Передплатити Підтримати

Колискова для ведмежати

Для дресирувальника Юрія Дробота ведмеді — більш ніж друзі

Восьмирічна Ляля, трирічна Урсула і манюня Шаня — артисти. Щосуботи і щонеділі вони чекають на свій вихід, із задоволенням приймаючи свою порцію аплодисментів. Та більше за оплески це талановите тріо полюбляє... хліб з медом і пестощі. Тому що ці дівчатка — ведмедиці, для яких домом є цирк, а сім’єю — дресирувальник Юрій Дробот та його дружина — повітряна гімнастка Ольга Щелкунова.

«Ми взяли їх із зоопарку двомісячними “немовлятками”, вигодовували з соски, — усміхається Юрій Дробот. — Жили ведмежата у нашому номері готелю. Спали також разом з нами, на ліжку. А Шанька пізніше для ночівлі облюбувала клітку нашого собаки — китайської хохлатої”. “Щоб малюки швидше засинали, наспівуєш їм колискову. Аби не розбудити малечу, боїшся навіть ворухнутися, — зізнається Ольга Щелкунова. — Сидиш незворушно, чекаєш, поки міцно засне, а потім обережно вкладаєш на диван. Собака здружився з ведмедиками, вони навіть бавилися разом. Ведмежатам, щоправда, потрібно було рукавички на лапи надягати: кігтики у них — наче голки. Коли їх перевели у цирковий вольєр, було страшенно сумно. Кімната готелю довгий час здавалася порожньою. А у вольєрі так само сумували наші улюбленці, постійно чекали, коли ж до них прийдуть”.

Любов до людей клишоногі виявляють “поцілунками” та запрошенням до гри. А свого найкращого друга Юрія Дробота впізнають, ще здалеку почувши “рідні” кроки. І починають нетерпляче крутитися по клітці. “Ведмеді вимагають постійного спілкування. Потрібно хоча б просто зайти до них у вольєр, побавитися, погладити. Якщо цього не робитимеш, чотирилапі образяться, — пояснив Юрій Дробот. — Мої довго “дутися” не вміють. Якщо насварю через те, що їм не хочеться повторити якийсь трюк, вони негайно все зроблять, але відразу ж насупляться. Та варто їх погладити, як велике ведмеже серце відтане. Найбільше вони полюбляють спати, бешкетувати і купатися, коли їх добряче поливають зі шланга. І, звичайно, ласощі. На добу на одного ведмедя виділяють 3 кг хліба, рибу, яйця: вони їдять усе, окрім м’яса, а у фруктах і овочах я ніколи їх не обмежую. Та найбільший ведмежий смаколик — булка з медом чи цукерка. Циркові ведмеді зимою не сплять, адже у їхніх клітках тепло і достатньо їжі. Та коли у державі була проблема з опаленням, наші ведмеді уже вмощувалися, готуючись надовго заснути. Щоб не допустити цього, я обігрівав ведмежі “квартири” UFO”.

Ведмідь — найбільш непередбачуваний хижак. “Тигр чи рись перед тим, як накинутися, усім своїм виглядом демонструють агресію, — веде далі Юрій Дробот. — А ведмідь нічим не видасть свого невдоволення. Та якщо працюєш з ним не перший десяток років, починаєш відчувати момент зміни його настрою. Я не знаю жодного дресирувальника ведмедів, який би не постраждав від кігтів своїх вихованців. Коли у нашому цирку тільки починав працювати з ведмедями, мені дістався уже готовий номер: дресирувальник, який пішов на пенсію, віддав мені своїх дорослих підопічних. Та на одній із вистав ведмедиця розірвала мені обличчя. Тих ведмедів ми віддали у зоопарк, а для мене цирк купив маленьких ведмежат, щоб я міг почати з чистого листа”.

Те, що Юрій буде цирковим артистом, він знав ще з пелюшок. А як інакше може бути в сім’ї, де мама — дресирувальниця голубів та собак, а тато — циркач-акробат? Щоправда, хлопець і припустити не міг, що на арені він дивуватиме публіку не складною акробатикою, а ведмежими кульбітами. “Якось до Кривого Рогу на гастролі приїхав московський цирк. Відомій дресирувальниці Валентині Філатовій потрібен був асистент, який би доглядав тварин, — розповів Юрій Дробот. — У “Ведмежому цирку” Філатових відпрацював шість років... Згодом створив власне ведмеже шоу.

Ведмеді усе розуміють. Старі дресирувальники полюбляють повторювати: від людини клишоногі відрізняються розумом.

Мій улюблений пестунчик — Пашка, перший ведмідь, якого я виростив і всього навчив. Усі, хто бачив його, казали: це не тварина, а людина у шкурі ведмедя. Публіка обожнювала Пашку. На гастролях у Сімферополі нас запросили до Оперного театру, розташованого поруч із цирком, щоб Пашка на церемонії відкриття сезону вручив комусь квіти. Від квітів довелося відмовитися — ведмідь залюбки поласував би ними. Тож вітали театралів без букета... Згодом малюк Пашка виріс у здоровенного ведмедя, і вага вже не дозволяла йому так вправно ходити на задніх лапах і стрибати через скакалку. Я змушений був віддати його своєму другові Олегу Зубкову у Ялтинський зоопарк. Він там і досі розважає відвіду­вачів: лягає на спину і крутить лапами колоду. На початках я навідувався до Пашки. “Не роби цього, — відмовив мене від таких зустрічей Зубков. — Він потім так за тобою сумує, що навіть від найбільших ласощів відмовляється”. І я страшенно сумую за ним. Ми не розлучалися сім років...”.

Фото Андрія КУБ’ЯКА