Садовий «злив» Магдиш на догоду церкві?

Начальниця міського управління культури подала у відставку.

Скандали на релігійному ґрунті у Львові не рідкість. І ось новий, в епіцентрі якого в негативному світлі опинилася УГКЦ. Почалося все з інтерв’ю начальника Львівського міського управління культури Ірини Магдиш інтернет-виданню “Українська правда”. Інтерв’ю впадало у вічі і російською мовою, і викличним заголовком: “Центр и окраины. Как Львов стал успешным туристическим центром и почему львовян это бесит”.

Спочатку авторка описує “цілодобовий карнавал”, який панує на нашій площі Ринок. Тут тобі й кафе з рестораціями, і клоуни з пандами. Але тільки ступиш у депресивні райони, тут тобі і бруд, і бідність, і суцільне безкультур’я. А далі в інтерв’ю Ірина Магдиш (на фото) висловлює кілька критичних зауважень щодо культурної стратегії міста. Зокрема і те, що місто притягує туристів із низькими культурними потребами, яким би тільки по екзотичних барах “прошвирнутися”. А ось думки пані Ірини стосовно УГКЦ: “Є райони (міста. - Авт.), де взагалі нічого немає, — жодного культурного центру, жодної бібліотеки, театру чи кінотеатру. Це мертві райони в культурному сенсі. Єдина розвага для людей в такому районі — церква. І церква починає на цьому жирувати і зловживати страшенно. В одному з таких районів у кожній школі у вестибюлі стоїть фігура Матері Божої, обкладена квітами, такий маленький вівтар. Іноді я там заставала моменти, коли під час уроків діти стояли як на лінійці перед цим вівтарем, а священик правив Службу. На моє запитання, чому діти тут, а не на уроках, ніхто не знайшов що відповісти. Це їхні гроші. Їхні віряни — це їхні гроші, а вірян треба виховувати змалку. Якщо людина звикла ходити до церкви як єдиної розваги у своєму світі і вносити пожертви, то церква буде процвітати”. І далі пані Ірина додала: “Я не проти релігії, це особиста справа людини. Але церква не має бути єдиною інституцією і культурною пропозицією. Ми маємо пропонувати людям інші можливості”. 

Інтерв’ю справило ефект “бомби”. Відповідь від ображених релігійних діячів не забарилася. Монах Студійського уставу Юстин Бойко опублікував відкритий лист до міського голови Андрія Садового. Месидж допису: представлення ролі церкви в житті суспільства у версії начальниці управління культури “кидає бруд на цілу Церкву, як також на тих її людей, які усі зусилля вкладають у духовний і культурний розвиток нашого міста”. 

Далі Юстин Бойко запитує Андрія Садового: “Оскільки п. Ірина Магдиш виступає в інтерв’ю як посадова особа, то чи її позиція віддзеркалює позицію міської ради і Вас особисто? Наскільки мені відомо, Ви публічно себе декларуєте греко-католиком і підкреслюєте велику роль Церкви в побудові духовного і культурного життя народу. Якщо ж Ваша позиція є іншою, ласкаво прошу публічно відреагувати. Адже це не перші спроби обливання брудом Церкви Христової і духовних цінностей, які робить п. Ірина Магдиш як голова управління культури ЛМР”.

Андрій Садовий відгукнувся блискавично — на своєму ФБ розмістив відповідь з промовистим заголовком “Вибачення”: “Не знаю, чи мої слова в повній мірі компенсують ту образу, якої зазнали вірні та представники церкви від слів керівника управління культури міста Львова. Але мої вибачення щирі. Бо ці слова образили і мене особисто. Релігія - це дійсно особиста справа людини. І громада має мати весь спектр культурної пропозиції. І справа міста робити таку пропозицію, створювати відповідні умови, а не показувати на когось пальцем і казати, що хтось щось робить не так. А те, що церква у Львові активно займається молоддю, організовує літні школи і табори, створює численні гуртки для дітей, то це абсолютний позитив. Це не що інше, як реалізація тієї соціальної доктрини Української церкви, яку започаткував Митрополит Андрей. Свого часу саме церква найбільш активно допомогла міській владі Львова реалізувати принцип соціального партнерства. Вірю, що вміння і таланти пані Ірини будуть корисними в місті. Але я особисто вже навряд чи зможу з нею працювати в одній команді”.

