Не встигли вудки закинути – риба вже клює

У сім’ї Карпівих з Ходорова рибалять усі: мама Володимира Дмитрівна, батько Андрій Васильович, донька Ірина, онуки Софійка та Ігорчик


Щороку під час традиційних чемпіонатів з рибної ловлі впродовж восьми років родина Карпівих посідає призові місця. Родини пані Володимири (з дому Тітик) та Андрія Карпіва з діда-прадіда рибалять (звідти й прізвище). Діти ще ходити добре не вміють, а дорослі вже вчать тримати вудку в руках.

Рибак

«Лящ потягнув мене на дно»

Як тільки приїхала до цього затишного містечка, відразу ж потягнула Карпівих на озеро. Кожен взяв свою вудочку. І мені дали. Поруч на березі — 15-річна Софійка і восьмирічний Ігорчик. Хлопчик першим упіймав окунця, Володимира Дмитрівна — сріблястого кленя.

— А мені хоч би жабка зловилася, — підтрунюю над собою.

— Мабуть, риба відчуває немісцевих, — віджартовується Володимира Дмитрівна. — Насправді важливо знати секрети риболовлі.

…Володимира виросла на озері. Там риби було видимо-невидимо, а до батьківського обійстя — рукою подати. В сім літ сама вудку «змайструвала», поплавком служили корки для пляшок. Продавці магазину знали про її захоплення і припасали для Влодзі корки. Потім дядько зробив ліщинову вудку. Було в неї і своє місце — на місточку. Ловила окунців, плотву, піскунців, йоржів, в’юнів, коропів.

— Якось риболовля мало не закінчилася для мене трагічно, — пригадує жінка. — Зачепився на гачок величезний лящ. До поверхні води підтягнула. Та як його на берег витягнеш?! І відпускати не хочеться. Вудку кидаю — а сама у воду ляща ловити. Плавати не вмію, почала тонути. На щастя, неподалік рибалив сусід і врятував мене. Але ж мені тоді дісталося від матері.

Що там мамина сварка — шкодувала, що лящ зірвався. Ой, як хотілося похвалитися перед друзями... Після того ходила на озеро потайки від усіх. Щодня — «рибний день». Подруги-старшокласниці на побачення — а я на озеро. Досвідчені рибалки заздрили: «Дивись, яке проворне дівчисько. Нас риба оминає — а в неї повне відро».

«От і піймалася «рибка золота»

Володимира Тітик та Андрій Карпів — корінні ходорівчани, з дитинства рибалили на озері, а познайомились і покохали одне одного на заводі поліграфічних машин, куди влаштувалися працювати після закінчення школи.

— Я вперше взявся за вудку в років дев’ять, — каже Андрій Васильович. — Рубав ліщинові гілки, сушив і робив вудки. З сестрою і братами (нас було четверо в батьків) чергувалися: хтось пас корів, інший — ловив рибу, третій — розводив ватру. Пекли раків, рибу, ще й додому приносили. Секретів риболовлі навчали нас тато і дядько. Коли вперше побачив Володимиру, закохався і жартома подумав: «От і піймалася «рибка золота». Через три місяці зіграли весілля і вже 39 років щасливі разом.

До шлюбу Володимира та Андрій поняття не мали, що обоє — завзяті рибалки. А після одруження чоловік бере вудку, а дружина багатозначно: «Невже на рибалку зібрався?» — «Хіба маю з дружиною йти?» — «Я з дитинства рибалю. А ти «на рибу» без мене?». Відтоді обоє за вудки — і на озеро. Жінка рибалила навіть вагітною. «Рибалка народиться», — усміхалася. Як у воду дивилася.

«Жіноче царство» та Ігорчик

Донечку Іринку подружжя почало брати зі собою на рибалку з трирічного віку. Андрій Васильович зробив донечці манюсіньку вудку, до жилки причепив алюмінієвий гачок. Садили дитину в човен — і всі троє закидали вудки. У сім років Іринка знала всі тонкощі рибалки.

- Одного разу замість уроків пішла з вудкою на озеро, — розповідає Андрій Васильович. — Вчителька вела учнів на екскурсію і «засікла» прогульницю.

…Доньку Софійку і сина Ігорчика Ірина почала привчати до рибальства (як колись її батьки) з трьох рочків. Одного року під час чемпіонату з риболовлі «жіноче царство» Карпівих (пані Володимира, Ірина та Софія) наловили 4,5 кілограма риби. Навіть Ігорчик спіймав верховодку на манюсіньку вудочку, яку змайстрував дідусь Андрій.

— Дрібну рибку випускаю в озеро, — каже Ігорчик. — Торік навіть щупак за гачок зачепився. Але відкусив жилку і пішов у воду. А другого щупака дідусь допоміг витягнути. Навіть відпочиваючі збіглися. «Дитина кілограмового щупака упіймала», — кричали один одному.

— Рибалка для мене — відпочинок, — додає Софійка. — Не люблю, коли допитуються: «Чи клює? На що ловиш?». У кожного — свій секрет. До речі, побажають доброго кльову — риба не ловиться. Краще нічого не говорити.