Передплатити Підтримати

Усі дороги ведуть до Лондона…

Реднапп обрав «КПР» – «Челсі» обрав Бенітеса

Оновлений склад Федерації футболу України за неповні три місяці «активної» діяльності вже встиг отримати кілька сортових гарбузів. Провальні матчі головної команди країни у відбірному циклі чемпіонату світу — це ще півбіди, натомість скептична оцінка її далекоглядних перспектив — тут вже не тільки у самій відсутності гри справа. Андрій Шевченко дав задній хід, бо, вочевидь, не забажав забарвлювати бездоганну біографію у донецькі тони (чинний президент ФФУ Анатолій Коньков й досі називає Краматорськ другою батьківщиною), а згодом «з носом» вітчизняних функціонерів залишив й маститий Гаррі Реднапп. Земляк та тезко літературного героя Поттера, 65-річний спеціаліст так само ввічливо кліпав очима на знак уваги та беззастережної довіри, однак у підсумку подався до стану лондонських «рейнджерів»…

Краще останнім в Англії, аніж першим в Україні…

Одразу напрошується запитання — чому? Хіба шість мільйонів доларів на рік та особливий підтекст напередодні матчу-відповіді зі збірною Англії гірше за щоденне тренування команди прем’єр-ліги, яка за тринадцять турів усього чотири рази грала унічию? Чи, може, фірмову британську рибу з картопляними чіпсами у київських ресторанах не подають? Гаррі Реднапп: «Я всерйоз розглядав варіант із працевлаштування в Україні. Можливість була фантастичною — як з комерційної, так і суто спортивної точок зору. Відмовився… Ймовірно, колись і пошкодую». Стоп! Якимось надто приреченим виглядає отой коментар. Відмовився чи відмовили? Офіційний сайт клубу «Куїнз Парк Рейнджерз» все ще урочисто констатує, що «виграв справжню війну за легендарного тренера». Виходить, що там «воювали», а вітчизняна федерація просто надіслала чорно-білий факс на адресу спортивного агентства та чемно сподівалася, що його не загублять у метрових стосах різношерстої документації… Коли так, то шансів у Реднаппа справді було нуль цілих п’ять десятих. Та й тих п’ять — завдяки фантастичному вересневому голу Коноплянки на оновленому «Вемблі»…

Не секрет, що фінансову ситуацію у «КПР» наразі впевнено контролюють малазійські підприємці на чолі із директором потужної авіакомпанії Air Asia Тоні Фернандесом. Уродженець Куала-Лумпуру бізнесмен від діда-прадіда, тому перемога над «українськими представниками» далася йому «однією лівою». Спритність думки і ніякого шахрайства. Фернандес добре знав, що екс-наставник «Тоттенхема» погоджується на тривалий закордонний вояж тільки в особливих випадках — от і тиснув на слабке місце що є сили. Шістдесят п’ять років — це не тільки вік досвіду, а й вік вагань та філософської мудрості. Три мільйони умовних одиниць за півтораста кілометрів від рідного Борнмута чи «золотий» журавель в іншомовних «атмосферах»?.. Навіть в середині дев’яностих Реднапп вважався щирим представником консервативної тренерської школи (використання класичних ігрових схем, ретельне і поступове розкриття потенціалу гравця, абсолютне нехтування параметрами віку, національності та кольору шкіри), тож вмовити метра на революційний крок могли хіба висококласні психологи. Фабіо Капелло, наприклад, бригада московських pr-спеціалістів «опрацьовувала» цілих три дні — і таки вмовила очолити саме російську збірну, а не рідний «Мілан»… Хочеться вірити, що гіркий досвід кадрових проколів (на початку 2011-го підписувати контракт з ФФУ дипломатично відмовився ще Марчелло Ліппі) змусить високопоставлених чиновників з «Будинку футболу» бодай на годину замислитися над істинністю судження: «Не слова прикрашають людину, а вчинки». Зі штаб-квартири, що на вулиці Лабораторній, можна і агентам Хосепа Гвардьоли факси надсилати — результат буде аналогічним. Чому б не здійнятися із насиджених місць, особисто поговорити з перспективними Ральфом Рангніком чи Лораном Бланом, розвіяти, врешті-решт, міфи про свої номінативні функції на авторитетній посаді.

