук.

Хоча прямої відповіді про немузичні плани фронтмен «Океану Ельзи» уникає, в його діяльності за останні два роки прочитується, що концертною сценою він не обмежуватиметься. Участь у лідерській програмі в Єлі, заяви і коментарі щодо суспільно-політичних подій та резонансних справ в Україні (від мовного питання до чиновницько-депутатських декларацій, гучних убивств, Антикорупційного суду), затяжна поїздка до США, де Святослав Вакарчук поєднує викладання і навчання у престижному Стенфордському університеті... Варто лише згадати, яку промову виголосив Вакарчук, звертаючись до президента Порошенка під час торішнього нагородження орденом Свободи. «Ворог, який роз’їдає Україну зсередини, — корупція, тотальна несправедливість, невігластво, низький рівень так званої еліти — значно підступніший і небезпечніший, ніж будь-який зовнішній ворог. Щоб перемогти його, теж потрібні герої — в українській політиці і владі. На жаль, на сьогодні таких героїв ми не бачимо. Бачимо логічні вчинки, бажання всидіти на двох чи трьох стільцях, страх втратити посаду, добробут, політичний вплив... Бачимо часом розумних, але, швидше, хитрих та цинічних людей, які завжди знаходять логічне пояснення, чому в Україні все не так — винні вій­на, ціни на нафту, політичні опоненти, минула влада. Чуємо і бачимо це кожен день. Але не бачимо подвигів, справжніх жертв. Нам не потрібні політики — звичайні люди. Нам потрібні кіборги у політиці! Країну врятують тільки ті, кому будуть ставити пам’ятники після смерті, а не ті, хто будує собі золоті пам’ятники за життя».

Після повернення «океанівця» з-за океану, напевно, почуємо від нього не лише нові пісні. Кіборгів у політиці Украї­на зачекалася…

Фото зі сторінки «Океану Ельзи» у Facebook