«Ми б дали відсіч, але коли російські війська були на Керченській переправі...»

Сотня морських піхотинців із першого окремого батальйону Морської піхоти ВМС України у Феодосії мають намір продовжити службу в Україні. Утім, вони досі не отримали жодних вказівок від військового командування

Крим

Перший феодосійський окремий батальйон морської піхоти України — чи не єдиний у Криму, який до останнього не здавався російським окупантам. До вчорашнього ранку над частиною майорів державний стяг України. Утім, вчора звідси вийшли війська. Події, які передували цьому, шокували морських піхотинців, які досі стійко трималися і не піддавалися на жодні провокації.

«Штурм почався у понеділок о 4.20 ранку. На територію української військової частини з двох вертольотів Мі-8 висадився російський десант. Підтримку здійснювали вертольоти Мі-24. Захоплення частини проходило із використанням світло-шумових гранат і автоматичної зброї, у тому числі кулеметів. Російські військові оточили периметр батальйону двома БТРами, перекрили дорогу до нього і почали захоплення будівлі казарми. Близько шостої ранку з території батальйону виїхали кілька вантажних автомобілів «Урал» з пов’язаними українськими морськими піхотинцями. Російські військові не дозволили відправити потерпілих військовослужбовців у лікарню для надання необхідної медичної допомоги», — йдеться у повідомленні прес-служби Міноборони.

Головний сержант протитанкового взводу Дмитро Наконечний був свідком цих подій. «Стріляли у повітря. Арештували командира батальйону Дмит­ра Дилятицького та заступника з роботи із особовим складом Ростислава Ломтєва. Захоплення проводили російські спецназівці. Поводилися агресивно, всім наказали лягти на підлогу. Бачив, як командира ногами били по обличчю. Близько сот­ні морських піхотинців о 15-й годині вирушають на кордон у Чонгар. Куди далі — наразі не відомо. Жодних вказівок від вищого командування ще не отримали. Нас кинули напризволяще».

Три сотні морських піхотинців, які залишилися у Феодосії, найімовірніше, присягнуть Росії. Вся військова техніка залишиться у спадок російським військовим, українським дозволили взяти лише особисті речі. Лишень один БТР, яких тут 60, коштує 470 тисяч гривень.

…Наприкінці минулого тижня кореспондент «ВЗ» побувала у феодосійському батальйоні морської піхоти. Ніч із четверга на п’ятницю тоді видалася спокійною. Попри те, що навколо частини чи не на кожному метрі стояли «зелені чоловічки», 19 БТРів і десятки військових машин, морські піхотинці почувалися спокійно, були впевнені, що російські військові не будуть штурмувати. Вже самі готувалися до виведення військ. Лишень чекали вказівок згори — куди, яким чином. У п’ятницю вранці почали збирати особисті речі. Тоді ж по частині вже походжали російські генерали і полковники, придивлялися, що до чого.

Які настрої були у морських піхотинців на той момент?

Старший лейтенант Денис Дмитрієв родом із Керчі. Має 9 років вислуги. Два місяці залишилося до закінчення конт­ракту. «Поки, мабуть, буду служити, хоча і під іншим прапором. А там, можливо, піду «на гражданку», власну справу відкрию. Хотів би, щоб все залишилося як було. Хочу служити в українській армії, навіть, незважаючи на те, що вона бідна, без належного забезпечення. З усіма доплатами у мене зарплата 5800 гривень. Для Феодосії це нормально. У мене тут сім’я, житло. У Росії живуть всі родичі. Рідні мене не зрозуміють, якщо я піду служити на бік уже іншої держави. Крим — тепер, виходить, Росія. Не можу проміняти сім’ю на службу. В Україні у мене нікого немає».

Майор Ростислав Ломтєв не приховував свого обурення. Каже, у всьому, що сталося, винне вище військове керівництво України. «Їх там змінювали по три рази на тиждень. Яке вони могли прийняти рішення, коли навіть толком не знали, як двері до кабінету відчиняються? Не скористатися цією ситуацією міг лише лінивий. Якби влада на нас не наплювала — був би конкретний наказ, ми б дали відсіч, патронів на всіх вистачило б. Але це треба було робити, коли російські війська були на Керченській переправі. Воювати у межах міста ми не будемо».

Старший матрос Дмитро родом із Феодосії. Сказав, що не покине рідне місто. «Не знаю, чи буду служити далі. Тут вся моя родина. Я не зрадник. Не зрадив клятві морського піхотинця — до кінця стою з батальйоном, зі своїми побратимами. 30 наших військових звільнилися, щойно сюди прийшла російська армія. Відразу кинули своїх — це зрадники. Вже маю на руках особову справу, але не покидаю частини. Щодо клятви українському народові, то, у першу чергу, для мене це сім’я. Так сталося, що моя сім’я зараз в іншій країні, а не в тій, де служу. Нас поставили перед важким вибором: або родина, або служба Україні».

Морські піхотинці запевнили тоді, що застосовувати зброї не будуть. Для самозахисту матроси носили зі собою дерев’яні бити. «Щойно з нашого боку пролунає хоча б один постріл — це буде чудовий привід для російських військ почати штурм. Ми не зможемо відбити атаку, бо навколо будинки, де живуть наші сім’ї, земляки. Постраждають мирні люди. Один вистріл із БТР — з двох будинків нічого не залишиться».

28-річний сержант Наконечний, який у цьому батальйоні служить 10 років, має намір продовжити службу в Україні. «Найімовірніше, нас переведуть у Миколаїв. Я — кримчанин, але поїду служити народу України. Тут залишиться дружина з двома дітьми. Що поробиш?! Я давав присягу на вірність українському народові».

Від редакції. Близько 19-ї години кореспондент «ВЗ» зателефонувала до Дмитра Наконечного. Він сказав, що 30 морпіхів їдуть автобусом у напрямку до Чонгара. Наступна партія буде відправлена завтра. Жодних вказівок від командування вони дотепер не отримали.