Дев’ятий патрон Абрамовича. Іспанський

…Он Роберто Ді Маттео вільним агентом став. Після виграшу Ліги чемпіонів-2012 рідний йому «Челсі» (половину ігрової кар’єри присвятив) невпинно котився у прірву, тож громадянин Швейцарії та Італії готував себе до можливої відставки як мінімум з жовтня. Роман Абрамович так і не перейнявся довірою до початкуючого спеціаліста. Цілий місяць тягнув із призначенням його головним тренером «аристократів» без додатка в.о., хоч багато хто на його місці підсунув безстроковий контракт безпосередньо в момент розпивання командою шампанського з «вухастого» кубка. А коли Террі та компанія вичерпали увесь запас спортивного адреналіну, зробив те, про що підозрював раніше. Диво дивне: за останні дев’ять років російський олігарх витратив шалені гроші за дострокове розірвання контрактів із заїжджими менеджерами. Клаудіо Раньєрі — шість мільйонів відступних, Жозе Моуріньо — 18, Авраам Грант — 5, Луїс Феліпе Сколарі — 12, Гус Хіддінк — 0 (друг і просто гарна людина), Карло Анчелотті — 15, Андре Віллаш-Боаш — 12, Ді Маттео — 5. У сумі аж сімдесят три — річний бюджет київського «Динамо» та донецького «Шахтаря» разом узятих. При цьому на Туманному Альбіоні ні у кого не повернеться язик обізвати Абрамовича марнотратником чи тираном. Власник «Челсі» будь-що намагається здобути результат, а коли у команді половина гравців «пенсійного» віку, інша половина — незіграна молодь, а вічно перспективний Фернандо Торрес все ніяк не може розправити свої «ураганні крила», єдиний метод утримання команди на плаву — періодичне вливання «свіжої крові». Емоції — велика сила, особливо, коли індивідуальний клас виконавців змушує заздрити будь-якого суперника. І Рафаелю Бенітесу цілком до снаги всипати підопічним «перцю». Бодай для того, аби нав’язати чемпіонську боротьбу «Манчестерам» і з почуттям виконаного обов’язку передати штурвал наступнику. Кому… Та Гварьдолі, схоже.

Для утвердження статусу тимчасового героя у іспанця є все необхідне: досвід роботи на найвищому рівні, хороша тренерська база, навіть харизма. Остання, щоправда, дещо зблідла після піврічних мук на містку міланського «Інтера», проте феєрична гра «Ліверпуля» у сезоні 2004/2005 у серцях більшості британських фанів асоціюється саме з іменем корінного мадридця. Хто гарантовано зрадіє приходу Бенітеса на «Стемфорд Брідж», так це його колишній підопічний Фернандо Торрес. Саме під орудою Рафи «Ель Ніньо» демонстрував найкращий футбол у житті, а у неповні двадцять дев’ять ще один такий шанс — на вагу золота. Новоспечений в.о. точно не зможе впливати на трансферну політику «синіх» (цим стратегічним сегментом у клубі опікуються зовсім інші люди), так само не ризикне «бити горщики» з гравцями та навмисне «маринувати» їх на лаві для запасних… Проте саме приструнчений Бенітес двічі приводив скромну «Валенсію» до чемпіонства у Примері і перемагав «Мілан» у фіналі найпрестижнішого клубного турніру Старого Світу (3:3 після 3:0 та незабите Андрієм Шевченком вирішальне пенальті у післяматчевій серії). Можливо, й у «Челсі» пригадає себе найкращого — без повсюдної демонстрації непростого характеру та з прицілом на здобуття максимального результату у кожній грі. Як не крути, а він Тренер: грамотний, тактично підкований, не рівень піжонам на кшталт Манчіні та Віллаша-Боаша, хоч і не Менеджер — як Фергюсон, Реднапп або Гвардьола… Одне слово, чергова «монета» в руках Романа Абрамовича, що навряд чи зросте у номіналі, однак точно заробить собі на безтурботну старість.