Ні продуктів, ні грошей, ні доброго слова...

«Все для фронту, все для перемоги!» – це гасло вже не працює. Українці втомилися допомагати армії?

 

Не дурний казав, “на голому ентузіазмі далеко не заїдеш”. Війна триває півтора року. Українці вже від неї втомились — коли чують по телевізору про “провокації російських найманців”, перемикають на інший канал. А як ще пояснити, що на рахунки допомоги пораненим надходять копійки — не кажучи про сім’ї, які залишилися без годувальника чи вимушених переселенців? “Військові дії — це дороге заняття, яке завдає збитків державі і приносить біду народу, - писав у своєму трактаті “Мистецтво війни” відомий китайський військовий стратег Сунь-Дзи. - Ось чому війна повинна бути швидкою. Якщо ти перебуваєш у тривалій облозі, рано чи пізно джерела твоїх сил виснажаться”.

 

Свого часу Львівська дирекція Укрпошти виділила приміщення під волонтерський склад. Але там почалися ремонтні роботи і волонтерів “попросили на вихід”. “Міська і обласна ради мали би нам підшукати нове приміщення у центрі міста. Але чиновники мовчать, і це — ганебно, - каже відомий український волонтер Софія Федина. - Українці звикли до війни. Кожен переймається своїми проблемами. Ті, які допомагали раніше, продовжують мовчки допомагати. Ті, що копійки не дали, лементують, що цим повинна займатися держава. Я теж втомилась як собака. Але знаю: якщо нічого не буду робити, хтось через цю байдужість загине. Не хочу також, щоб завтра по нашому місту лупили з “Градів”. А війна прийде до нас, якщо будемо робити вигляд, що нічого не відбувається”.

“Українці вірять телебаченню, а там кажуть, що у нас — перемир’я, що вій­на вже закінчилася. Хлопців це ображає. Вони так і кажуть: “На нас забили”, - розповідає волонтер Марина Якушева, яка допомагає пораненим з перших днів війни. - Вчора написала у себе на «Фейс­буку», щоб хоч якісь продукти принесли у госпіталь - немає ні кави, ні чаю, ні печива. Цитрусових вчора трішки підвезли. Сьогодні — все по нулях, залишилось кілька яблук. Хлопці — на антибіотиках, їм потрібні щодня кисломолочні продукти. Принесе хтось п’ять пакетиків кефіру чи йогурту - як між усіма розділити? Є у нас такі, що вже рік у цих стінах — побудуть місяць-півтора вдома і знову лягають на операцію. Є такі, яким повертатися нікуди. Чоловік із Луганської області втратив ногу, сім’ї у нього немає. Госпіталь свою справу зробив. Збираємо кошти йому на протез і панічно підшуковуємо хоч якесь житло — не на вулиці ж йому жити. Багато виписуються і знову їдуть у свої частини, а далі — на схід. Таких треба і вдягнути, і взути, бо й далі голі-босі. А ще є біженці. Скажете: чому не йдуть працювати? У нас є підопічний — важко хворий 84-річний чоловік. Ділимося з ним продуктами, ліками, памперсами — всім, чим можемо”.

“Допомагають ті самі люди, що й на початку війни, - пенсіонери, айтішники, студенти, - каже Марина. - Багато волонтерів відсіялося. Не засуджую їх. Хтось працює з ранку до ночі, хтось психологічно не витримує. Як каже мій знайомий, “ця акція затягнулася”. Нові не приходять. Люди виправдовуються, що не допомагають, бо збідніли. Не вірю — поїдьте на вихідні у будь-який супермаркет. Якщо у вас є машина, вам просто ніде буде її запаркувати. Телебачення нав’язує думку, що волонтери наживаються на війні. Волонтери стали невигідні, бо лізуть не у свої справи. Так, війна — це бізнес: на сосисках, проданих в окупований Крим, можна непогано заробити!”.

Волонтер закликає українців хоча би раз на місяць навідуватись у госпіталь, де лежать наші військові: “Цього буде достатньо, щоб хлопці не почувалися покинутими напризволяще. Також раз на місяць можна пожертвувати хоча би 100 гривень на реабілітацію поранених (місяць реабілітації обходиться у 45 тис. гривень на одного бійця). Деяким доведеться лікуватися півжиття. Сподіваюся, держава отямиться і буде виділяти необхідні кошти на це. Не хочу, щоб наші хлопці повторили долю афганців, багато з яких спилося і покінчило життя самогубством. Віталіку — нашому бійцю, який отримав важке поранення обох рук (годували його з ложечки, хлопці по черзі водили у туалет), — дали лише ІІІ групу інвалідності. Водії його виганяють з маршруток. Думаєте, хоч раз хтось за нього заступився? Хлопці так і кажуть: “Нас ганяють як псів, ставляться як до сміття”.

“У людей справді немає грошей — подивіться, скільки коштує пачка гречки чи пляшка олії. А ще ж треба заплатити за комунальні послуги, відправити дітей у школу, купити ліки для хворих батьків. Держава півтора року “виїздить” на простих українцях — “скиньтеся” на лікування, на реабілітацію, на протез, на продукти, на форму для військових... Людям вже уривається терпець! Можливо, у такий спосіб вони демонструють владі, що пора і їй подумати про наших захисників, - припускає психотерапевт, член Київської асоціації практикуючих психологів і психотерапевтів, член Українського союзу психотерапевтів Валентина Волга. - Крім того, підірвана довіра до благодійних фондів - на війні нажилося багато шахраїв”.

“Якщо люди вважають себе у чомусь неповноцінними, вони за можливості уникають необхідності дивитися у дзеркало. А люди у формі — це якраз і є дзеркало. Це те, ким вони повин­ні були бути, якби справді відчували країну своєю, небезпеку — особисто для себе, і можливість її захистити як єдиний вибір, - пише у своєму блозі на LB.ua соціальний психолог Олег Покальчук. - Бойова форма підсвідомо говорить про те, що бій може спалахнути прямо тут, а людина цивільна до цього не готова, вона дратується, хоч і сама не розуміє, чому. Та тому, що у неї більше шансів загинути, ніж у людини у формі — у будь-якому випадку, дрес-код говорить, що така людина краще підготовлена до несподіванок будь-якого роду. А кому сподобається така демонстративна конкурентна перевага?”. І додає: “Якщо ти брав участь у війні, якої немає і не було, то може виявитись, що тебе теж не існує”...