Тетяна Гамера: «Для марафонця штатної зарплати вистачає на один день»

Міністерство молоді і спорту України не продовжило контракт з Тетяною Гамерою.

Гамера —  рекордсменка України у марафоні, перший номер Європейського рейтингу, триразова переможниця престижного жіночого марафону в Осаці.

Аргументи міністерства чіткі й логічні: спортсменці належить “бути корисною команді там, де потрібно”. 

Тобто на офіційних змаганнях, зокрема на чемпіонаті світу з легкої атлетики, який 22 серпня стартує в Пекіні. Тетяна ж від поїздки до Піднебесної відмовилася. Так само, як і від минулорічної першості континенту. Усе б правильно. 

Та у кожному правилі завжди є винятки. Чим не винятком, чорною вівцею в легкоатлетичній сім’ї, є марафон, який завжди у комплексних змаганнях тримається відокремлено і функціонує за своїми власними принципами? Чи коректно порівнювати улюбленця публіки, спринт, де турніри зі швидкого бігу збирають “зірок” щодва тижні, і десерт для справжніх гурманів — марафон, витримати який можливо лише двічі на рік. Тому перед тим, як робити висновки, варто вислухати і другу сторону конфлікту, саму спортсменку. Про причини відмови від участі у чемпіонаті планети, про тренування довжиною у півроку та про ціну кожної марафонської спроби Тетяна Гамера розповіла в інтерв’ю “ВЗ”.

-Ми з тренером не планували виступ на чемпіонаті світу в Пекіні, - пояснила Тетяна. - У мене вже є негативний досвід виступу у спекотному пеклі Тегу-2011. Сама участь у тому чемпіонаті стала певною перешкодою для повноцінної підготовки до лондонської Олімпіади. Ще одна причина — фінансування. У нас специфічна підготовка, яка вимагає величезних затрат. І держава її не фінансує. А готуватися до чемпіонату самотужки при зарплаті спортсмена-члена штатної збірної України 1500 грн. нереально. Цієї суми вистачає акурат на один день. У минулому олімпійському циклі мою підготовку хоч і не в повному обсязі, але фінансували. Як можливо прожити, самотужки виховуючи восьмирічну доньку, і готуватися до змагань за мінімальну зарплату?

- У чому полягає специфіка підготовки у марафоні?

- Змагатися ми можемо не більше двох разів на рік, якщо, звичайно, ти маєш намір боротися за нагороди. Тобто підготовка до одного повноцінного марафонського забігу триває півроку. За тиждень марафонець залежно від етапу підготовки пробігає 180-210 км. Увечері, зазвичай у парках, ми бігаємо повільні кроси. А вранці на стадіоні працюємо інтенсивно, виконуючи швидкісну роботу — 15 разів по 1000 м, для прикладу. “Відпочинок” після інтенсивної кілометрової пробіжки — 200 м у повільному темпі. Подібних схем для кожного тренувального дня у нас безліч. Марафон потребує повної віддачі. Двічі на тиждень ми пробігаємо дистанцію 25-35 км. А щоб розвантажитися, йдемо плавати. А ще для відновлення марафонці потребують масажу після кожного тренування (це 300 грн. за сеанс), а також двічі на тиждень сауну (ще 300 грн.). Додайте до цього витрати на бензин — деколи доводиться їхати до тренувальної бази 30 км. У мене тепер, на щастя, є власна машина. Раніше ж доводилося добиратися на тренування на таксі. Річ у тім, у що у період великих навантажень організм спортсмена стає надзвичайно вразливим. Одного разу, готуючись до Бостонського марафону, я мала необережність поїхати у маршрутці. Наступного дня злягла з високою температурою. І півроку тренувань пішли в нікуди: до старту, на який я так довго чекала, залишалося два тижні...

Ми притримуємося здорового харчування: не вживаємо нічого смаженого, гострого та кислого. Продукти повинні бути якісними, а страви вареними чи пареними. Не обмежуємо себе в їжі, хіба що трішки на початку підготовки. Марафонцям можна їсти стільки, скільки вимагає організм, адже енергозатрати у нас величезні. Та 80% усіх моїх витрат ідуть на вітамінізацію і якісне харчування. Чому я виступаю на комерційних турнірах? Передусім тому, що організатори, які запрошують тебе до участі у змаганнях, повністю проплачують усі пункти, необхідні для якісної підготовки.

- Під час марафону спортсмени змушені пити. Що входить до складу поживної суміші марафонця?

- Залежно від погоди я беру або глюкозу, або воду з медом. У кожного свої уподобання. Зазвичай це щось солодке. Інколи пляшечки нам підносять волонтери, в інших випадках їх виставляють на спеціальний столик, і ми самі підбігаємо, щоб підкріпитися. Я не боюся, що мені щось підмішають у мою пляшечку. Спортсменам допомагають незалежні помічники, яких ретельно добирають організатори марафону. Щоб не переплутати пляшечки, я великими літерами пишу на своїй власне прізвище, а також бантиками прикрашаю — щоб здалека видно було. Найгірше, що може статися, це коли спортсмени збивають пляшечки своїх конкурентів, особливо, коли це трапляється не один раз і не два протягом одних перегонів. Та, на щастя, зі мною такого ніколи не бувало.

- Який старт згадуєте найчастіше?

- Олімпійські ігри у Лондоні. Скільки б разів спортсмен не перемагав на комерційних марафонах, мріє він про перемогу лише в одному старті — на Олімпіаді. Я була шокована, занурившись в особливу олімпійську атмосферу. Глядачі вздовж траси стояли у п’ять рядів і, незважаючи на неймовірну зливу, навіть не думали розходитися. Гомін і вигуки, тріскачки і вувузели не замовкали ні на хвилину. Я бігла у групі лідерів, але десь на 36-му км відчула страшенну важкість і виснаженість. Незадовго до Олімпіади представники фірми Nike зауважили, що атлети повинні бігти в олімпійських кольорах. І спонсори привезли мені яскраво-лимонні марафонки. Красиві, але мені вони не підійшли. І за десять днів до змагань я натерла ноги. Це у подальшому вартувало мені олімпійської медалі. На половині дистанції відчула, що бігти не можу взагалі. А потім прийшла до тями і потихеньку почала наздоганяти суперниць. З одного боку я була щасливою, що добігла такий складний марафон до кінця і стала п’ятою серед 125-ти учасниць. З іншого ж, до медалі забракло мізеру. Якби марафонська дистанція становила 47 км, гадаю, я наздогнала б усіх (сміється).

А ще люблю згадувати цьогорічний пробіг в Осаці, де я утретє поспіль святкувала перемогу. Я тоді повернула собі рекорд України — 2.22,09. Погодні умови у зимовій Осаці майже ідеальні для марафону. Ми бігли при +10 С і за повної відсутності вітру. Усіх моїх перемог не було б, якби не професіоналізм мого наставника Ігоря Осьмака, який усі ці роки не лише тренує мене, а й терпить усі мої капризи (сміється).

- Незважаючи на конфлікт з міністерством, ви маєте намір відбиратися на Олімпіаду у Ріо-де-Жанейро?

- Для цього потрібно взяти участь у чемпіонаті України у Білій Церкві і посісти там перше чи друге місце. Третю учасницю обиратиме тренерська рада. Я ще не знаю, чи братиму участь у першості країни. Зараз відновлююся після хвороби і починаю втягуватися у тренування. Що буде згодом, не хочу загадувати.