Передплатити Підтримати

«Щоб отримати власність на квартиру, боєць АТО має у ній пожити... п’ять років»

Волонтери впевнені, що на житло, яке десантнику Олександру Козачку виділила держава, хтось накинув оком.

“Звертаюсь до усіх небайдужих. Потрібно рятувати нашого Сашка Козачка. Пам’ятаю Сашка з перших днів, відколи він потрапив до Львівського шпиталю, - написала на своїй сторінці у “Фейсбуці” волонтерка Леся Мальків. - Постійно спілкувалася з його ангелом-охоронцем — хресною мамою Вірою. Бачила, як вона спала на підлозі біля його ліжка. І що тепер? Сашкові виділили квартиру в Стебнику, а його тітку Віру звинуватили в намірах її привласнити. До Сашка пристроїли доглядальницею чужу людину, 20-річну дочку працівниці соціальної служби, яка є депутатом місцевої ради... Кажуть, та мама хоче їх одружити”. Журналіст “ВЗ” розплутувала цей не лише сімейний конфлікт. 

24-річний десантник Сашко Козачок зі Стебника був поранений під Щастям у грудні 2014 р. Хлопцеві зробили кілька операцій. Наприкінці 2015 р. виписали з Львівського шпиталю. Але він досі не розмовляє, пересувається ледь-ледь... Йому потрібна тривала реабілітація. У той час з державного бюджету виділили кошти на закупівлю квартир “атошникам”. У тому числі й Сашкові. Депутати Стебницької міської ради взялися за пошук житла... Квартиру купили. А далі у сім’ї Козачків почали відбуватися незрозумілі події. Тітка Сашка, пані Віра, забила на сполох. Її племінника батьки чомусь не везуть на реабілітацію до Винників, а до неї ставляться вороже. Пані Віра розповіла журналісту “ВЗ”, що вплив на батька має така собі пані Галина з соціальної служби, довіри ця жінка не викликає. “Може, цій жінці припала до душі квартира?” - риторично запитує тітка Віра.

Пані Віра тридцять років пропрацювала директором книгарні у Трускавці. Щиро переживає за свого племінника. “Ця пані Галина видає себе за їхню добру знайому, - каже пані Віра. - Розповідає, що Сашко вчився з її донькою Олею. Хоча цього ніяк не може бути, бо Сашко старший. Ця жінка возила Сашка до банку — незрозуміло навіщо... Крім того, за хлопцем немає належного медичного догляду. Хіба може ця молода дівчина за ним доглядати, міняти памперси?”. 

Пані Віра дала мені телефон пані Галини, я зателефонувала, аби про все її розпитати. “Моя донька знає Сашка багато років, вони дружать, - сказала моя співрозмовниця. - Нічого кримінального у цьому не бачу. Це звичайна допомога людині. Донька заходить до нього у гості і має на це повне право. Ми живемо у сусідньому будинку”. На запитання, для чого ви возили хворого хлопця до банку, відповідає: “Я стояла за десять метрів. У банку був батько і Сашко. У Сашка була заблокована картка...”. У розмові пані Галина заявила, що тітка Сашка безпідставно виливає на неї бруд... Ніяких корисливих мотивів щодо родини Козачків, зокрема їхньої нової квартири, у неї немає. “Ця квартира — власність Стебницької міської ради, - сказала пані Галина. - Це державна квартира, за яку обласна рада перерахувала гроші. Сашкові вручили на виконкомі ордер і ключ. У нього права власності немає”. “Але він може оформити право власності без проблем”, - кажу. “Ні. Не може. Треба спочатку прожити у цій квартирі п’ять чи більше років, щоб оформити право власності на це житло. Я працюю у соціальній сфері і багато знаю нюансів”, - додала вона.

Батько Сашка Козачка, пан Олександр, розмовляв зі мною доволі різко. Сказав, що це його особиста справа, з ким спілкуватися. “Я маю свою точку зору, і все. А те, що пані Віра хоче нав’язувати свою точку зору, мене не хвилює. Я їй щиро вдячний, що вона мені допомагала, тепер буду якось сам пхати цю біду поперед себе”, - каже чоловік. “Чому ви не везете сина на реабілітацію?” - запитую. “Повеземо. Він проходив курс тайського масажу. Вже навіть ходить по сходах, з паличкою. Є результат”. “Ви знаєте, хто є власником квартири, яку дали Сашкові?”. “Стебницька міська рада. Власність на Сашка можна оформити через п’ять років”, - батько повторив слова пані Галини. Коли детальніше розпитую про пані Галину і її доньку, чоловік нервує. “Донька пані Галини допомагає мені водити Сашка на масаж, читає йому книжки... Він її нормально сприймає. Пані Галина допомагала мені оформляти документи”. На цьому наша розмова закінчилася.