Скандал мав великий відгук у соцмережах. Медіа-критик, журналіст, викладач Українського католицького університету Отар Довженко однозначно на боці пані Ірини: “А-а. Ну прощавайте, Андрію Івановичу. Я публічно і в серці підтримував вас роками, але це нижче всіх моральних плінтусів. Більше ні голосу, ні підтримки”. Більшість дописувачів також схиляється на бік пані Ірини. Мовляв, вона сказала дуже точно: церква виховує собі вірян, які завтра принесуть їй гроші. Молитись треба в церкві, а в школі - вчитися. В Україні церква відокремлена від держави, тож що робити дітям атеїстів або віруючим інших конфесій, якщо весь клас “добровільно-примусово” відправляють на молитву? Слова мера у соцмережах оцінили як черговий піар-хід. Мовляв, Андрій Іванович боїться конфлікту із церквою, яка дуже допомагала йому в усіх передвиборчих кампаніях... Не обійшлося без політичного присмаку: дописувачі зауважили, що погляди Ірини Магдиш чимось нагадують передвиборчі банери Ігоря Васюника про “два Львова”. Той побудував свою виборчу стратегію на ідеї, що чинна міська влада опікується лише центром Львова і його туристичною привабливістю, а на периферію, де люди відірвані від культури, не звертає уваги. 

«Я уже написала заяву про відставку, бо ситуація зайшла у глухий кут», — повідомила Ірина Магдиш. Наразі ширшого коментаря пані Ірина не дає. “Окремий привіт людям, які сказали «фас» на Магдиш, - коментує ситуацію Отар Довженко. - Це люди, яким будь-який варіант — якби Садовий визнав за Іриною право на власну думку про церкву, чи якби він її “злив”, що він, власне, і зробив, — був дуже вигідний. Це так чи інакше зашкодило б його рейтингу. Те, що Садовий волів втратити підтримку ліберальної меншини, а не правовірної більшості, в принципі, не дивно. Але від цього не менш бридко”. 

Думка з приводу

Навіщо А. Садовий вдає зі себе догматика-клерикала? 

Анатолій Дністровий, есеїст, романіст, член українського ПЕН-клубу та Асоціації українських письменників(блог на “Українській правді”).

Гадаю, всі, хто не є ідіотом, підпишуться під словами пані Ірини, бо не дуже хочеться на початку ХХІ століття дітей відправляти в середньовічну школу. За всієї поваги до любих моєму серцю греко-католиків, у нас не клерикальне суспільство. А перемовини політика при владі з адміністрацією церкви (церков) — це не аксіома для поведінки дітей у школі, які мають ставати заручниками цих політико-церковних уній.

А тепер слово має Андрій Садовий, який, за власним зізнанням, «навряд чи зможе працювати з нею в одній команді». Як контраргумент до спостережень Ірини Магдиш, він відзначив важливу роль УГКЦ у налагодженні з міською владою Львова соціального партнерства. Це справді важлива заслуга. Але тоді виникає питання. Чи не переклав мер міста на плечі церкви вирішення соціальних аспектів (не гроші) у забезпеченні культурного дозвілля в окремих районах Львова? Адже чомусь туристичну та пивну галузі міста (круті гроші) на плечі церкви він не переклав... А якщо серйозно — вся культурна професійна спільнота повинна захистити представника свого цеху, пані Ірину Магдиш, від можливого свавілля з боку головного чиновника Львова. Ми ж розуміємо, що саме її позиція є слушною, адже пропонує всебічний розвиток дітям. Ірина Магдиш уже постраждала за правду. Її заява про звільнення — підтвердження цього.