У Головному управлінні пенсійного фонду у Львівській області були здивовані тим, що квартира досі не є власністю Сашка Козачка. Там про конфлікт у сім’ї знають. Під час поїздки до Стебника соціальним працівникам та волонтерам з “Волонтерської сотні Львів”, які й ініціювали цю поїздку, вдалося переконати батька, аби він привіз сина на реабілітацію до Винників. Про це мені повідомив представник державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО Володимир Шамрай. Що стосується документів на квартиру, чиновники пообіцяли розібратися...

Я тим часом зателефонувала за коментарями до першого заступника міського голови Стебника Романа Корпана (він добре поінформований у цій справі). У відповідь на мої запитання про квартиру Сашка Козачка почула ту саму “пісню”, мовляв, спершу у тій квартирі учасник АТО має пожити п’ять років, тоді подавати на приватизацію... Але згодом чиновник почав змінювати думку: “Ми дали ордер на проживання Козачку О. О. Відповідно до цього ордера він має право на приватизацію цієї квартири... На даний момент звернення щодо приватизації не було. Якщо родина звернеться до міської ради, думаю, проблем не буде...”. 

Чиновник не хотів казати, у яку суму обійшлася квартира для учасника АТО, висував різні версії, чому він не може відповісти на це питання. Врешті-решт здався: “Держава виділила 7300 грн. на закупівлю нової квартири (за кв.м). Ми такої квартири у місті не знайшли. Купили житло на вторинному ринку, заплатили 352 тисячі 625 грн. На мою думку, ціна прийнятна. Гроші з держбюджету надійшли за два дні до кінця 2015 р., ми мали їх використати, аби вони назад не повернулися до бюджету”. Заступник мера переконував, ніяких підводних течій у цій справі немає. “Тримаємо це питання на контролі...” - додав він.

Атошники запитали мера Львова: «Де обіцяні квартири?»

Фото зі сайту “Гал-інфо”, Атошники прийшли під мерію з плакатами з критичними гаслами.

19 квартир за два роки — мізер... 

4 лютого учасники АТО пікетували Львівську міську раду, де відбувалася сесія. Вкотре порушили  питання виділення землі та квартир для фронтовиків. Минуло вже два роки, але влада годує їх та їхні сім’ї обіцянками. Питання вдалося зрушити з мертвої точки — під час сесії створено депутатську робочу групу, яка розглядатиме питання виділення житла для фронтовиків. Також створили окрему міжфракційну депутатську групу з питань учасників АТО, куди увійшли семеро депутатів від різних фракцій. 

«Ми прийшли до вас, депутати, на зустріч не обливати когось брудом, а щоб  співпрацювати разом із вами, - сказав учасник пікету,  координатор «Всеукраїнського об’єднання учасників АТО» Микола Кобільник. - Коли почалася війна, ми пішли захищати нашу землю. Держава виділяє гроші на житло, але його ніхто не будує. Куди діваються ці гроші? Якщо Львівська міськрада не почне співпрацювати з учасниками АТО, то акція протесту буде безстроковою».  

Міський голова Львова Андрій Садовий сказав на сесії, що цього року за кошти місцевого бюджету буде збудований перший будинок для учасників бойових дій, сім’ї отримають 53 квартири. За його словами, перший крок - 19 ордерів на помешкання вручено. Це квартири, придбані за міські і державні кошти. Атошники, які були присутні в сесійній залі, обурилися: 19 квартир за два роки — мізер... 

“Друга черга — це сім’ї, де годувальники зазнали втрат на війні, важких поранень, і не можуть працювати, - наголосив Андрій Садовий. - Третя черга — це хлопець-сирота, який виховувався в дитячому будинку, пішов на війну. Він має отримати помешкання. Та маємо ще мільйони проблем:  сиріт, учасників бойових дій інших періодів, чорнобильців. Ми повинні об’єктивно працювати і думати про громаду. Серед наших депутатів є хлопці, які воювали, є члени сімей, які втратили годувальника. Ніхто з них квартири не отримав. Розумію, вони мали право отримати першими. Вони сказали, нехай спочатку інші отримають”.